Новини України та Світу, авторитетно.

Студентські протести у США: чи є паралелі з маршами 1968 року проти війни у В’єтнамі і як це позначиться на результатах виборів?

У низці великих університетів США наростають протести проти війни в Газі, до розгону демонстрантів влада залучає поліцію і національну гвардію, заарештовано вже сотні людей.

Студенти протестують проти військових дій Ізраїлю в Газі, розпочатих після нападу ХАМАС 7 жовтня, унаслідок якого в Ізраїлі загинули 1200 осіб і понад 250 були взяті в заручники бойовиками-ісламістами. У Газі, за деякими даними, уже загинуло понад 34 тис. осіб.

Протестувальники вимагають від своїх університетів розірвати фінансові зв’язки з ізраїльськими та іншими компаніями, які отримують, за їхніми словами, прибуток від війни, і припинити співпрацю з навчальними закладами в Ізраїлі.

Керівництво університетів звинувачує протестувальників у тому, що ті допускають прояви антисемітизму і залякування студентів-євреїв.

Багато аналітиків і ЗМІ порівнюють сутички, які сталися на початку травня під час розгону протестувальників у Колумбійському університеті, з тими, що трапилися в цьому ж престижному університеті в Нью-Йорку 1968 року.

Того року люди протестували через війну у В’єтнамі та зміни в системі призову в армію, через які дедалі більше молодих людей призивали на службу до збройних сил США.

Бі-бі-сі поговорила з журналістами, активістами та письменниками, які пережили демонстрації 1968 року, щоб проаналізувати паралелі з тим, що відбувається сьогодні.

Хронологія найдраматичніших подій 1968 року

  • Січень – Тетський наступ: раптовий широкомасштабний наступ армії Північного В’єтнаму і сил В’єтконгу на позиції американців та їхніх південнов’єтнамських союзників.
  • Квітень – убивство Мартіна Лютера Кінга-молодшого: антивоєнний лідер, захисник прав афроамериканців і лауреат Нобелівської премії миру вбитий у Мемфісі, штат Теннессі.
  • Травень – “французький травень”: Францією прокотилася хвиля студентських протестів і страйків робітників проти консюмеризму, капіталізму, імперіалізму та авторитаризму.
  • Червень – убивство Роберта Ф. Кеннеді: кандидат у президенти США, який виступав проти війни у В’єтнамі, убитий у готелі в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія.
  • Серпень – радянське вторгнення в Чехословаччину: танки СРСР і трьох союзників за Варшавським договором увійшли до Праги, щоб придушити визвольний рух.
  • Серпень – протести на Демократичній конвенції: поліція Чикаго жорстоко розігнала масові демонстрації.
  • Жовтень – різанина в Тлателолко: мексиканська армія розстріляла студентський мітинг, учасники якого закликали до реформ, загинули від 300 до 400 осіб.
  • Листопад – обрання Річарда Ніксона: кандидат від республіканців переміг демократа Г’юберта Гамфрі.

Передісторія: війна у В’єтнамі

У 1968 році війна у В’єтнамі вступила у вирішальну стадію. У січні північов’єтнамські війська, підтримувані партизанами В’єтконгу, атакували позиції США та їхніх союзників, просунувшись до Сайгона, тодішньої столиці Південного В’єтнаму.

Цю операцію назвали “Тетським наступом”, на честь в’єтнамського свята Нового року за місячним календарем. Хоча в підсумку сили сіверян зазнали поразки, зухвала операція почала змінювати американську громадську думку про війну.

Наступ показав, що уряд президента Ліндона Б. Джонсона, який говорив про “світло в кінці тунелю”, не мав шансів на перемогу у війні. Джонсона, який говорив про “світло в кінці тунелю”, не мав шансів на перемогу у війні та брехав народу про те, як насправді розвивається конфлікт.

“З цього все і почалося”, – розповідає Бі-бі-сі Кеннет Волш, професор Американського університету у Вашингтоні, який був у той час студентом.

