Новини України та Світу, авторитетно.

Більше, ніж символічна політика

Кілька країн ЄС визнали Палестину як державу. Німеччина і Франція повинні приєднатися до них якнайшвидше, вважає колишній ізраїльський дипломат Алон Лієль.

Війна 7 жовтня” є стратегічним поворотним пунктом для ізраїльсько-палестинських відносин, а також для ізраїльських альянсів. Ідея, яку просував ізраїльський уряд – і яку легко сприйняли провідні політики на Заході – про те, що ХАМАС буде нейтралізовано шляхом стримування і стримування, і що інтеграція Ізраїлю в регіон буде можливою без вирішення палестинського питання, зазнала краху 7 жовтня. Це знову повернуло в центр уваги дискусію про необхідність розв’язання проблеми на основі принципу двох держав. Заяви Норвегії, Іспанії, Ірландії та нещодавно Словенії про те, що вони визнають Палестину як державу, надають нового імпульсу цим дебатам. Якщо Німеччина визнає державу Палестина найближчим часом – в ідеалі, у тісній співпраці з Францією – це може стати поштовхом до динаміки, яка може призвести до визнання всією Європою та Організацією Об’єднаних Націй і довгоочікуваного рішення про дві держави.

Події останніх шести місяців висвітлили безвідповідальність ігнорування міжнародним співтовариством однієї з найбільш небезпечних і вибухонебезпечних зон конфлікту. Поки триває війна в Газі, основні світові гравці – передусім США – активно намагаються стримати бойові дії і не допустити неконтрольованої спіралі ескалації в регіоні та на глобальному рівні. У той же час, дискусія про необхідність вирішення проблеми за принципом двох держав знову вийшла на перший план. Залишається сподіватися, що міжнародна дискусія про “час після” прискорить стратегічний вихід з цієї війни, який призведе до укладення ізраїльсько-палестинської мирної угоди, заснованої на парадигмі двох держав. Трагічно, що довелося пролити стільки крові і спричинити стільки руйнувань, перш ніж міжнародне співтовариство схаменулося в конфлікті між Ізраїлем і Палестиною.

У секторі Газа близько двох третин населення є внутрішньо переміщеними особами, а загроза ізраїльських бомбардувань ускладнюється поширенням хвороб і загрозою голоду. Коли бойові дії закінчаться – сподіваємося, що незабаром – страждання і спустошення вимагатимуть негайної і масштабної гуманітарної допомоги і довгострокового планування. Однак відновлення Гази вже не можна відокремлювати від стратегії політичного врегулювання конфлікту. Втрачаються не лише людські життя і завдається матеріальна шкода, але з кожним днем бойових дій гіркота і ненависть між двома народами стає все сильнішою. Це робить ще більш нагальною необхідність припинення бойових дій і створення умов для встановлення тривалого миру політичними засобами.

Ця війна в Газі мала назавжди залишитися останньою війною між Ізраїлем і палестинцями.

Ця війна в Газі повинна назавжди залишитися останньою війною між Ізраїлем і палестинцями. Відповідно, метою будь-якої мирної угоди має бути стратегічне співіснування між двома сторонами на основі рішення про дві держави, яке відповідає всім відповідним резолюціям ООН. Відносини між Ізраїлем і Палестиною повинні бути організовані в межах, встановлених міжнародним правом і правами людини. Ці принципи не підлягають обговоренню і повинні слугувати фундаментальною основою для політичної роботи, спрямованої на перетворення історичної ворожнечі між ізраїльтянами та палестинцями на життєздатне співіснування.

Обидві сторони переговорів мали отримати однакове міжнародне визнання. Держава Палестина має включати Західний берег річки Йордан і Сектор Газа з офіційною столицею у Східному Єрусалимі. Повноправне членство Палестини в Організації Об’єднаних Націй ґрунтується на статтях 4.1 і 4.2 Статуту ООН, які регулюють питання членства. Якщо Палестинська адміністрація не виконає викладені в них умови, має бути розроблена дорожня карта з графіком, якою Палестинська адміністрація буде керуватися для здійснення необхідних кроків з реформування.

Також має бути визначена політична дорожня карта, що встановлює технічне завдання для переговорів і графік їхнього завершення. Міжнародне співтовариство має використовувати стимули – але також і стримуючі фактори – для заохочення партнерів по переговорах забезпечити необхідну підтримку переговорів у своїх країнах. Резолюція Ради Безпеки ООН 2334 має бути ретельно переглянута і замінена новою резолюцією, яка ґрунтується на старих принципах, ухвалених у грудні 2016 року, але враховує геополітичні зміни, що відбулися з того часу. Арабська мирна ініціатива 2002 року також повинна бути оновлена і враховувати зміни, що відбулися в регіоні за останні 20 років. Поєднання нової резолюції Ради Безпеки ООН та Арабської мирної ініціативи має стати основою для дипломатичних зусиль.

