Виступаючи перед Комітетом Сенату з питань збройних сил у 2021 році, адмірал Філіп Девідсон, командувач Об’єднаних збройних сил США в Індо-Тихоокеанському регіоні, який йде у відставку, висловив стурбованість тим, що Китай прискорює темпи об’єднання з Тайванем за допомогою десантного вторгнення. «Я думаю, що загроза проявиться протягом цього десятиліття, фактично протягом наступних шести років», – попередив він. Ця оцінка того, що Сполучені Штати мають терміново запобігти нападу Китаю на Тайвань – так зване «вікно Девідсона» – з того часу стала рушійною силою оборонної стратегії і політики США в Азії.
Дійсно, Міністерство оборони визначило потенційне вторгнення Китаю на Тайвань як «сценарій, що задає ритм», за яким оцінюються військові можливості США, здійснюються великі інвестиції, тренуються і розгортаються об’єднані збройні сили. Тайбей був дещо менш зациклений на цій конкретній загрозі. Але протягом останнього десятиліття, коли військовий баланс між двома берегами протоки схилився на користь Пекіна, тайванські лідери збільшили свої військові витрати і підготовку саме для того, щоб стримувати і відбивати подібні напади.
Загроза десантного вторгнення, однак, є неправильним фокусом для зусиль Сполучених Штатів щодо захисту Тайваню. Терпляча, довгострокова політика Китаю щодо Тайваню, яка розглядає об’єднання як «історичну неминучість», а також його скромний досвід військових дій за кордоном свідчать про те, що більш вірогідним планом Пекіна є поступова інтенсифікація політики, яку він вже проводить: повзуче вторгнення в повітряний, морський та інформаційний простір Тайваню. Світу слід очікувати збільшення кількості так званих «операцій в сірій зоні» – примусових дій у військовій та економічній сферах, які не мають нічого спільного з війною.
Ця триваюча кампанія впливу в «сірій зоні» сама по собі не призведе до формального об’єднання Тайваню з материком. Але протягом багатьох років розширення військових, воєнізованих і цивільних операцій Китаю на підконтрольних Тайваню територіях може досягти певних проміжних цілей – найголовніша з яких полягає в тому, щоб запобігти досягненню островом формальної незалежності, – зберігаючи за Пекіном можливість застосувати силу в майбутньому. Якщо Пекін не буде протидіяти, його кампанія в «сірій зоні» може також продемонструвати межі сили Сполучених Штатів в Азії. Сполучені Штати та їхні союзники навряд чи, наприклад, використають сучасні ракетні системи, які вони розгорнули в регіоні, якщо Китай не надасть чіткого casus belli у вигляді нахабного вторгнення. Замість цього американські лідери можуть загрузнути в дебатах про те, чи перетнув Китай червону лінію. Оскільки Вашингтон не знає, як далеко Китай має намір зайти у своїй тактиці «дій в сірій зоні», значна частина відповідальності за протидію китайській кампанії зазіхань ляже на Тайвань.
Хоча тайванські лідери часто привертають увагу до діяльності Китаю з примусу в Тайванській протоці і навколо неї, більшість великих військових інвестицій, зроблених ними в останні роки – в тому числі винищувачі, танки і підводний човен власного виробництва – не дуже добре узгоджуються з підступним характером загрози дій в «сірій зоні». У майбутньому Тайбей повинен зосередити свої зусилля на створенні буферних зон у всіх сферах, зміцненні своєї комунікаційної інфраструктури і прискоренні прямих іноземних інвестицій для побудови економічних зв’язків, більш стійких до підриву з боку Китаю.
Сполучені Штати також повинні позбутися своєї зацикленості на перспективі вторгнення і стати більш уважними до небезпек, які несе повільне удушення Тайваню. Вашингтон повинен підтримати зусилля Тайбея шляхом посилення тайваньських можливостей розвідки, розширення ролі берегової охорони США в Південно-Китайському і Східно-Китайському морях і навколо морських підходів до Тайваню, а також координації дій з комерційними акторами, які можуть відчувати тиск з метою дотримання обмежень, встановлених Пекіном. Якщо нинішні тенденції збережуться, цілком ймовірно, що «вікно Девідсона» з’явиться і зникне без війни, але з автономним статусом Тайваню і суттєвим зменшенням довіри до Сполучених Штатів.
