Ізраїльський історик закликає не забувати, що мета війни завжди політична, і варто розуміти, чого саме хоче добитися ХАМАС.
Війна – це продовження політики іншими засобами. Багато хто повторює цю мантру, але мало хто приділяє їй достатньо уваги, особливо в розпал війни. З огляду на бійню, яку ХАМАС влаштував в Ізраїлі, і зростаючі жертви серед цивільного населення в Газі, глибока логіка війни захована за величезними людськими стражданнями, які вона породжує. Хто переможе у цій війні?

«Не та сторона, яка вб’є більше людей, не та, яка зруйнує більше будинків, і навіть не та, яка отримає більше міжнародної підтримки, а та, яка досягне своїх політичних цілей», – пише в статті для Washington Post ізраїльський історик Юваль Ной Харарі.

На його думку, ХАМАС розпочав цю війну з конкретною політичною метою: не допустити миру. Після підписання мирних договорів з ОАЕ і Бахрейном Ізраїль стояв на порозі підписання історичного мирного договору з Саудівською Аравією. Ця угода стала б найбільшим досягненням прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху за всю його кар’єру. Вона нормалізувала б відносини між Ізраїлем і більшою частиною арабського світу.

«За наполяганням саудитів і американців, очікувалося, що умови договору включатимуть значні поступки палестинцям, спрямовані на негайне полегшення страждань мільйонів палестинців на окупованих територіях, і перезапуск ізраїльсько-палестинського мирного процесу», – зауважує Харарі.

Перспектива миру і нормалізації була смертельною загрозою для ХАМАС. З моменту свого заснування у 1987 році ця фундаменталістська ісламістська організація ніколи не визнавала права Ізраїлю на існування і була налаштована на безкомпромісну збройну боротьбу. У 1990-х роках ХАМАС зробив усе можливе, щоб зірвати мирний процес в Осло і всі наступні мирні зусилля.

Більше 10 років ізраїльський уряд на чолі з Нетаньяху відмовлявся від усіх серйозних спроб укласти мир з більш поміркованими палестинськими силами, проводив дедалі більш жорстку політику щодо окупації спірних територій і навіть прийняв праві месіанські ідеї єврейської вищості.

У цей період ХАМАС демонстрував дивовижну стриманість у відносинах з Ізраїлем, і обидві сторони, здавалося, прийняли непросту, але функціональну політику насильницького співіснування. Але 7 жовтня, саме тоді, коли уряд Нетаньяху був на порозі великого прориву в досягненні регіонального миру, ХАМАС завдав удару з усією своєю силою.

ХАМАС убив сотні ізраїльських цивільних у найжахливіший спосіб, який тільки міг вигадати. Безпосередньою метою було зірвати ізраїльсько-саудівську мирну угоду.

«Довгострокова мета полягала в тому, щоб посіяти насіння ненависті у свідомості мільйонів людей в Ізраїлі і в усьому мусульманському світі, тим самим унеможлививши мир з Ізраїлем на кілька поколінь вперед. ХАМАС знав, що його напад розлютить ізраїльтян, змусить їх відчути біль і гнів, і терористи розраховували на те, що Ізраїль відповість масованою силою, завдаючи палестинцям величезного болю», – пише Харарі.

Промовистою стала кодова назва, яку ХАМАС дав своїй операції: «Аль-Акса Туфан». Слово «туфан» означає потоп. Подібно до біблійного потопу, покликаного очистити світ від гріха навіть ціною майже повного знищення людства, атака ХАМАСу мала на меті спричинити спустошення біблійного масштабу.

Невже ХАМАС не турбують страждання, яких ця війна завдає палестинському цивільному населенню? Хоча окремі активісти організації, безумовно, мають різні почуття і ставлення, світогляд організації не враховує страждання окремих людей. Політичні цілі ХАМАС продиктовані релігійними фантазіями.

На відміну від світських рухів, таких як Організація визволення Палестини, кінцеві цілі ХАМАСу не від світу цього. Для нього палестинці, вбиті Ізраїлем, – це мученики, які насолоджуються вічним блаженством на небесах. Чим більше вбитих, тим більше мучеників.

Що стосується цього світу, то, згідно з поглядами ХАМАСу та інших фундаменталістських мусульманських угруповань, єдина життєздатна мета людського суспільства на Землі – це безумовне дотримання божественних стандартів чистоти і справедливості. І оскільки мир завжди передбачає компроміси щодо того, що люди вважають справедливістю, його потрібно відкинути, а абсолютна справедливість повинна бути досягнута за будь-яку ціну.

Це, до речі, пояснює цікавий нещодавній феномен серед лівих радикалів у багатьох західних демократіях, включаючи деякі студентські організації Гарвардського університету. Вони знімають з ХАМАСу будь-яку відповідальність за звірства, скоєні в Беері, Кфар-Аззі та інших ізраїльських селах, або за гуманітарну кризу в Газі. Замість цього, ці організації покладають 100% провини на Ізраїль.

