Хвиля антисемітизму, яка котиться світом, це один з ключових інструментів у новій Світовій війні між Добром і Злом, яка вже почалася
Сумний факт: Значна частина світу (120 країн-членів ООН, які проголосували проти резолюції, де засуджується аномально жорстокий терористичний акт ХАМАСу проти Ізраїлю), замість того, щоб щиро співчувати трагедії Ізраїлю, який внаслідок терористичного нападу ХАМАСу втратив майже півтори тисячі своїх громадян, раптом стала на захист терористів. Ганебне голосування в ООН – дві третини від загальної чисельності – виступи політиків, акторів та різного штибу активістів на захист терористичного утворення під загальною назвою «Сектор Гази» – не просто спроба перекласти провину за криваву різанину мирних ізраїльтян на них самих.
У світі піднялася смердюча хвиля антисемітизму, спрямована не лише на державу Ізраїль, але й на всіх євреїв взагалі. І даність тісно пов’язана із загальною ситуацією, яка склалася у світі. Це один із фронтів війни, яка вже точиться між Злом і Світлом, точніше – це підла зброя цієї війни, якою не гребують атакувати світову Демократію різноманітні і різнокаліберні покидьки в купі з ідіотами – від корисних до просто ідіотів.
Ізраїль: суб’єкт, який відмовився бути об’єктом
Спроби засудити Державу Ізраїль за те, що вона посміла не лише захищатись від терору, але й перейшла у наступ на терористичний анклав, свідчать, що з нашою цивілізацією відбувається щось не дуже добре. Антисемітизм у товаристві пристойних людей, так само як і у пристойній спільноті держав, після катастрофи європейського єврейства – Голокосту, є неприйнятним не лише з огляду на мораль. Будь-які прояви ксенофобії, спроби приниження певного етносу, цькування релігійної громади, переслідування за політичні переконання (якщо вони не є людиноненависницькими, як комунізм або нацизм) після закінчення ІІ світової війни вважаються такими, що наражають людство на смертельну небезпеку.
Мова ненависті, якій до 12 трагічних років існування ІІІ рейху не надавали надто великого значення, виявилася страшною темною силою, що здатна перетворювати одні народи на безжальних убивць, а інші – на жертв. Світ був нажаханий масштабами нацистського терору, внаслідок якого було майже повністю винищено європейських євреїв та ромів, а багато народів були приречені нацистами до знищення голодом та насильницької «аріїзації».
Створення єврейської держави на Близькому Сході дотепер подається її недоброзичливцями як спроба колонізації. Особливо завзято намагаються переконати у цьому світ панарабські націоналісти, розглядаючи єврейську державу як головну перешкоду на шляху створення великої та єдиної арабської держави. При цьому чимало народів різного етнічного походження, які населяють Близький Схід, розглядається як частина великої арабської нації. Це не є вірним ані фактологічно, ані навіть з огляду на релігійні переконання тамтешніх мешканців.
Спроба ототожнювати всіх неєвреїв Близького Сходу з арабами, а всіх арабів з мусульманами – це груба помилка. Варто згадати, що до виникнення ісламу території, прилеглі на Середземного моря, належали Римській імперії, тому значна частина населення там сповідувала спочатку місцеві культи, а згодом – і християнство. Дотепер у країнах Близького Сходу, зокрема у Єгипті, Ізраїлі, Сирії та Лівані, мешкає чимало арабів-християн. Якщо згадати всю писану історію, виявляється, що і арабів так само можна назвати колонізаторами, що захопили землі Східної Римської імперії. То чи варто застосовувати сумнівні терміни у спробі зрозуміти, що відбувається насправді?
Відмінність сучасного антисемітизму від давнього, періоду єврейської бездержавності, полягає лише у різних векторах його використання. Раніше антисемітизм, як і будь-які інші ксенофобські прояви, були безвідмовним інструментом задля спрямування невдоволення народу владою на якусь національну меншину або релігійну групу. Зі створенням єврейської держави з’явився зручний об’єкт на світовій мапі, на який завжди можна «повісити» звинувачення в усіх світових та регіональних негараздах.
Втім, проблемою для антисемітів виявилося, що Ізраїль відмовився бути об’єктом, а зі зброєю в руках набув вагомої суб’єктності.
«Проти Ізраїлю» означає «за терор»
Здавалося б, де Болівія, а де Ізраїль? Але Болівія раптом розриває нещодавно відновлені дипломатичні відносини з єврейською державою, під приводом якоїсь не такої, на думку болівійської влади, спроби захисту від терористів.
