Незважаючи на те, що під час війни Україна почала виробляти в рази більше військової техніки та озброєнь, однією із ключових проблем залишається відсутність власного виробництва пороху. Звідси – критична залежність від імпортних постачань. А забезпечити їх ритмічність в умовах спровокованого російсько-українською війною шаленого попиту по всьому світу непросто. Тому час серйозно замислитися над налагодженням усього циклу порохового виробництва, починаючи із вирощування необхідної сировини – бавовнику. І зволікати з цим не можна. Адже наш ворог зберіг масове порохове виробництво й тепер постійно його нарощує. А готуючись до війни, РФ подбала про безперебійне постачання необхідної “порохової” сировини – бавовняної целюлози.
НАЛАГОДЖЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ПОРОХУ: СТРАТЕГІЧНЕ БАЧЕННЯ Й ПЕРШІ КРОКИ
Звісно, відсутність власної сировини – лише одна із причин того, що станом на кінець 2023-го, на десятий рік війни з Росією, в Україні немає власного виробництво пороху. Тож наш ВПК критично залежить від закордонних постачань. Про що й наголосив у нещодавньому інтерв’ю Укрінформу секретар комітету ВР з питань національної безпеки і розвідки Роман Костенко: “Нам треба самостійно виробляти порох. Має бути відповідна державна політика».
За його словами, Україна повинна мати високотехнологічні підприємства, які виготовлятимуть компоненти для виробництва пороху, а також завод, де ці компоненти змішуватимуть. Зрозуміло, налагодження такого виробництва – надто в умовах постійних загроз ворожих ракетних атак – справа непроста. Також це потребує часу, доступу до технологій та значних інвестицій. “Але іншого варіанту в нас немає… Інвестиції в цій сфері особливо потрібні, і ми нарощуватимемо їх», – наголосив Президент Володимир Зеленський на зустрічі з представниками оборонної промисловості.
З огляду на питання безпеки, Україні у першу чергу потрібно буде налагодити первинну переробку бавовнику – відділення волокна, сортування тощо. «Навіть невеликий завод з виготовлення нітроцелюлози – це щонайменше 10-20 мільйонів євро інвестицій. І якщо ми його почнемо будувати, ворог, на жаль, з високою ймовірністю дуже швидко про це дізнається, тож намагатиметься його знищити. Тому, я думаю, у виробництві нітроцелюлози та пороху краще співпрацювати із сусідами – в тому числі, створюючи у них наше виробництво. Тим паче, що вирощену на півдні України сировину через Дунай можна буде легко доставляти до Болгарії чи Румунії», – пояснив заступник голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Степан Чернявський у коментарі Укрінформу.
Але незалежно від того, чи усередині країни виготовлятимуть компоненти вибухівки і готовий порох, чи працюватимуть над цим на наше замовлення деінде, – якраз завдяки використанню власної сировини Україна зможе значно здешевити боєприпаси, які закуповує та виробляє для боротьби з агресором. Адже розв’язана Російською Федерацією війна збурила попит на озброєння та боєприпаси по всьому світу. Приміром, вартість снаряда калібром 152 міліметри підвищилася з довоєнних $1800 до €2500 – €3000. При цьому подорожчали усі компоненти, які використовуються для виробництва боєкомплекту, а особливо – порох, важливою складовою якого є нітроцелюлоза – продукт переробки бавовни-сирцю. Водночас європейські виробники боєприпасів, котрі отримують нітроцелюлозу в основному з Китаю, скаржаться на неможливість, попри величезну кількість замовлень, розширювати виробництво. Тим паче в умовах, коли КНР перманентно нарощує власні потужності з виготовлення боєприпасів. І коли Росія має майже монопольний доступ до сировини, вирощеної й первинно переробленої у Казахстані та Узбекистані – країнах, які входять до двадцятки найбільших експортерів бавовни-сирцю у світі (останній – взагалі перебуває у першому десятку ключових постачальників бавовнику).