«Зв’язок між радикальними лівими і фундаменталістськими організаціями, такими як ХАМАС, полягає у вірі в абсолютну справедливість, що призводить до відмови визнавати складність реалій у цьому світі. Справедливість – благородна справа, але вимога абсолютної справедливості неминуче призводить до нескінченної війни. У світовій історії не було досягнуто жодного мирного договору, який би не вимагав компромісів або забезпечив абсолютну справедливість», – йдеться в статті.

Якщо метою війни ХАМАС дійсно був зрив ізраїльсько-саудівського мирного договору і знищення всіх шансів на нормалізацію і мир, то він виграє цю війну нокаутом, – вважає Харарі. І Ізраїль допомагає ХАМАСу значною мірою тому, що уряд Нетаньяху, схоже, веде цю війну без чітких політичних цілей.

Ізраїль заявляє, що хоче роззброїти терористів, і він має на це повне право, захищаючи своїх громадян. Роззброєння ХАМАСу є життєво важливим також для будь-якого шансу на майбутній мир, оскільки доки організація залишається озброєною, вона продовжуватиме зривати будь-які мирні зусилля.

«Але навіть якщо Ізраїлю вдасться роззброїти ХАМАС, це буде лише військовим досягненням, а не політичним планом. Чи має Ізраїль якийсь план порятунку ізраїльсько-саудівської мирної угоди в короткостроковій перспективі? У довгостроковій перспективі чи має Ізраїль план досягнення всеосяжного миру з палестинцями і нормалізації своїх відносин з арабським світом? Будучи глибоко залученим в ізраїльську політику протягом останнього року, я боюся, що принаймні деякі члени нинішнього уряду Нетаньяху самі зациклені на біблійних візіях і абсолютній справедливості, і мало зацікавлені в мирному компромісі», – йдеться в статті.

Всі зацікавлені сторони повинні зупинити повінь, яку влаштував ХАМАС, щоб вона не потопила Ізраїль і палестинців, а також не спустошила весь регіон. Харарі зауважує, що ядерна війна теоретично може розпочатися за 24 години: якщо «Хезболла» та інші іранські союзники завдадуть удару по Ізраїлю десятками тисяч ракет, як вони погрожують зробити, Ізраїль може використати ядерну зброю для самозбереження. Тому всім сторонам слід відмовитися від біблійних фантазій і вимог абсолютної справедливості і зосередитися на конкретних кроках для деескалації безпосереднього конфлікту і посіяти насіння миру і примирення.

«Після подій останніх двох тижнів примирення здається абсолютно неможливим. Моя власна сім’я та друзі щойно пережили сцени, що нагадують жахіття Голокосту. Але через вісім десятиліть після Голокосту німці та ізраїльтяни стали добрими друзями. Євреї так і не отримали абсолютної справедливості за Голокост, тому що це і не можливо. Ніхто не може скасувати крики болю, дим з труб Освенцима і повернути загиблих в крематоріях. Як історик, я знаю, що прокляття історії полягає в тому, що вона надихає прагнення виправити минуле. Це безнадійно. Минуле не можна врятувати. Зосередьтеся на майбутньому. Нехай старі рани загоюються, а не стають причиною для нових», – пише Харарі.

У 1948 році сотні тисяч палестинців втратили свої домівки в Палестині. У відповідь наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років сотні тисяч євреїв були вигнані з Іраку, Ємену та інших мусульманських країн. Відтоді кривда накладалася на кривду, створюючи замкнене коло насильства, яке призводило лише до ще більшого насильства. Ніхто не зобов’язаний повторювати цей цикл вічно. Звичайно, в розпал нинішньої жахливої війни не можна сподіватися зупинити цей цикл раз і назавжди. Зараз потрібно запобігти подальшій ескалації, а для цього потрібні конкретні жести надії.

Одна із запропонованих ініціатив закликає ХАМАС звільнити всіх жінок, дітей і немовлят, яких він утримує в заручниках, в обмін на звільнення Ізраїлем кількох десятків палестинських жінок і підлітків, яких він утримує в полоні. Чи було б це справедливо? Ні. Справедливість вимагає, щоб ХАМАС негайно і беззастережно звільнив усіх захоплених ним заручників. Але ця ініціатива, тим не менш, може стати кроком до деескалації.

Інша ініціатива полягає в тому, щоб дозволити палестинському цивільному населенню покинути Сектор Гази в пошуках безпеки в інших країнах. Єгипет, який має спільний кордон з Газою, може і повинен взяти на себе ініціативу в цьому питанні. Але якщо Каїр не зможе надати допомогу, Ізраїль міг би надати притулок переміщеним мешканцям Гази на ізраїльській землі.

Такий крок дозволив би Ізраїлю виконати свій моральний обов’язок щодо захисту життя палестинського цивільного населення і водночас допоміг би Армії оборони Ізраїлю продовжувати війну проти терористів ХАМАСу, зменшивши кількість цивільних осіб, які опинилися в зоні бойових дій.

Чи мають такі ініціативи шанси на реалізацію? Харарі визнає, що не може відповісти на це питання. Але він наголошує, що війна – це продовження політики іншими засобами, а політична мета ХАМАСу – знищити будь-який шанс на мир і нормалізацію. Тому метою Ізраїлю має бути збереження шансу на мир.

«Ми повинні виграти цю війну, а не допомагати ХАМАСу досягти своєї мети», – пише ізраїльський історик.