Однією з причин занепокоєння ізраїльського уряду на даний момент є санкції проти екстремістськи налаштованих ізраїльських поселенців, які вчинили акти насильства або порушення прав людини проти палестинців на Західному березі річки Йордан. В Ізраїлі це пов’язують з питанням визнання Палестини. В очах націоналістично налаштованої частини ізраїльського суспільства поселенці є сучасними першопрохідцями і майже народними героями. Той факт, що відомим поселенцям більше не дозволяють безперешкодно подорожувати до дружніх країн або відкривати банківські рахунки, розглядається цими колами як міжнародна делегітимізація не лише поселень, але й ізраїльського контролю над Західним берегом річки Йордан в цілому. Санкції є символічними, але вони посилають важливий сигнал: Міжнародна спільнота більше не повинна миритися з тим, що акти насильства з боку поселенців залишаються безкарними.

За межами Європи, однак, переважна більшість країн-членів ООН визнали Палестину як державу.

До Норвегії, Ірландії, Іспанії та (незабаром) Словенії лише чотири західноєвропейські країни визнали Палестину як державу: Ісландія, Мальта, Кіпр і Швеція. За межами Європи, з іншого боку, переважна більшість країн-членів ООН (140 з 193) визнали Палестину як державу. У 2012 році Палестина також була визнана Генеральною Асамблеєю ООН – але не як повноправний член. Для цього Палестина потребує схвалення принаймні двох третин членів Генеральної Асамблеї ООН і принаймні дев’яти з 15 членів Ради Безпеки, причому жоден з п’яти постійних членів не може накласти вето на це рішення. На сьогоднішній день ця перешкода не може бути подолана через вето США.

Останні півроку кардинально змінили міжнародну репутацію Ізраїлю. Світ зараз більш критично ставиться до Ізраїлю і більш чітко, ніж раніше, висловлює свою підтримку самовизначенню Палестини. Це може надати ще більшого імпульсу питанню визнання палестинців. Для нинішнього ізраїльського уряду той факт, що дружні держави визнають державу Палестина, є вкрай тривожним. Останнє, чого хоче ізраїльське керівництво – це легітимізація палестинської державності в рамках міжнародного права. Для них ця ідея, безумовно, є справжнім кошмаром. Той факт, що Ізраїль і Палестина матимуть однаковий правовий статус на міжнародній арені, відкрив би “ворота до миру” з міжнародної точки зору, але в Ізраїлі це сприймається як дипломатичний ляпас.

Незважаючи на різку реакцію Ізраїлю, Іспанія та Норвегія відіграватимуть важливу роль у наданні нового дипломатичного імпульсу ізраїльсько-палестинському конфлікту, оскільки обидві країни спираються на свою попередню участь у проведенні Мадридської мирної конференції 1991 року та переговорів, які зрештою призвели до підписання Угод в Осло.

Визнання держави Палестина згідно з міжнародним правом і прийняття її як повноправного члена Організації Об’єднаних Націй має передувати мирному процесу і не залежати від успіху чи невдачі цього мирного процесу. В іншому випадку Ізраїль може зісковзнути на роль гравця з правом вето і успішно заблокувати будь-який політичний процес, який приведе до вирішення проблеми на основі принципу двох держав. Після візиту президента Макрона до Німеччини, Німеччина і Франція мають стати наступними країнами, які визнають Палестину як державу. Метою має бути збереження рішення про дві держави і надання палестинцям надії на те, що окупації буде покладено край, а їхнє самовизначення стане реальністю. В іншому випадку існує небезпека, що ми потрапимо в ту ж пастку, що і на етапі після укладення угод в Осло, коли всі заклики до політичного врегулювання залишилися на словах. Крім того, обидві країни могли б дати зрозуміти, що франко-німецька вісь є непорушною і здатна зробити ЄС знову ключовим гравцем на Близькому Сході, відданим міжнародному праву.

Автор: Алон Лієль – колишній ізраїльський дипломат. Серед іншого, він був прес-секретарем, а згодом генеральним директором Міністерства закордонних справ Ізраїлю та входив до складу ізраїльської делегації в Організації Об’єднаних Націй.

Джерело: IPGJournal, ЄС

МК

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: