Укладений після 1945 року Pax Americana виглядає більш вразливим, ніж будь-коли раніше, і його основні суперники прагнуть скористатися його очевидними слабкостями перед обличчям нових насильницьких конфліктів. Оскільки міжнародне співтовариство все ще існує, його готовність підтримувати статус-кво, схоже, помітно зменшилася.
БЕРЛІН. Коли канцлер Німеччини Олаф Шольц у своїй промові перед парламентом 27 лютого 2022 року назвав вторгнення Росії в Україну «Zeitenwende» (поворотним пунктом), ризик поширення війни вже був очевидним. Але чи передбачав він, що ми станемо свідками ланцюга регіональних воєн або що напруга між великими державами почне зростати майже щодня? На жаль, це те, де ми сьогодні.
Неспровокована загарбницька війна президента Росії Володимира Путіна була лише першою доміно. Зараз ХАМАС розпочав жорстоку терористичну атаку на Ізраїль із Гази, убивши 1400 ізраїльтян – більшість із них – цивільні особи – і викравши понад 200 інших. Як можна було завдати такого смертельного удару по найсильнішій військовій та розвідувальній силі Близького Сходу? Чи може така терористична організація, як ХАМАС, здійснити такий подвиг самостійно?
Враховуйте точність атаки та все її планування. Зрозуміло, що метою було не просто влаштувати криваву демонстрацію безжальної жорстокості проти ізраїльських цивільних осіб, включаючи бабусь і немовлят. Більше того, він мав на меті відновити єврейську травму, повторивши звірства Шоа – спроби нацистів знищити весь єврейський народ. Повідомлення для євреїв полягає в тому, що вони ніколи не повинні відчувати себе в безпеці, навіть зважаючи на військову перевагу Ізраїлю. Звичайно, ХАМАС не єдиний у просуванні цієї мети. Отже, знову ж таки, ми повинні запитати, чи стояла держава за нападом. Зі зрозумілих причин підозри впали на Іран.
У будь-якому випадку, атака 7 жовтня поставила весь Близький Схід на межу великої війни. Оскільки на карту поставлено саме існування Ізраїлю, Сполучені Штати та Європа неминуче були втягнуті. Але те ж саме зробили й інші: Китай (головний імпортер іранських вуглеводнів), як повідомляється, розгортає військові кораблі в регіоні.
Зі свого боку, Ізраїль не має іншого вибору, окрім як відповісти військовою силою, щоб відновити стримування, навіть незважаючи на те, що ця війна коштуватиме ще більше життів цивільних і поглибить ненависть між двома сторонами. Ті, хто планував операцію 7 жовтня, безсумнівно, робили ставку на такий результат – що знову свідчить про те, що ХАМАС діяв не сам.
Разюча паралель між війнами в Україні та в Газі полягає в тому, що обидві передбачають боротьбу за саме виживання існуючої національної держави. Але не менш важливо те, що обидва підтверджують, що ми є свідками появи нового світового порядку. У той час як Захід твердо стоїть на боці Ізраїлю, авторитарні держави, такі як Росія та Китай, оппортуністично стають на інший бік, як і більша частина Глобального Півдня, через власні травматичні спогади про колонізацію.
Захід не може просто прийняти цю динаміку «ми проти решти», яка стала надто очевидною під час нападу Путіна на Україну. У довгостроковій перспективі така геополітична поляризація погіршить становище всіх. Але щоб змінити ситуацію, потрібні героїчні дипломатичні зусилля. Як важлива частина нового світового порядку, Глобальний Південь вимагає визнання та місця за столом.
Окрім воєн в Україні та на Близькому Сході, зростає також загроза військового конфлікту в Південно-Китайському морі чи Тайванській протоці, до якого безпосередньо залучатимуться дві наддержави: США та Китай. На цьому тлі війни, подібні до війни між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах, ризикують бути забутими.
Історично спроби змінити глобальний баланс сил або переглянути й нав’язати новий міжнародний порядок ніколи не обходилися без насильства. Через це все більш агресивний тон великих держав по відношенню одна до одної викликає ще більше занепокоєння.
Світ Pax Americana після 1945 року виглядає вразливішим, ніж будь-коли раніше. Замість того, щоб чекати, чи врешті-решт він розпадеться сам по собі, його головні суперники прагнуть використати його очевидні слабкості. Оскільки міжнародне співтовариство все ще існує, його бажання підтримувати статус-кво, здається, помітно зменшилося.
Важко не згадати 1914 рік, коли події зажили власним життям і прискорили світову війну. Честь і честолюбство беруть гору над розумом, який знову є рабом релігійних і націоналістичних пристрастей. У сьогоднішньому негаразді ми бачимо світ без порядку.
Тим, хто висміює президента США Джо Байдена за його вік, слід подумати, що сталося б, якби ця остання криза на Близькому Сході розгорталася без такого розважливого та досвідченого керівництва в Білому домі. Світ був би більш невизначеним і небезпечним місцем, ніж він є зараз.
Автор: Йошка Фішер, міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 по 2005 роки, майже 20 років був лідером німецької Партії зелених.
Джерело: PS, США