Росія вустами свого представника в ООН твердить про неправомірність ізраїльського наступу на хамасівських терористів, адже, на думку росіян, Ізраїль є державою-окупантом. Той факт, що ізраїльські війська та сили безпеки були виведені з території сектора Гази ще у 2005 році, росіян обходить.
Китайські онлайн-сервіси видаляють назву Ізраїлю зі своїх карт, залишивши тільки територію цієї країни у міжнародно визнаних кордонах.
Турецький президент проголошує антиізраїльську промову, після якої офіційний Єрусалим змушений відкликати посла та закликати своїх громадян терміново залишити територію Туреччини.
А ще – демократичними Європою та Північною Америкою прокочується хвиля мітингів на захист «нещасного населення сектора Гази». Все це з антисемітським присмаком, звісно, його й не приховують. Про те, що кілька тижнів тому найкращі представники цього населення, яке дружно віддало на виборах ХАМАСу, а ті вже відрубали голови єврейським немовлятам – ані слова. Від Ізраїлю вимагають реагувати на терор «співмірно». Що це має означати – так само відрізати голови дітям та спалювати їх живцем, як це робили хамасівці?
Тут варто нагадати, що мешканцями і громадянами Ізраїлю є чимало мусульман. Серед жертв хамасівського терору є й етнічні араби-ізраїльтяни. 7 жовтня було вбито 23 ізраїльських арабів і ще 7 викрадено як заручників у Газу.
Трохи арифметики, або хто, куди і звідки біжить
Іноді цифри красномовніші за будь-які публіцистичні звороти. Отже, в Єгипті (100 млн населення) мешкає 10 євреїв. У Лівані – 100 осіб (на 7 млн громадян). У Йорданії, Саудівській Аравії та Сирії немає жодного єврея. В Іраку – четверо на 39 млн мешканців. В Ірані налічується 8300 євреїв на 83 млн населення. Водночас в Ізраїлі число громадян-арабів становить близько 2 млн осіб від загального населення 9 мільйонів. Вони не збираються відмовлятися від ізраїльського громадянства, не зафіксовано жодного випадку затримання грецькими або італійськими прикордонниками моторного човна з біженцями з Ізраїлю, жодної спроби прориву кордонів Угорщини або Німеччини арабами-ізраїльтянами з Яффи або Хайфи – на відміну від втікачів у Лівії або Сирії.
Отже, справа зовсім не в Ізраїлі. Теперішня хвиля антиізраїльських та загалом юдофобських демонстрацій та замахів на погроми (як у Махачкалі в Росії) зумовлена іншими причинами. Насамперед це спроба легітимації терору як засобу досягнення своїх цілей. Такі спроби мають давню традицію навіть у цілком мирних та цивілізованих країнах. «Червоні бригади» в Італії, РАФ у Німеччині, «Фракія Червоної Армії» в Японії були спробами ультралівих сил шантажувати держави та залякати населення задля досягнення своїх політичних і вельми небезпечних фантазій.
Європейська студентська молодь 60-70-х років захоплювалася ідеями маоїзму, прихильником Мао Цзедуна вважав себе навіть такий видатний європейський інтелектуал, як Жан-Поль Сартр. Але ж уся новітня китайська історія являла собою чисельні приклади терору, щоправда, здебільшого по відношенню до власного населення. Чомусь у захисників ХАМАСу, який начебто захищає цінності ісламу, не виникає когнітивного дисонансу щодо притиснення у Китаї багатомільйонної мусульманської меншості – уйгурів, насамперед.
Латинська Америка, представники якої традиційно критикують Ізраїль та підтримують агресивну Росію, також підпали під вплив героїзації терору. Культ Че Гевари та чисельних місцевих «вождів» протиурядових збройних формувань створює у масовій свідомості сприйняття терористів як борців за свободу, а терору – як цілком прийнятної тактики для досягнення своїх цілей. Еден Пастора – команданте Зеро в Нікарагуа та йому подібні персонажі дотепер є місцевими легендами. Методи терору використовували й чисельні угрупування в Африці на Південно-Східній Азії. Так само. Терор не обов’язково коїться під червоними прапорами, іноді він використовує праві або національно-визвольні гасла. Так було в Іспанії, де баскське угрупування ЕТА наводило жах на мирне населення, або у Північній Ірландії, де довгі роки тривало протистояння між ІРА та владою Великобританії.