Хмари згущаються
Протягом останнього десятиліття Китай дедалі активніше заявляє про себе в повітряному, водному та інформаційному просторі Східної Азії. Його кораблі берегової охорони та інші судна, що здійснюють правоохоронні дії, використовують нелетальні методи для отримання різного рівня контролю над водами, які оскаржують Індонезія, Японія, Малайзія, Філіппіни, Південна Корея та В’єтнам. Лише в перші місяці 2024 року кораблі китайської берегової охорони здійснювали небезпечні маневри і стріляли з водометів, щоб перешкодити Філіппінам поповнити запаси військового аванпосту, китайські дипломати ігнорували міжнародне морське право, висуваючи нові претензії в Тонкінській затоці, а китайські кораблі попереджали японські літаки, що діяли в територіальному повітряному просторі Японії навколо островів Дяоюйдао (відомі в Японії як острови Сенкаку).
Ці заходи відображають фундаментальний намір нав’язати китайське внутрішнє законодавство на спірних територіях. Хоча Гонконг перебуває під прямим китайським контролем більшою мірою, ніж спірні води Південно-Китайського і Східно-Китайського морів, постійне обмеження автономії міста нагадує стратегію Пекіна щодо морських просторів, на які він претендує. Китай запровадив правові заходи, які розширюють його ефективний контроль над важливими аспектами управління Гонконгом – і все це без застосування військової сили.
Тайвань все частіше стає об’єктом примусових дій, які нагадують китайський репертуар дій у «сірій зоні» в Південно-Китайському і Східно-Китайському морях. Згідно з повідомленнями, які щодня публікує Міністерство національної оборони Тайваню, з січня 2022 року китайські військово-повітряні сили здійснили майже втричі більше вторгнень в ідентифікаційну зону ППО Тайваню (зону, в якій літаки зобов’язані ідентифікувати себе перед тайванською владою), ніж у період з 2018 по 2021 рік. Пекін також регулярно направляє кораблі і літаки через «серединну лінію», що проходить через Тайванську протоку, стираючи де-факто кордон, який був визначений у 1955 році. НВАК збільшила частоту, інтенсивність і тривалість навчань з бойовими стрільбами, які тимчасово встановлюють контроль над водами і повітряним простором навколо Тайваню, фактично оточуючи острів. Величезні можливості Китаю в інформаційній війні також посідають чільне місце в його концепції операцій у «сірій зоні». Пекін насичує тайванські ЗМІ дезінформацією і підозрюється в перерізанні підводних інтернет-кабелів до віддалених островів, що перебувають під контролем Тайваню.
Діяльність Китаю в «сірій зоні» Тайванської протоки не слід розглядати як прелюдію до десантного вторгнення. Навпаки, постійне використання Пекіном подібної тактики в прилеглих водах свідчить про те, що такі дії є першочерговими методами в довгостроковій стратегії, спрямованій на підкорення Тайваню, не вдаючись до десантного вторгнення. За допомогою такого підходу Китай намагається позбавити острів контролю над навколишніми водами і повітряним простором і обмежити його здатність приймати самостійні військові, дипломатичні та економічні рішення. Дії в цьому напрямку будуть далекі від прямої окупації, яку може запропонувати успішне десантне вторгнення. Проте ця більш неоднозначна кампанія може призвести до подібних результатів, залишивши Пекін під контролем Тайваню в більшості важливих аспектів без необхідності будь-якої формальної капітуляції.
Неспроможність росії швидко захопити Київ після її вторгнення в Україну у 2022 році яскраво підтверджує привабливість цієї стратегії. Починаючи з 2022 року, Пекін демонструє підвищений інтерес до дешевших і менш ризикованих заходів, спрямованих на повільне відторгнення острова, що, ймовірно, є відображенням усвідомлення ним, після військових негараздів Москви, того, що швидкої військової перемоги над Тайванем буде важко досягти. Китай може продовжувати затягувати зашморг, розгортаючи більше спеціальних патрулів берегової охорони, які охоплюватимуть дедалі більші ділянки Тайванської протоки, або запроваджуючи митні чи карантинні заходи, щоб обмежити комерційні потоки. Ці можливі операції не відрізнятимуться від заходів, які Пекін вже вжив, наприклад, навколо острова Кінмен. Такі дії не прирівнюються до блокади в оперативному або юридичному плані, але вони досягають схожих цілей і зберігають можливість проведення більш комплексної і смертоносної кампанії в майбутньому.
Менший ризик, вища винагорода
Оскільки Девідсон був найстаршим [за рангом та посадою] американським військовим офіцером в Індо-Тихоокеанському регіоні, а також завдяки зростаючому занепокоєнню спільноти національної безпеки США щодо темпів військової модернізації Китаю, «вікно Девідсона» було швидко прийнято як догма американськими політиками і військовими лідерами. Але низка чинників робить відкрите китайське військове вторгнення менш імовірним, ніж кампанія зазіхань низької інтенсивності, як до 2027 року, так і в далекому майбутньому. Комуністична партія Китаю пов’язала об’єднання з Тайванем з ширшою метою «національного омолодження» до 2049 року, але самого китайського лідера Сі Цзіньпіна важко зрозуміти щодо того, що таке об’єднання означає на практиці. Китай може дозволити собі відсунути свої часові рамки далеко за межі «вікна Девідсона», не відступаючи від своєї довгострокової політики щодо Тайваню.
Китай також обмежений браком нещодавнього бойового досвіду і низькою впевненістю у своїй здатності проводити загальновійськові операції. Поки примусові заходи Пекіна розширюють його ефективний контроль над Тайванем, Китай, ймовірно, продовжуватиме йти цим уторованим шляхом, який може дати йому багато з того, чого він бажає, за мізерну частку вартості морського вторгнення. Прохолодна реакція на китайську стратегію примусу з боку Сполучених Штатів і їхніх союзників поки що не надто розчарувала лідерів у Пекіні. Будівництво і мілітаризація аванпостів на спірних островах Спратлі в Південно-Китайському морі, виселення Філіппін з мілини Скарборо і підрив зусиль В’єтнаму з розробки морських нафтогазових родовищ шляхом блокування фізичного доступу Ханоя до цих об’єктів – це лише деякі з невеликих успіхів, які розширюють контроль Китаю і зміцнюють впевненість у його спроможності нарощувати ці зусилля.
Реалізація такої стратегії дій в «сірій зоні» тягне за собою певні ризики. Китай повинен ретельно вивіряти час і масштаби своєї діяльності з примусу, щоб уникнути контрпродуктивної реакції з боку Вашингтона і регіональних союзників. Зокрема, дії Китаю, спрямовані на обмеження або припинення критично важливих постачань продовольства, палива або інформаційних потоків до Тайваню, ризикують викликати симетричну реакцію з боку Сполучених Штатів. Але підхід «дій в сірій зоні» також має певні переваги. Пекін може значною мірою покладатися на дії з правового примусу і цивільні ресурси у своїх діях проти Тайваню, але Сполученим Штатам не вистачає невійськових морських сил, необхідних для відповідної реакції. Вашингтон може вдатися до економічних або дипломатичних заходів, але вони не можуть безпосередньо подолати фізичні і оперативні переваги Китаю і навряд чи призведуть до витрат, достатніх для того, щоб змусити Китай змінити курс.
Сполучені Штати намагаються ефективно координувати свої дії з союзниками і партнерами, щоб запобігти дедалі більш примусовим діям Китаю в «сірій зоні». Допоки Пекін не буде прямо перешкоджати потоку комерційних вантажів через Тайванську протоку, більшість країн, швидше за все, залишатимуться осторонь. Деякі іноземні гравці, в тому числі регіональні сусіди Китаю і комерційні структури, такі як судноплавні компанії, швидше за все, пристосуються до багатьох видів нових обмежень, які Пекін може запровадити щодо Тайваню. Багатонаціональні компанії вже створили тривожний прецедент підпорядкування Пекіну: японські та південнокорейські компанії, наприклад, роками відкладали виконання правил повідомлення Пекіна (на противагу правилам, встановленим Тайбеєм) для комерційних рейсів, що пролітають над Тайванською протокою.
Ключова зміна
Якщо Сполучені Штати і Тайвань залишатимуться вузько зосередженими на «вікні Девідсона», вони ухвалюватимуть рішення, які погано узгоджуватимуться з більш імовірним стратегічним вибором Китаю. Інвестиції в високоточні боєприпаси і розгортання великої кількості американських військових кораблів і літаків в Азії не узгоджуються з діями Китаю, які спрямовані на те, щоб залишатися трохи нижче порога, за яким ці засоби стають корисними. Аналогічно, прагнення Тайваню до високотехнологічної військової техніки, такої як підводні човни і винищувачі, а також посилення військової підготовки, спрямованої на відсіч китайським загарбникам, мало що зробить для того, щоб перешкодити повзучому встановленню Китаєм примусового контролю за допомогою правового примусу та інших нелетальних тактик.
