Російська війна в Україні та ситуація на Близькому Сході шокували світ й поставили під питання світовий порядок, й при цьому Україна та Ізраїль мають спільну найбільшу загрозу – ідеї, й відповідь на цей виклик лежить не у воєнній площині.

Про це, а також про те, як війна Ізраїлю проти ХАМАСу впливатиме на російську війну в Україні, та яка тут роль Китаю й Ірану, – американські експерти говорили під час онлайн-дискусії в аналітичній організації Центр Вілсона.

Путін “безумовно” виграє від війни в Ізраїлі

Девід Сенгер, головний кореспондент у Вашингтоні газети New York Times, що модерував дискусію, підкреслив, що президент РФ Володимир Путін “безсумнівно радіє” з того, що американські та європейські союзники України тепер повинні звертати увагу на ситуацію на Близькому Сході, попри всі непрості зусилля залишати Україну у фокусі.

Дженніфер Вістранд, заступниця директора Інституту Кеннана (який є частиною Wilson Center) також погодилась: сам факт, що “увага США значно змістилася до Ізраїлю”, “це означає менше військової та гуманітарної допомоги й менше уваги ЗМІ до України” – вигідно для Кремля.

Однак вона переконана, що останні візити міністрів оборони США та Німеччини Ллойда Остіна й Бориса Пісторіуса до Києва й оголошення нових пакетів американської та німецької допомоги Україні свідчать про збереження підтримки боротьби українського народу в російській агресивній війні.

Наслідки близькосхідного конфлікту для України

Вістранд також зауважила, що ситуація на Близькому Сході змінила підхід багатьох країн до питання міжнародних альянсів. “Російська повномасштабна агресія безперечно посилила ЄС і НАТО”, а Росія стала вигнанцем для західного світу. Однак контакти Кремля із Глобальним Півднем та Азією збереглись, й хоча чимало з цих країн не підтримували Москву, вони були не готові відкрито визнати, що вони – на стороні США та Заходу у підтримці України, каже експертка.

Однак, на її думку, з війною Ізраїлю й ХАМАСу, визнаного у США терористичною організацією, “люди чіткіше займають певну сторону”, й “це відкриває поле гри для інших країн, які не почувались достатньо у безпеці, щоб зробити чітку заяву до того, щоб вони все ж зробили заяву”. “Думаю, ви побачите, що країни БРІКС та інші альянси в Азії робитимуть заяви”, – додала Вістранд.

Водночас Джеймс Джеффрі, колишній посол США до Іраку та спецпредставник світової коаліції з протистояння ІДІЛу, відзначив високий рівень цивільних втрат у Газі під час операції Ізраїлю проти бойовиків. Він порівняв це з війною Росії в Україні: “Наш народ насправді не розуміє війну… й не може розрізнити складні питання. Питання України – просте, адже там, як видається, все морально просто. Захист Ізраїлю – не є морально простим через палестинське питання, загальні небезпеки та функціонування того дуже важливого регіону Близького Сходу”.

Вплив на світ

Російська війна в Україні та війна Ізраїлю проти ХАМАСу потрясли світ. Зокрема, Світовий банк нещодавно заявляв про “глобальний шок” та, як наслідок, вплив на міжнародну економіку, зокрема, на зростання цін на енергоносії. Про це розповіла Робін Райт, експертка Wilson Center, колумністка видання The New Yorker.

Райт додала: “Мене також хвилює провал міжнародних інституцій, ООН практично не має значення, окрім надання гуманітарної допомоги. ООН майже нічого не може зробити”. “Інституції, принципи, ідеї, запроваджені після Другої світової, більше не діють чи не приймаються”, – сказала вона.

Роль Китаю у світових конфліктах

Роберт Делі, директор Інституту Кіссінджера з дослідження Китаю і США оцінив вплив Пекіна на поточні світові конфлікти. На його переконання, Китаю найвигідніше поки стояти осторонь і чекати: влада країни позиціює себе як “нейтрального миротворця”, навіть попри те, що вони фактично стали на бік проти України й проти Ізраїлю.

При цьому, каже Делі, Пекін використовує як російську війну в Україні, так і ситуацію в Ізраїлі й Газі, щоб звинуватити в цьому керівництво США. Китайський наратив полягає у тому, що начебто Вашингтон “винен” у провокуванні світових конфліктів, й при цьому Пекін використовує свою співпрацю з іншими країнами для отримання голосів на підтримку китайських пропозицій, зокрема, в ООН.

Пекін переживає економічні проблеми й убачає у конкуренції зі США екзистенційну загрозу, саме тому Китаю потрібна Росія як союзник, каже Делі. На його переконання, якщо китайський лідер Сі Цзіньпін побачить, що Росія слабшає, це було б найбільшою небезпекою для Китаю, й тоді Сі може бути готовий розглянути надання Кремлю зброї для війни в Україні.

Найбільша загроза – ідеї

Говорячи про участь Ірану, Райт вважає, що Москва й Тегеран – не є “природними” союзниками, “вони згуртувались через спільних ворогів і занепокоєнь”. Вона також розповіла, що на відміну від НАТО – союзників, об’єднаних одною історією й цінностями, Іран власне створив у регіоні власну мережу недержавних угруповань, “й зараз це найпотужніший альянс на Близькому Сході”.

При цьому небезпека для Ізраїлю полягає у тому, що “ізраїльська армія може знищити лідерів, арсенали, тунелі” ХАМАСу, але вони не зможуть “убити ідею” бойовиків.

“Через те, що Ізраїлю загрожує сама ідея та мережа, створена Іраном, ця війна відбувається нашаруваннями, і ми лише розпочинаємо фазу першого шару… й це може закінчитись набагато більшим (конфліктом)”, – сказала Райт.

“І те саме стосується війни в Україні, що Владімір Путін, підтримуваний багатьма російськими націоналістами, має ідею відтворити “Велику Росію”. І навіть якщо Україна виграє цю війну, чимало росіян продовжать хотіти цієї “Великої Росії”… Ми розмірковуємо про військовий вимір – скільки вбито чи знищено, але я думаю, що загрозою є саме ідеї, і дуже важко зрозуміти, як боротись із цими ідеями, як у війні в Україні, так і на Близькому Сході”, – підсумувала експертка.

Під час дискусії Сенгер також підняв запитання, що лунають певні сумніви у тому, чи варто Україні продовжувати захищати свої землі у кордонах 1991 року, мовляв, у лютому 2022 українці боролись за саме існування власної держави, натомість тепер країна могла б прагнути “досяжних цілей”, адже може існувати і без захоплених РФ територій на сході й півдні України. Вістранд відповіла, що, по-перше, це право народу України – вирішувати, чи боротись за свої землі у кордонах 1991 року.

По-друге, погоджується вона із Райт, йдеться про ідею: “Це не зупинить Росію чи Путіна від прагнення створити “Велику Росію”… Я не думаю, що пропозиції сісти за стіл переговорів й рішення дозволити (віддати Росії – ред.) Херсонщину й Донеччину – це не зупинить ідею Путіна та тих, хто його підтримує”.

Марія Прус