Dr.Sergiy Vlasov, Weinheim
На хвилі протестів проти правого наступу в Німеччині, спрямованій проти фінансуємої росією партії «Альтернатива для Німеччини» („Alternative für Deutschland“ – AfD), в суспільному житті країни активізувався (хоча він помітно і не загасав) і рух підтримки України. Традиційні форми демонстрацій, мітингів і пікетів, зборів коштів і речей доповнюються зовсім новими формами.
У 46-тисячному неймовірно мальовничому казковому Вайнхаймі, що в Баден-Вюртемберзі неподалеку Маннгайму відбулася зовсім неординарна і для теми протестів і для життя містечка подія. В місцевому „Kino modernes Theater“ на пішохідній Хауптштрассе в самому центрі древнього міста ентузіасти створили український кіноклуб, де планується щомісяця показувати українські дитячи, художні і документальні фільми.
Як завжди буває в українському русі протесту в Німеччині, це трапилося завдяки одному лідеру – української жіночки з біженців, пані Аліни Машенко, яка знайшла і місцевого партнера –громадську організацію, яка дуже активна і представлена і у Міської раді – «Вайнхайм залишається кольоровим» („Weinheim bleibt bunt“) і , звісно, міський кіноклуб, який за певну плату, але надав свою залу і обладнання показу. Гроші на оренду збирали через донейшн тих, хто прийшов. Вистачило, бо прийшло незвичайно багато німецьких містян. Зала була повна. И кожний с задоволенням запитував – де стоїть скринька для пожертв.
Програма була проста – показ документального українського фільму «Моя війна», виступи депутата міської ради Вайнхайму Dr.Thomas Ott і вашого покірного слуги, а потім передбачалися короткі виступи з залу. Але сльози на очах глядачів-українців передалися всьому залу і було просто бажання посидіти всім в тиші. Вже у фойє за кавою і українським двокольоровим печивом розв’язалися розмови.
Подія була присвячена 10-річчю російської війни і 2-річчю її війни на знищення України.
Але навіть не це було головним. Головним стало уявлення про значну, навіть кардинальну зміну суспільних настроїв. Чи скоріше – підтвердження. Бо тенденція проявилася яскраво у великому мітингу українців і німців в близькому Хайдельберзі, де виступав і пан мер міста. І ось тепер Вайнхайм.
Мало хто з перехожих проходив повз інформаційного пікету перед кіноклубом. Багато молодих людей з офісів після роботи зупинялися, читали про 15 російських війн за ії 33 річну історію, висловлювали підтримку і клали гроші на донат.
В великому Маннгаймі, напередодні поруч, під час української акції було теж саме. Німецьке суспільство почало усвідомлювати, що війна – це спосіб існування росії, бо кожен день власної історії вона вела і веде якусь війну, чи дві, чи три. Не рахуючи власні втрати солдат. Німецьке суспільство відчуло, що росія стає реальною, а не віртуальною загрозою для Європи і них самих.
Росію називають країною-терористом не у переносному сенсі. Вона порушує всі міжнародні правила ведення війни, цілеспрямовано атакуючи цивільні обьекти, знищуючи життєву і енергетичну інфраструктуру міст України, школи і дитячи садочки.
Але саме страшне – ії метою е знищення і тримання у терорі і постійної небезпеці цивільного населення України. Міжнародні інституції признали ії країною-терористом. А путіна – військовим злочинцем, він став «сукиним сином, якого треба зупинити», як сказав Джо Байден.
Тому стає очевидним, що канцлер Шольц має широку суспільну підтримку що до допомоги Україні. Тепер він може опертися на думку більшості суспільства, а не тягнути її за собою, нагадуючи про ґрунтовні західні цивілізаційні цінності. Може саме тому, що він хоче відчути цю підтримку, цей тиск суспільства, тому щойно зробив таку несподівану заяву про ракети Taurus. Гадаємо, суспільство не забариться з підтримкою свого канцлера в його сміливих діях по захисту суспільних цінностей Німеччини.
Бо це – як захистити від нападу вуличного хулігана на маленьку дівчинку – звісно, це потрібно самої дівчинці, але не менше потрібно і здоровому парню, який це бачить, для збереження його внутрішній стабільності і самоповаги перед самим собою.
