Ця стратегія може виявитися помилковим шляхом для США.
Останніми роками концепція “стримування” несподівано повернулася в американські зовнішньополітичні кола: вчені пропонують стратегію “нового стримування”, спрямовану на Росію та Китай. Ця ідея, змодельована за зразком американської стратегії часів холодної війни, має на меті створити захисний кордон навколо цих країн, використовуючи економічні та військові заходи для обмеження їхнього впливу.
Цей підхід, однак, є фундаментально хибним і ризикує не лише провалом, але й загостренням глобальної напруженості. Дійсно, як стверджують дослідники Ніколай Н. Петро і Арта Моейні, нинішня траєкторія російсько-української війни підкреслює небезпеку недооцінки готовності Росії захищати свої уявні життєво важливі інтереси, навіть ціною великих втрат для неї самої, повідомляє Карлос Роа, науковий співробітник Дунайського інституту у газеті Newsweek.
Початкова стратегія стримування, розроблена Джорджем Кеннаном, була пристосована до унікального геополітичного контексту холодної війни. Вона мала на меті обмежити радянську експансію шляхом поєднання військового стримування та економічних стимулів, зосереджуючись на стратегічно важливих сферах, уникаючи при цьому прямого конфлікту.
Сьогоднішні прихильники “нового стримування”, навпаки, схоже, не зрозуміли тонкощів оригінальної доктрини. Вони виступають за всеохоплюючу стратегію, спрямовану одночасно проти Росії й Китаю, не беручи до уваги окремі виклики, що становлять ці країни й глобальний контекст, в якому ми зараз перебуваємо, що значно відрізняється від попереднього.
Розглянемо економічну сферу. “Нове стримування” значною мірою спирається на економічну ізоляцію як інструмент примусу, як у випадку з нещодавньою серією санкцій, запроваджених проти Росії. За часів холодної війни елементи такого підходу мали сенс: Захід мав майже монополію на передові технології та економічні ресурси, які він використовував для заохочення союзників і стримування супротивників.
Однак сьогодні глобальний економічний ландшафт кардинально змінився. На відміну від Радянського Союзу, сучасні Росія і Китай глибоко інтегровані у світову економіку. Китай, зокрема, перетворився на потужну виробничу державу, глибоко інтегровану в глобальні ланцюги поставок. Тому стратегія економічної ізоляції є набагато менш реалістичною і потенційно набагато більш шкідливою для США.
Інші види санкцій і торговельних бар’єрів, хоча вони, безумовно, руйнівні і навіть дорогі, навряд чи досягнуть бажаного ефекту — підірвати економіку цих країн. У більш широкому сенсі, постійні санкції проти Росії та Китаю ризикують зблизити ці країни, прискоривши розвиток альтернативних економічних мереж, таких як група BRICS+, яка прагне створити паралельну глобальну економіку, менш залежну від західних інститутів і валют.
Однак поза сферою торгівлі та фінансів існує більш тривожна можливість військової конфронтації. Одним з ключових недоліків стратегії “нового стримування” є те, що вона не враховує принцип “домінування ескалації” в регіонах, прилеглих до Росії і Китаю.
Під час холодної війни Сполучені Штати ретельно уникали прямої військової взаємодії з Радянським Союзом у сферах, які вважалися життєво важливими для радянської безпеки. Якби вони цього не робили, Москва вважала б їх головною загрозою, що легко спровокувало б ядерну війну. Сьогодні, однак, Захід намагається спроектувати силу на території, де Росія і Китай мають значні військові переваги, такі як Україна і Південно-Китайське море.
Така агресивна позиція збільшує ризик прямого конфлікту з потенційно катастрофічними наслідками. Прорахунок в Індо-Тихоокеанському регіоні може спровокувати небезпечну ескалацію з Китаєм, військовий потенціал і регіональний вплив якого значно зросли.
У стратегії “нового стримування” відсутнє позитивне бачення Росії чи Китаю. Вона зображує ці країни не просто як стратегічних конкурентів, а як екзистенційні загрози, які мають бути переможені та ізольовані на невизначений час — якщо не ліквідовані. Такий підхід відштовхує російських і китайських лідерів, посилює націоналістичні настрої й ускладнює дипломатію — не кажучи вже про майбутню розрядку.
Таким чином, “нове стримування” є не лише хибним підходом, але й неправильним застосуванням логіки холодної війни до принципово іншого глобального контексту. Це загрожує ескалацією конфліктів, завданням шкоди американській і світовій економіці та відчуженням потенційних союзників.