Десять років тому китайський голова Сі Цзіньпін розпочав свій головний міжнародний проєкт – новий Шовковий шлях. Він хотів перетворити Китай із регіональної держави, яка грає за західними правилами, на міжнародного гравця, який визначає правила на рівні зі США та Європою. Але вийшло зовсім по-іншому. Сі розійшовся із Заходом і зійшовся з “дорогим другом” – російським президентом Володимиром Путіним.
За десять років Китай витратив 1 трильйон доларів на будівництво доріг, мостів і дамб у небагатих країнах, які приєдналися до програми “Один пояс – один шлях”. Він домігся їхньої прихильності і загнав їх у борги, проте заявлена мета не наблизилася, а віддалилася.
Замість взаємовигідного світопорядку вийшов конфлікт із Заходом, який підірвав глобалізацію і поставив планету на межу нової холодної війни. Підсумок цього десятиліття наочно продемонстрував ювілейний саміт “Один пояс – один шлях” цього тижня у Пекіні.
Десять років тому на одній сцені із Сі стояли лідери великих європейських держав – Італії, Іспанії, Польщі, Греції. А цілями програми були офіційно оголошені “об’єднання всіх держав у гармонії та мирі, співпраця між Сходом та Заходом, солідарність, рівність та довіра”.
Цього разу із 27 лідерів ЄС до Пекіна приїхав лише угорський прем’єр Віктор Орбан – біла ворона європейської політики та головний союзник Путіна в Європі.
А перед самим самітом з нового Шовкового шляху звернула Італія – єдина учасниця китайської програми з розвинених демократичних країн “Великої сімки”.
Без європейців “Один пояс” залишив заявлені десять років тому претензії на “солідарність та рівність” і перетворився на суто китайський клуб із чіткою ієрархією.
Ретельна хореографія урочистого заходу на цьому тижні не залишила сумнівів: Сі у цьому клубі головний, Путін – його почесний гість. Іншим відведено місце васалів. Ось як це виглядало:
Особливе місце Росії
У Путіна особливе місце в нових альянсах Сі.
Підвладна йому Росія – один із п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН, ядерна держава і найбільший виробник нафти, газу та зброї. Якщо вона перейде на орбіту Заходу, як це було після розвалу СРСР, Китай у своєму протистоянні із США залишиться наодинці, без дешевих енергоресурсів та військової підтримки, кажуть експерти.
Тому Сі готовий терпіти незручності через дружбу з Путіним, і фактично підтримувати його вторгнення в Україну, попри те, що воно підриває економіку Європи – головного китайського ринку збуту – і розганяє ціни на енергоносії і продовольство, від чого у першу чергу страждають якраз бідні країни.
“Пекін і Москву зближує загальне бажання підвищити свій вплив у світі за рахунок зниження ролі США та їхніх союзників з-поміж демократичних країн. І Пекін, і Москва впевнені, що Вашингтон за підтримки союзників прагне до їхньої військової ізоляції, хоче підірвати політичну стабільність “кольоровими революціями“, а економіку – санкціями”, – пишуть експерти американського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS).
Вони виділяють кілька причин, чому у Китаю склалися близькі відносини з Росією.
“Пекін розраховує заробити очки на здатності та готовності Росії використовувати її політичний, економічний, військовий і пропагандистський вплив на досягнення цілей, які збігаються з китайськими”, – пишуть вони.
Кремль продає друзям дешевий газ, а ворогам – відключає його. Зброєю, найманцями, кібератаками та пропагандою Кремль підтримує дружні режими і дестабілізує противників. А головний ворог у Путіна і Сі спільний – США.
Новий шовковий Путін
Одна з головних скріп нового союзу Китаю та Росії – особисті відносини їхніх керівників. “Дорогий друже” – їхнє традиційне звернення один до одного.
Сі зустрічався з Путіним уже сорок із зайвим разів – удвічі більше, ніж з будь-яким іншим світовим лідером. Він вдвічі частіше їздив у Росію, ніж у будь-яку іншу країну світу.
Між старіючими лідерами багато спільного: обидва вибудували авторитарні вертикалі влади, обидва жорстко тиснуть незгодних, обидва претендують на довічне правління, обидва вважають себе збирачами земель.
А з початком війни проти України їхній альянс тільки зміцнився, не в останню чергу тому, що ролі в ньому остаточно розподілені. Путін – молодший партнер у тандемі.
Російський президент зазвичай не розшаркується і за словом у кишеню не лізе, але на адресу Сі нічого крім лестощів собі не дозволяє.
“У наших китайських друзів, у Китаю під вашим керівництвом, у вас це виходить. Ми дуже раді за вас”, – хвалив Путін досягнення програми “Один пояс” на зустрічі з Сі у Пекіні цього тижня.