Тож аби мінімізувати залежність від світових ринків у цьому сегменті оборонного виробництва, Україні належить налагодити увесь ланцюжок виготовлення пороху – вирощування бавовнику, його первинну переробку на бавовняну целюлозу, далі – перетворення на нітроцелюлозу та її змішування з пластифікатором (розчинником) та іншими сполуками – це власне, й буде готовий порох.
Вирощування власного бавовнику має здешевити готову продукцію вітчизняного ВПК та унеможливити перебої з постачанням імпортної сировини. До того ж, кажуть експерти, це може бути вигідним для наших аграріїв у посушливих регіонах та в умовах обмеженого поливу. Адже бавовник – невибаглива до вологозабезпечення сільгоспкультура.
ЩО ЗАБЕЗПЕЧИТЬ “БАВОВНЯНИЙ” УСПІХ В УКРАЇНІ?
До великої війни бавовник в Україні вирощували лише для наукових досліджень хіба що на кількох гектарах. Цього ж року експериментальні площі розширили – із тим, щоб підготуватися до масового посіву цієї культури під урожай наступного року (вирощування бавовнику потребує осінньої оранки з розпушуванням навесні).
За розрахунками авторів ухваленого у квітні Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо поширення сортів бавовнику в Україні», для того, щоб забезпечити мінімальні потреби в сировині для оборонного виробництва (10 тисяч тонн на рік), країна має найближчим часом розширити посівні площі під цією культурою до 30 тисяч гектарів.
І за умови, що цьогорічний експеримент буде вдалим, це не таке вже й складне завдання. Адже у 1920–1950 роках на півдні України масово вирощували бавовник. В окремі роки посівні площі навіть сягали 220-240 тисяч гектарів. Упродовж 1954-1959 років бавовник поступово вивели із сівозміни господарств на українському півдні. Причина – висока собівартість вирощеної продукції порівняно із продукцією республік Центральної (Середньої) Азії, де урожайність була у 3-5 разів вищою.
«Безперечно, зараз у багатьох південних районах Одещини склалися більш сприятливі умови для вирощування цієї культури, аніж кілька десятиліть тому. Це підтвердили не лише вітчизняні дослідники, а й науковці з Туреччини і США, з якими ми консультувалися. 2 квітня в Одесі відбувся семінар за участі наших наукових установ, профільного міністерства і всіх зацікавлених громадських організацій, під час якого детально обговорили питання, пов’язані з відновленням бавовництва на півдні нашої країни. Після Одещини, як зазначалося, вирощувати цю культуру почнуть і в Херсонській, а далі – і в Миколаївській області», – розповіла в коментарі Укрінформу голова комітету захисту рослин та насіння Українського клубу аграрного бізнесу Анна Матвіїв.
За її словами, одним із важливих кроків до відродження українського бавовництва стало ухвалення згаданого галузевого закону, який передбачає, що на період дії воєнного стану держреєстрація та імпорт сортів бавовнику, зокрема генетично модифікованих, відбуватиметься за спрощеною процедурою. Раніше реєстрація немодифікованого бавовнику тривала два-три роки, реєструвати ж ГМО-бавовник при цьому забороняли взагалі. Тому на початок року в Держреєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, були дані лише про три сорти бавовнику. Сподіваємося, до осені, коли почнеться підготовка ґрунту під майбутні промислові посіви, їх перелік суттєво зросте. Тож проблем з посівним матеріалом в аграріїв навесні 2025-го не буде. Тим паче, що такі міжнародні компанії як «БАЄР», «БАСФ», «Мей Агро Тухум Сулук» та «Corteva Agriscence» пообіцяли підтримати нас насінням. Ним Україну забезпечили і для цьогорічних посівів на експериментальних ділянках.
За словами співавтора законодавчих змін Степана Чернявського, закон поспішали ухвалити вже цієї весни саме для того, щоб встигнути завезти в Україну насіння перспективних сортів, які зараз вирощують у світі.