Легітимізуючи терористичні способи досягнення своїх цілей, лідери та ідейні натхненники тероризму завжди намагаються приховати своє звірство під красивою обгорткою. У секторі Гази ХАМАС волає про боротьбу з «окупантами», в Індії вбивці глави уряду Індіри Ґанді (1917 – 1984) говорили про визволення від релігійного гноблення, кати експрем’єр-міністр Італії Альдо Моро (1916-1978) стверджували, що його «піддали пролетарському правосуддю».
Антисемітизм – це прояв сутності осі Зла
Та хвиля антисемітизму, що зараз поширюється світом, коли і Ізраїль, і євреїв-громадян інших країн починають звинувачувати у вигаданих або ж свідомо перебільшених стражданнях населення сектора Гази, не є чимось новим у світовій історії. Негідники завжди намагаються пояснити свої злочини якимись «об’єктивними причинами», відвернути увагу від власне злочину на сторонні речі. Вони завжди стверджують, що це їх спровокували, що в їхніх злочинах винні обставини, час, дитячі травми, психологічний пресинг з боку жертви, будь-що.
Антисемітська кампанія, яка нині шириться світом, аж ніяк не є стихійною. Подібні масові акції потребують організації, вирішення логістичних проблем, друку плакатів та листівок, зрештою, фінансування. Чисельні правозахисні організації, які роками спонсорувалися арабськими шейхами, студенти найбільших університетів, які навчалися за грантовими програмами, що фінансуються арабськими країнами, разом із коштами переймають і специфічну риторику і методологію своїх жертводавців. Наслідки протиізраїльських голосувань в ООН часто зумовлені елементарним розрахунком на подальші вигідні контракти на купівлю нафти і газу з Близького Сходу.
За вибірковим співчуттям до дітей Гази і закриванням очей на по-звірячому вбитих дітей в кібуці Беері стоять чиїсь інтереси. Спроби змалювати Ізраїль як агресора зумовлені й спробами ослабити його політичний та моральний вплив на міжнародну спільноту, вирішити якісь вузькополітичні завдання сьогодення. Частині керівників ісламських країн не подобається зближення між Ізраїлем та країнами Затоки у рамках «Угод Авраама», адже відтепер зусилля потрібно буде спрямувати на вирішення внутрішніх проблем, а не на боротьбу з міфічним «сіоністським агресором» . Комусь не подобається можлива перспектива зникнення багаторічної годівнички, на яку перетворилася проблема палестинських біженців – єдиних у світі, чий статус біженців успадковується.
Протистояння демократичного Ізраїлю і тоталітарної Гази під владою ХАМАСу зараз всіляко намагаються інструменталізувати. Характерною особливістю тут є те, що на боці Ізраїлю, як жертви неспровокованої агресії, стоїть цивілізований світ, уся Західна цивілізація, так само як вона встала на бік України у війні, розв’язаній нацистською Росією. А на боці ХАМАСу, прикриваючись просторікуваннями про страждання дітей Гази, очікувано встали країни, які являють собою сучасну вісь Зла – Росія, Іран, Північна Корея. До них приєдналися й «корисні ідіоти» по усіх усюдах, які вважають за можливе, згідно зі своїми безумними переконаннями, підтримувати терористів та вбивць.
Антисемітизм є не лише огидним явищем за означенням, але й дуже небезпечним для усього людства як з огляду на історію єврейського народу, так і на конкретних носіїв цієї людиноненависницької ідеології та наслідків їхніх дій. Гітлер і його поплічники почали з ухвалення Нюрнберзьких законів, вже за декілька років це призвело до бомбардувань Варшави та зруйнованого Ковентрі. Зупинити нацистів була спроможна лише потужна збройна відповідь. Теперішня ситуація з сектором Гази – це схоже на палаючий союзною авіацією Гамбург 1943 року, як відповідь на злочини нацистів. Та операція союзників під час Другої світової війни, до речі, називалася «Гоморра».
А тепер буде «Содом». Ізраїль неодмінно переможе у своєму протистоянні терору, а вісь Добра переможе вісь Зла, як завжди і відбувалося. За визнанням посла Ізраїлю в Україні Міхаеля Бродського, наша країна виявилася унікальною у сенсі відсутності будь-яких антисемітських проявів і підтримала право єврейської держави на захист. Після перемоги, нашої і ізраїльської, ми можемо сподіватися на старт зовсім нового рівня відносин.
Прикро лише, що за ці перемоги доводиться плати людськими життями, як і у ветхозавітні часи, з яких веде відлік своєї історії єврейський народ.
Дмитро Редько