Росія і раніше була слабшою за Китай, а тепер повністю залежить від нього, порвавши зв’язки із Заходом. Тим міцніший союз із Пекіном, зазначає професор каліфорнійського Claremont McKenna College Міньсін Пей.
“Війна в Україні погіршила становище і Росії, і Китаю, і тепер вони потребують один одного навіть більше, ніж раніше. Витрати Китаю від дружби з Росією поки що переважають переваги, але Пекін поки що не готовий відмовитися від підтримки Путіна”, – впевнений він.
“Нова стратегія Китаю – утримати Росію у грі якомога довше. Чим слабша Росія, тим більше у Китаю причин підтримувати її. В альтернативному сценарії Китай наодинці протистоїть США та їхнім союзникам. Сі готовий на все, щоб уникнути такого розвитку подій”, пише Пей у колонці для Bloomberg.
Глобальний Південь і китайський “Анти-Захід”
Китай так і не прийняли грати на рівних із західними країнами у вищій лізі розвинених держав, і тепер він створює свою альтернативну лігу, в якій не йдеться про рівність.
Китай в ній головний і єдиний арбітр. Під цю мету Сі Цзіньпін тепер перебудовує всі свої міжнародні проєкти.
У серпні Сі переформатував аморфний клуб БРІКС у “анти-Захід” під керівництвом Китаю і запросив до нього нових членів, зокрема багаті сировинні країни Близького Сходу, сподіваючись розділити тягар витрат.
А жовтневий форум “Один пояс – один шлях” підтвердив новий зовнішньополітичний курс на об’єднання всіх незадоволених гегемонією США під крилом Пекіна.
Ці країни, що розвиваються, все частіше називають Глобальним Півднем (Global South) у протиставлення Заходу як групі багатих демократій, географічно розкиданих по всій планеті від Америки до Японії та Австралії.
“Китай, схоже, надає усе більше значення програмі “Один пояс“ як важливому інструменту в суперництві з США”, – зазначає експерт американської Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations) Девід Сакс.
“Китай, напевно, використовує цю програму, щоб заручитися підтримкою Глобального Півдня у надії створити противагу Америці як архітектору наявного світопорядку”.
Скріпи замість мостів
За останні 10 років Китай витратив 1 трлн доларів на купівлю VIP-місця на світовій арені. Віддача вийшла сумнівною, і відтепер програма “Один пояс” виглядатиме інакше. Витрачатимуть менше і на інше.
“Епоха мегапроєктів “Одного поясу“ закінчилася. Сама програма нікуди не подінеться, але друге десятиліття буде виглядати зовсім інакше”, – прогнозує Девід Сакс.
“За деякими оцінками, понад третина всіх проєктів у рамках цієї програми мала труднощі. Китайські банки на своїй шкурі пізнали тяготи кредитування інфраструктури, особливо у небагатих країнах”.
За останні три роки майже 100 млрд доларів кредитів списали або реструктурували. Ковід і напад Росії на Україну охолодили світову економіку, багато бідних країн опинилися не в змозі обслуговувати борги, а Китай насамперед активно кредитував саме їх. Шрі-Ланка, Пакистан і Замбія вже попросили про списання або відстрочку.
Та й у самому Китаї грошей поменшало через перманентну кризу, у результаті якої колишні темпи зростання на 10-15% у рік давно пішли в історію, а поточні скромні 5% постійно під питанням.
В нових умовах Китай вирішив переглянути пріоритети програми “Один пояс – один шлях” і зосередитися на новій економіці: цифрові послуги, інтернет-торгівля, зв’язок, зелена енергетика та транспорт.
Співпраця у цих сферах дозволить Китаю експортувати власні стандарти та правила регулювання інтернету, суспільного життя, штучного інтелекту та інших технологій.
Китай вирішив, що інфраструктура сучасного Шовкового шляху – це не порти, залізниці та автостради, а інтернет та обмін досвідом управління підвладною територією, спільні навчання поліції, тренінги для співробітників державних ЗМІ та постачання камер зовнішнього спостереження.
Вони набагато дешевші за гігантські бетонні споруди і значно ефективніші у просуванні китайських цінностей у противагу західним.
“Зміна пріоритетів “Одного поясу” не означає, що віддача буде меншою.
“М’які зв’язки” так само ефективно здатні створити серйозні конкурентні переваги для китайських компаній, а заодно і поширити китайські стандарти ведення бізнесу та держуправління”, – зазначає Девід Сакс з Council on Foreign Relations.
Захід зрозумів загрозу і почав опікуватися власною програмою для Глобального Півдня. Євросоюз готує свій саміт, а “Велика сімка” з подачі США на останній зустрічі у Хіросімі розпочала спільний проєкт фінансування інфраструктури у небагатих країнах.
Олексій Калмиков