«Впевнений, що йдеться не лише про стратегічну мету – підтримання обороноздатності держави, а й про додатковий імпульс у розвитку економічного потенціалу південного регіону нашої країни. Передовсім, півдня Бессарабії, бо для бавовнику потрібні відповідні температурні режими: наприклад, в момент вегетації температура має упродовж 15 днів перевищувати 25 градусів. В принципі, наш південь зараз – це якраз про такі, а іноді навіть вищі температури. Тому переконаний, що результати будуть позитивні», – сказав Чернявський.
Матвіїв уточнила, що в Україну вже завезли насіння кількох нових для нас сортів бавовнику, який посіяли на дослідних ділянках в Одеській області. Йдеться про сорти, які зареєстровані в Європейському Союзі.
«Дослідження відбувається як на землях без поливу, так і на богарі. Тепер зможемо порівняти, якою буде віддача полів та врожайність на ділянках зі зрошуванням», – додала експертка.
Важливо, що окрім імпортного насіння, яке нам поки що надають безоплатно (але з часом аграріям, його, звісно ж, доведеться купувати за власний кошт), Україна має і два свої сучасні скоростиглі сорти – «Підозерський 4» для неполивних грунтів, та «Дніпровський 5» – для вирощування в умовах зрошення. Термін їх дозрівання порівняно з болгарським скоростиглим аналогом «Белі ізвор» коротший на 5-10 днів. Це важливо з огляду на меншу кількість сонячних днів та нижчий температурний режим порівняно із тією ж Болгарією чи з Туреччиною, яка є лідером із вирощування бавовнику в нашому регіоні.
За словами Анни Матвіїв, під час попередніх досліджень врожайність районованих сортів на ділянках з поливом подекуди сягала 30 центнерів з гектара.
«Звичайно, порівняно із країнами з субтропічним і тропічним кліматом – це нижчий показник. Але, зважаючи на ситуацію, в якій опинилася наша країна, фахівці дійшли висновку, що вирощувати цю культуру потрібно. Думаю, вже цього року, коли площі під бавовником дещо розширили і використали насіння інших сортів, ми зафіксуємо врожайність. І тоді вже можна буде робити висновки, як покращити умови та технології вирощування, щоб віддача була вищою», – каже експертка.
Отже, незважаючи на відсутність бавовнику в сівозміні українських агровиробників, наші науковці не припиняли досліджень, які проводилися в Одеській і Херсонські областях, де постійно висівали цю культуру на експериментальних ділянках, працювали над виведенням власних її сортів. Дослідження проводилися в Інституті зрошуваного землеробства НААН, на Дослідній станції бавовництва на Херсонщині, в Науково-дослідному інституті бавовнику, Дослідній станції баштанництва, Генічеській, Скадовській та Брилівській дослідних станціях. І практично скрізь науковці дійшли висновку: за нинішніх умов вирощування цієї культури може бути ефективним.
«За даними досліджень Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства, за 39 років вирощування бавовнику на неполивних землях було ефективним на 85-90% (співвідношення врожайних та неврожайних років, – ред.), на зрошувальних – 90-93%. При цьому виробництво бавовнику загалом було прибутковим для виробників. Урожайність сирцю бавовнику на суходолі – на рівні 1,8 т/га, а при зрошенні досягала 2,7 т/га», – констатувала старша наукова співробітниця Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН Віра Боровик.
Експерти вважають, що навіть за такого рівня врожайності (в Туреччині вона у 2-2,5 рази вища), якщо держава створить сприятливі умови для агровиробників, вирощування бавовнику на півдні України може бути вигідним. Адже ціни на бавовну-сирець стартують від 700 доларів за тонну і, судячи з ситуації на світових ринках, лише зростатимуть.
ЗА ЯКИХ УМОВ БАВОВНИК БУДЕ ДЛЯ СЕЛЯН ПРИБУТКОВИМ
Звісно ж, поки що про додаткові прибутки для господарств, які вирощують бавовник, не йдеться. Адже цьогоріч, за словами Чернявського, загалом в країні цією культурою засіяли лише 5-7 гектарів. За тиждень-другий на експериментальних ділянках з’являться перші сходи.