“Країні стало зрозуміло, що ворог не збирається здаватися, що буде ще багато військових жертв, як американських, так і в’єтнамських, і багато смертей серед мирного населення”, – каже Волш, автор кількох книг і колишній кореспондент у Білому домі.

Через десятиліття світ вразило вторгнення бойовиків ХАМАС на ізраїльську територію 7 жовтня 2023 року, і багато країн висловили солідарність з Ізраїлем.

Але після кількох місяців безперервних ізраїльських бомбардувань кількість жертв серед палестинців досягла масштабів, немислимих ще півроку тому, а населення Гази живе на межі голоду.

“Кадри, які ми всі бачили з Гази останніми місяцями, свідчать про неймовірно непропорційну відповідь Ізраїлю”, – каже журналіст Чарльз Кайзер, колишній репортер New York Times і автор книги “1968 рік в Америці”.

“Давайте будемо відверті. Те, що зробив ХАМАС, жахливо, огидно і жахливо, – каже Кайзер. – Але це нечувано, що Ізраїль перетворив цей жахливий терористичний інцидент на привід породити найбільшу ненависть до Ізраїлю, яку я бачив у житті, через те, як вони відреагували”.

Саме ця негативна реакція стала причиною зростаючих протестів у студентських містечках по всій території США, які багато хто вважає дуже схожими на протести 1968 року.

Студентські протести

“Те, що відбувається зараз, дуже схоже на те, що було тоді. У 68-му студенти захопили кампуси і будівлі університетів на знак протесту проти війни у В’єтнамі і поставили під сумнів інвестиції адміністративних органів у компанії, пов’язані з ВПК”, – каже Кеннет Волш.

“Зрозуміло, зараз йдеться про інші питання – підтримку палестинців і кризу в Газі. Але головна причина зараз, як і в 1968 році, – це гнів, образа і почуття несправедливості. Тому багато чого з того, що відбувається зараз у США, повертає нас у той самий бурхливий 1968 рік”, – вважає він.

Однак Марк Курланскі, активіст 68-го року й автор книжки “1968: Рік, що потряс світ”, не вважає, що між протестами проти війни у В’єтнамі та нинішніми протестами є багато спільного – можливо, за винятком того, що сталося в Гамільтон-холі, культовій адміністративній будівлі Колумбійського університету, з якої минулого тижня насильно виселили студентів, які зайняли її.

“Студенти зайняли Гамільтон-хол, тому що в 68-му протестувальники теж так вчинили, і вони намагаються наслідувати нас”, – каже він.

“Ситуація зовсім інша. Ми зіткнулися з війною, у якій наш уряд змушував нас битися, і ми вперто чинили опір, – зазначає він. – Війна у В’єтнамі трапилася з нами, а ті, хто протестує зараз, знають, що вони не братимуть участі у війні в Газі”.

Однак журналіст Чарльз Кайзер, який був студентом Колумбійського університету наприкінці 1960-х років і висвітлював наступні протести проти війни у В’єтнамі, вважає, що нинішні демонстрації заслуговують на похвалу.

“У якомусь сенсі ці демонстрації більш дивовижні, тому що в них немає елемента особистого ризику, а скоріше, позиція, зумовлена тим, що вони побачили в Газі, – сказав він. – Я рішуче підтримую будь-який протест, який ненасильницьким способом висловлює незгоду з тактикою Ізраїлю. Я вважаю, що це найбільш проізраїльське, що можна зробити, тому що те, як вони ведуть війну, абсолютно саморуйнівне”.

Марк Курланскі, зі свого боку, вважає демонстрації контрпродуктивними, і приєднався до тих, хто їх критикує. “Я один із тих проблемних євреїв; я ніколи не був великим прихильником Ізраїлю, і багато хто з нас абсолютно не підтримував уряд Нетаньяху, – визнає він. – Але тепер ми замовкли. Якби протестувальники поводилися по-іншому, у них міг би вийти єврейський і палестинський рух проти війни”.

