Ще 10 років тому поняття «вуглецева нейтральність» було відоме хіба що експертам-кліматологам, які читають спеціалізовані наукові журнали. Сьогодні без згадки про цей термін не обходиться майже жодне обговорення глобальної проблеми зміни клімату.

Принцип вуглецевої нейтральності покладено основою кліматичної політики більшості країн світу, кожна з яких взяла він зобов’язання у найближчі кілька десятиліть повністю припинити викиди парникових газів.

Справа в тому, що кількість зайвого тепла, яке поглинає наша планета, є пропорційною сукупним викидам CO2. А значить, іншого вибору у людства просто немає: адже доти, поки глобальні викиди залишаються хоч трохи вищими за нуль, Земля продовжуватиме нагріватися .

Що таке «вуглецева нейтральність»?

Вуглецевої нейтральності (або “net zero”, тобто “чистого нуля”) світ досягне тоді, коли концентрація в атмосфері вуглекислого та інших парникових газів стабілізується і  перестане стрімко зростати .

Щоб це сталося, всім країнам світу необхідно повністю відмовитись від спалювання будь-якого органічного палива — тобто торфу, вугілля, нафти, газу, а в ідеалі навіть звичайних дров. Тому що основним продуктом горіння будь-якої органіки є якраз вуглекислий газ (він же СО2) — один із головних винуватців повільного розігріву планети.

Ще більш вираженим парниковим ефектом, ніж СО2, має метан (СН4) — один із основних побічних продуктів підприємств сільського господарства, що також виділяється при похованні майже будь-яких органічних відходів.

Обидва ці гази не дають сонячній енергії, що потрапила на Землю, покинути планету, ніби замикаючи тепло в атмосфері.

Зазвичай із завданням з переробки СО2 справляються дерева, проте зі зростанням міського населення дедалі більше лісових масивів у світі йде під сокиру, щоб звільнити землю під будівництво чи сільськогосподарські угіддя.

У 2015 році 197 країн світу підписали Паризьку кліматичну угоду, домовившись вжити всіх необхідних заходів, щоб до 2100 року середні температури на планеті не перевищили доіндустріальних значень на 1,5-2°C.

Як запевняють вчені, для цього всі країни світу повинні повністю відмовитися від використання викопного палива, перевівши економіку на інші рейки, не пізніше 2050 року.

Втім, експертам ООН навіть цей прогноз видається надмірно оптимістичним. В Організації впевнені: щоб уникнути «кліматичної катастрофи, що насувається», потрібно прискорити перехід на «чистий нуль» ще на одне десятиліття.

Чи означає це повне припинення викидів СО2?

Вчені визнають: повністю відмовитись від викидів в атмосферу парникових газів неможливо. Однак у теорії весь викинутий CO2 можна «компенсувати», відфільтрувавши його в тій же кількості прямо з повітря (зберігши в твердій формі).

Компенсацію можна проводити природним способом – шляхом висадки нових дерев та відновлення торфовищ. А можна — промисловим: за рахунок фільтрації повітря від надлишків СО2 та захоронення вуглецю глибоко під землею.

Щоправда, відфільтрувати з атмосфери один вуглекислий газ (для його поховання) — завдання нелегке. І хоча подібні пристрої вже розроблені, масштабувати запропоновані рішення поки що дуже складно, і навіть теоретично з їх допомогою вдасться компенсувати лише малу частину нинішнього обсягу викидів.

Тому вчені в один голос твердять, що для досягнення мети «чистого нуля» необхідно повністю відмовитися від викопного палива – причому якнайшвидше.

Коли це відбудеться? (Який план світової спільноти?)

Зобов’язання досягти вуглецевої нейтральності взяли він майже півтори сотні країн світу, які спільно виробляють близько 90% світових викидів.

Однак далеко не всі країни обіцяють укластися в крайній термін — адже зробити це потрібно, як невпинно нагадують експерти, не пізніше 2050 року.

Найбільший виробник CO2 у світі — Китай — запевняє, що до 2050-го не впорається і зможе досягти «вуглецевої нейтральності» лише до 2060-го з 10-річним запізненням.

При цьому багато хто зазначає, що плани Пекіна щодо скорочення викидів поки що добре не опрацьовані — хоч сектор поновлюваної енергетики в країні й зростає досить швидкими темпами.

Ще одним найбільшим джерелом викидів СО2 протягом десятиліть були США — вони й досі викидають найбільше, у перерахунку на душу населення.

У серпні 2022 року президент Джо Байден оголосив про великий пакет інвестицій, які мають спростити перехід на відновлювані джерела енергії та інші чисті технології, зробивши використання викопного палива економічно невигідним.

ЄС, третє за величиною джерело викидів CO2, також заявляє про плани досягти нульового рівня викидів до 2050 року. У березні Брюссель затвердив власний аналогічний пакет «зелених» інвестицій, який так і називається: «Закон про вуглецеву нейтральну промисловість».

Індія і Росія, які також входять до п’ятірки країн з найбільшою кількістю викидів, планують звести їх до нуля (тобто перевести промисловість на вуглецеві рейки) тільки до 2070 і 2060 років відповідно.

Зрозуміло, що кліматичних експертів усі ці варіанти категорично не влаштовують: за їхніми словами, цих «зайвих» 10-20 років людство просто не має.

Чому перейти до вуглецевої нейтральності так складно?

Світова спільнота має серйозні побоювання з приводу того, що деякі країни можуть спробувати досягти необхідного вуглецевого балансу («чистого нуля») не цілком чесними методами.

Наприклад, якщо держава не виробляє енергоємні товари на своїй території, а ввозить їх з-за кордону, національні показники викидів будуть сильно занижені порівняно з реальним ефектом споживання глобального клімату.

Цілком очевидно, що загальна кількість парникових газів, викинутих в атмосферу в процесі виробництва цих товарів, залишається однаковою, в якій країні ці товари не продавалися б.

Крім того, існують схеми, що дозволяють багатшим країнам компенсувати свої викиди за рахунок інвестицій, які допомагають біднішим державам перейти на чистіші види палива.

Багато вчених-кліматологів висловлюють побоювання, що таким чином багаті країни можуть продовжити використовувати викопне паливо за рахунок переходу до чистої енергетики країн бідніших, хоча останнє і так станеться у будь-якому випадку.

Чим особисто мені доведеться пожертвувати заради вуглецевої нейтральності?

Питання переходу до вуглецевої нейтральності кожної конкретної країни вирішує її офіційна влада.

Однак успішне вирішення цих питань залежить насамперед від того, наскільки її мешканці будуть готові зробити свій внесок у досягнення спільної мети.

Для цього всім нам доведеться переглянути звичний нам стиль життя і — на жаль! — швидше за все, відмовитись від багатьох звичних речей.

Наприклад:

• рідше літати літаками;
• рідше включати опалення та рідше користуватися електрикою;
• вкластися в теплоізоляцію свого житла та серйозно потурбуватися про його енергоефективність;
• повністю перейти на електромобілі;
• рідше і менше вживати в їжу червоне м’ясо.

Микола Воронін