«Це буде цікаво, бо бавовник справді може стати «революційною» культурою, яка неабияк сприятиме не лише сільськогосподарському, а й промисловому розвитку цього регіону. Бо йдеться про сировину для багатьох напрямів. Це не лише ОПК, а й фармацевтика, хімічна та харчова промисловість», – нагадує народний обранець.
Загалом же експерти кажуть, що вирощування бавовнику – практично безвідходне виробництво. Вихід волокна після обробітку – 37-38%. Його використовують для текстильного, лакофарбового та інших секторів хімічної промисловості – у тому числі, й для виробництва нітроцелюлози – ключового компонента пороху. Насіння переробляють на олію з високим вмістом білка, яку використовують у харчовій промисловості і для технічних потреб. Макуха і шрот ідуть на корм тваринам, що гарантує додатковий прибуток виробникам.
Йдеться і про прибутки для суміжних галузей.
У розмові з Укрінформом Чернявський підтвердив, що в комітеті вже обговорюють можливості внесення бавовництва до програм державної підтримки. В Мінагрополітики тим часом розмірковують над тим, щоб створити на Одещині бавовняний кластер. Відповідно, буде розроблено систему державних стимулів і преференцій для господарників та інвесторів. Завдання – з осені підготувати до посіву під урожай бавовнику наступного року не менше 30 тисяч гектарів угідь. Адже лише підприємства Мінстратегпрому щороку потребують до 10 тисяч тонн сировини.
Надалі ж, вважає Анна Матвіїв, цільовий показник у 30 тисяч гектарів, відведених під бавовник, – не межа. Якщо культура адаптується і демонструватиме хороші результати, фермерські господарства на півдні країни активно вводитимуть її в сівозміну. Адже культивування бавовнику, поміж іншого, потребує менше поливу, ніж вирощування інших культур.
«Але, звісно ж, для того, щоб Україна змогла вирощувати бавовник не лише для оборонних, а й для інших потреб – приміром, для текстильної промисловості, потрібно буде заохочувати фермерів через усілякі державні програми, у тому числі, передбачивши мінімізацію ризиків для тих, хто вирішить займатися цією культурою. Йдеться і про доступне кредитування саме з цією метою», – каже Матвіїв.
Позики знадобляться аграріям, передовсім, для закупівлі спеціалізованої техніки і насіння. При цьому Степан Чернявський уточнив, що більшість технічних засобів, які використовуються для підготовки ґрунту та обробітку посівів зернових та інших культур, які вже вирощують на українському Півдні, універсальні, себто підходять і для роботи на плантаціях бавовнику. Виняток – комбайни для збирання врожаю. Народний депутат визнає, що зі збиральною технікою на першому етапі можуть бути проблеми, оскільки вона дорога, і в умовах використання на невеликих площах матиме великий термін окупності. Але й тут українцям готові допомогти міжнародні партнери.
«Ми, в принципі, з міжнародними донорами – зокрема, USAID, – домовилися про підготовку програм фінансування придбання нашими аграріями такої техніки. Бо нам потрібні сучасні комбайни, щоб, по-перше, уникнути використання ручної праці, по-друге, забезпечити швидкість жнив, а по-третє – мінімізувати втрати вирощеного при збиранні. Донори надаватимуть гранти, компенсації на купівлю комбайнів. Уже є попередні домовленості, але саму програму наразі готують», – розповів Чернявський.
Попередньо обрахували, що в межах програми кожне господарство зможе отримати фінансування у 50–100 тисяч євро.
Інші витрати – зокрема, на добрива і засоби захисту рослин, – за його словами, такі ж як і при вирощуванні зернових. Але прибуток аграріїв буде більшим. За попередніми підрахунками, може йтися про суму від 700 до 1000 доларів на кожному гектарі.
«Сподіваюся, ці розрахунки підтвердяться і на наш регіон чекатиме економічне зростання», – підсумував Степан Чернявський.
Владислав Обух