Чарльз Кайзер також попереджає про антисемітські висловлювання, що лунають з вуст деяких протестувальників у Колумбійському та інших університетах. “Я бачу велику різницю між мирними протестами і людьми, які закликають до смерті своїх опонентів”.

Так чи інакше, Кайзер засуджує насильницьке придушення багатьох протестів, подібно до того, як це сталося 1968 року.

“Як правило, якщо тільки вони [поліцейські] не втручаються, щоб запобігти активному насильству, залучення поліції до кампусу завжди є хибним, тому що все це тільки ще більше загострює обстановку і змушує всіх ще більше зміцнитися у своїх позиціях”, – зазначає він.

“У той час як протестувальники, судячи з усього, вивчили історію 1968 року та отримали пораду від старших, нинішні керівники університету, схоже, не вжили таких самих запобіжних заходів і не проаналізували помилки, яких припустилися їхні попередники”, – каже Кайзер.

Рік виборів у США

У 1968 році світ дійсно перебував у сум’ятті. Протести проти війни у В’єтнамі поширювалися не тільки в США, а й у низці інших країн, насамперед у Франції, де відбулися студентські повстання, відомі як “французький травень”.

Також зростала напруженість між Заходом і Радянським Союзом. СРСР і деякі його союзники за Варшавським договором вторглися на територію тодішньої Чехословаччини і дійшли до Праги, щоб повалити лідера-реформатора Александра Дубчека і встановити комуністичний авторитаризм.

У США було вбито лідера пацифістів і захисника прав афроамериканців Мартіна Лютер Кінга-молодшого. Через кілька місяців було вбито кандидата в президенти від демократів Роберта Ф. Кеннеді, брата вбитого раніше президента Джона Ф. Кеннеді.

Суспільство в США було абсолютно поляризоване, у десятках міст почалися заворушення. На тлі всього цього хаосу президент Ліндон Б. Джонсон, який втрачав авторитет. Джонсон оголосив, що не домагатиметься переобрання. Президентські вибори, які мали відбутися в листопаді 1968 року, наближалися в атмосфері невизначеності.

“1968 року кандидат від республіканців Річард Ніксон використав факт студентських заворушень, щоб донести до громадськості ідею про необхідність боротьби зі злочинністю і про те, що демократи слабкі в питаннях правопорядку, і це стало однією з причин його перемоги на виборах”, – пояснює Кеннет Волш, автор книги “Архітектори токсичної політики в Америці”.

Саме цей аргумент кандидат від республіканців Дональд Трамп сьогодні використовує проти президента Джо Байдена. “Якщо країна прагне закону і порядку і проблема злочинності стає більш помітною, це теоретично може піти на користь Трампу. Тож тут є ще одна паралель із минулим”, – каже Волш.

Результати листопадових президентських виборів передбачити ніхто не береться. І в Байдена, і в Трампа є сильні та слабкі сторони. Чарльз Кайзер підкреслює, що, хоча Джо Байден і не зміг вплинути на те, як Ізраїль веде війну в Газі, його нинішнє становище як президента сильно відрізняється від того, у якому опинився Ліндон Б. Джонсон 1968 року. Джонсон у 1968 році.

Однак Кайзер побоюється потенційно можливої паралелі з минулим: Демократичний з’їзд, який затвердить Байдена кандидатом у президенти, пройде в Чикаго, де 1968 року відбувся той самий з’їзд, що закінчився жорстокими зіткненнями між антивоєнними активістами і поліцією.

“Зараз багато говорять про те, що можливе повторення університетських демонстрацій у Чикаго під час з’їзду, які 1968 року обернулися для демократів політичною катастрофою”, – застерігає він.

“У підсумку в 1968 році, після всіх докладених нами зусиль, щоб закінчити війну, країна пішла в протилежному напрямку, коли президентом став Річард Ніксон, – пояснює Кайзер. – Якщо подібний хаос, що підстьобується антиізраїльськими протестувальниками, трапиться на вулицях Чикаго, результатом у 2024 році, найімовірніше, стане обрання Дональда Трампа”.

Вільям Маркес
Всесвітня служба Бі-бі-сі

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: