Війни можуть спалахнути, розгорнутися та бути програними, оскільки нам не вистачає кваліфікованих працівників для виробництва боєприпасів
Історія показує, що коли політичний клас ігнорує долю робітників це часто повертається, щоб вкусити їх. Це справедливо і сьогодні. З розгортанням військового конфлікту в Україні та на Близькому Сході уряди інвестують набагато більше коштів в оборону – проблема в тому, що не вистачає кваліфікованих робітників, щоб задовольнити попит.
Коли Стефан Левен був обраний на найвищу політичну посаду Швеції в жовтні 2014 року, деякі спостерігачі знайшли кумедним той факт, що лідер соціал-демократів починав свою кар’єру як зварювальник. Здавалося, що ті, хто опікуватися виробничим минулим Левена, не підозрювали, що зварювальна робота потребує високих навичок. Дійсно, хороші зварювальники незамінні у виробництві оборонного обладнання, і саме там Левен заробляв собі на життя, працюючи в шведській компанії Hägglund & Söner (яка зараз входить до складу BAE Systems). З іншого боку, у 2014 році досвід у виробництві озброєнь не був на висоті.
Як же змінилися часи. Минулого року витрати на оборонне обладнання серед європейських країн-членів НАТО і Канади зросли на 24,9 відсотка. Зараз члени НАТО витрачають в середньому 27,8 відсотка своїх оборонних бюджетів на обладнання. (Польща і Фінляндія витрачають більше половини). Інші країни також інвестують в озброєння: Австралія модернізує свій підводний флот до суден з ядерними двигунами в рамках пакту Аукус з Великою Британією і США.
Але оборонні виробники намагаються знайти необхідних зварювальників, електриків та інших кваліфікованих працівників. “Найбільший ризик, з яким стикається будівництво атомного підводного човна Aukus, полягає в тому, чи вдасться набрати і навчити достатню кількість кваліфікованих зварювальників”, – попереджав Asia-Pacific Defence Reporter в березні 2023 року, через півтора року після оголошення про підписання пакту. Ті ж самі проблеми відчувають і європейські оборонні компанії. “Працівники старшого віку постійно виходять на пенсію, – сказав мені топ-менеджер одного з найбільших європейських оборонних виробників. “Але міленіалів важко найняти на роботу. Ми відчуваємо розрив між поколіннями в той самий час, коли ми розширюємось”.
Не лише так звані прайми – великі оборонні компанії, які продають напряму урядам – стикаються з дефіцитом робочої сили, але й їхні постачальники. “В оборонній промисловості сьогодні всім потрібні машини, всім потрібні кваліфіковані працівники”, – сказав мені Девід Чур, виконавчий директор Чехословацької групи (CSG). “Машини дуже важко знайти, а терміни поставки стають все довшими і довшими”.
CSG, яка виробляє 155-мм боєприпаси для гаубиць, що використовуються країнами НАТО і Україною, хотіла б прискорити виробництво. Чекати на нові верстати доводиться майже чотири роки. (CSG вже працює у три зміни на наявному обладнанні). “Якби у нас було достатньо потужностей, ми могли б виробляти втричі більше боєприпасів, ніж зараз”, – сказав Чур.
Виробництво зброї також передбачає надзвичайний рівень майстерності. “Наприкінці процесу виготовлення артилерійських снарядів, коли ви повинні відчути вибухівку всередині снаряда, в цьому немає нічого автоматизованого, – сказав мені європейський керівник. “Є частини літаків, які все ще виготовляються вручну. Існує багато автоматизованих процесів, але оборонне виробництво покладається на кваліфікованих працівників”.
Західні країни перебувають під тиском необхідності збільшення поставок в Україну одночасно з нарощуванням власних оборонних арсеналів. Виробники озброєнь живуть з фундаментальною дилемою: у мирний час, коли вони потребують постійного потоку контрактів, політики мають мало стимулів витрачати кошти на зброю. Проте в часи нестабільності витрати на оборону зростають, що призводить до повних портфелів замовлень, але і тривалих затримок, оскільки компаніям не вистачає кваліфікованих робітників, щоб заповнити ланцюжок поставок.
Ці затримки особливо болючі для тих, хто на передовій. Один високопосадовець сказав мені, що західним оборонним виробникам знадобиться два роки, щоб виготовити достатню кількість боєприпасів, щоб українські солдати були забезпечені так само добре, як і російські. Тайвань все ще чекає на більшу частину озброєння вартістю 19 мільярдів доларів, яке він замовив у американських виробників. Війни можуть спалахнути, розгорнутися і бути програними через брак кваліфікованих робітників на заводах.
Австралійська організація Weld запропонувала Канберрі створити Академію зварювання для суднобудування. У США оборонні виробники націлені на ярмарки кар’єри в середніх школах. Спрямовувати людей на ці робочі місця є безпрограшним варіантом у той час, коли на країни чиниться тиск з метою убезпечення їхніх ланцюгів постачання.
Це правда, що технологічні виклики змушують оборонні компанії диверсифікувати свою діяльність у бік нових навичок. Але їм все одно знадобляться існуючі – і вони втратять зварювальників на свій страх і ризик.
Елізабет Брау