Замість цього Тайвань повинен взяти на себе ініціативу і активно протидіяти зазіханням Китаю, створюючи буферні зони, які захищатимуть його повітряний простір, води і економіку. Одного лише привернення уваги до китайських операцій у сірій зоні буде недостатньо. Тайваню було б корисно зосередити свої оборонні інвестиції на підвищенні рівня обізнаності – наприклад, на придбанні більш досконалих датчиків наземного і морського базування для кращого виявлення і моніторингу присутності китайських літаків і кораблів у прилеглих повітряному і водному просторах. Він також повинен створити великий флот недорогих повітряних і морських дронів, які могли б підтримувати операції спостереження у віддалених районах Тайваню і реагувати на приголомшливі масштаби китайських порушень простору за розумну ціну. Тайвань також повинен розширити свою берегову охорону, щоб більш рішуче протистояти діям китайської берегової охорони і морської міліції. Тайбей зробив деякі скромні кроки в цих напрямках, але рухається надто повільно, щоб відповісти на виклики, пов’язані з активізацією китайської кампанії. Тайваню потрібно буде швидко збільшити свої витрати на розвиток власних сил і засобів і зосередити будь-яке зовнішнє військове фінансування з боку США на цих типах систем.
В інформаційній сфері Тайвань повинен зміцнити свої комунікаційні системи і підготувати більш кваліфіковані кадри для захисту в кіберпросторі. Що ще важливіше, Тайвань повинен прискорити свої зусилля з розширення і диверсифікації послуг супутникового зв’язку та інфраструктури для захисту від китайських атак на його інформаційні мережі і підводні інтернет-кабелі. Тайвань вже підписав контракт з Eutelsat OneWeb – аналогом системи Starlink, яка виявилася настільки важливою для України, – але він повинен зробити подальші кроки для збільшення пропускної здатності супутників в найближчій перспективі.
Вашингтон також матиме вирішальне значення для стратегії буферної зони для Тайваню. У квітні Конгрес виділив 2 мільярди доларів на оборонну допомогу і Індо-Тихоокеанському регіоні, але як ці гроші будуть розподілені, залишається незрозумілим. Сполучені Штати повинні використати частину наявних коштів для посилення повітряної і морської розвідки та спостереження Тайваню, а також його флоту повітряних, морських і підводних дронів. Вашингтон також повинен розглянути можливість розширення ролі Берегової охорони США в Тайванській протоці і навколо неї. Наразі сили Берегової охорони США патрулюють виключні економічні зони союзників США, таких як Японія і Філіппіни, підтримують міжнародне морське право і беруть участь у навчаннях з регіональними партнерами. Розширення мандату Берегової охорони у водах поблизу Тайваню, наприклад, на патрулювання прилеглих рибальських зон з метою забезпечення доступу до них і підтримки збереження ресурсів, може протидіяти зусиллям Китаю з контролю над цими територіями і одночасно відповідати використанню Пекіном суден морської міліції. Використання кораблів берегової охорони з меншою ймовірністю спровокує ескалацію, ніж залучення ВМС США, і краще відповідає політиці, спрямованій на збереження крихкого статус-кво.
Нарешті, Сполучені Штати повинні координувати свої дії з корпораціями, щоб підтримати економічний буфер Тайваню, особливо з тими, які доставляють товари на острів морським і повітряним шляхом. Міжвідомча група з представників міністерств оборони, внутрішньої безпеки і Державного департаменту повинна створити канали для оцінки ризиків, що виникають, і поділитися індикаторами раннього попередження з керівниками великих транснаціональних торгових компаній, логістичними компаніями та страховиками. Ці вправи повинні проводитися в приватній обстановці, щоб полегшити планування на випадок надзвичайних ситуацій і забезпечити державну і військову підтримку цим корпораціям у здійсненні фізичної і фінансової підготовки, яка забезпечить доступ Тайваню до світових ринків.
Якщо найкращим провісником майбутньої поведінки є минула поведінка, то Сполученим Штатам і Тайваню слід зосередитися на розробці стратегій запобігання повільному підкоренню Тайваню так само, як і на запобіганні прямому вторгненню. Якщо Вашингтон не зможе змінити свій однозначний світогляд, він може стати стороннім спостерігачем того, як Тайвань повзучим чином переходить під контроль Китаю у мовчазному fait accompli.
Айзек Кардон та Дженніфер Кавано