Незалежно від результату війни в Україні відносини між Росією та Заходом залишатимуться ворогуючими в осяжному майбутньому, і Москва шукатиме будь-яку можливість придбання нових партнерств і відсічі Заходу, пише Вук Вуксанович.
Було багато розмов про зростання впливу Росії в Африці. Однак для Москви континент є не зовнішньополітичним пріоритетом, а інструментом отримання геополітичного впливу в інших регіонах і на Заході.
Росія використала історію антизахідних настроїв в Африці, яка сягає європейського колоніалізму. У франкомовній Африці Франція часто є мішенню цієї ворожнечі.
Водночас у цих країнах зросла популярність Росії, особливо після початку війни в Україні.
Останніми роками Росія стала дивитися на Африку, континент з 54 державами-членами ООН і другий за величиною в демографічному відношенні, як на ідеальне місце, щоб отримати повноваження як світової держави.
Харчове забезпечення як інструмент впливу
У війні в Україні багато африканських країн проводили політику неприєднання, а не ставили себе в табори Заходу чи Росії.
Натомість переважаючим настроєм, схоже, є бажання Африки утвердити себе на міжнародному рівні, серед іншого, уникаючи того, щоб стати просто пішаком у глобальній конкуренції великих держав.
У цьому контексті Південна Африка провела військово-морські навчання Mosi II («Дим» у тсвані) з Росією та Китаєм у лютому 2023 року, повторивши такі ж самі навчання 2019 року.
В ООН багато африканських країн засуджують дії Росії в Україні. Однак вони не бажають запроваджувати санкції проти Росії, і більшість готові вести справи з Москвою.
Росія використовуватиме свої африканські зв’язки, щоб закріпитися на континенті та, потенційно, як важіль впливу на Захід.
Росія використовуватиме свої африканські зв’язки, щоб закріпитися на континенті та, потенційно, як важіль впливу на Захід. Наприклад, вона стала надійним постачальником продовольства в Африку.
Прикладом цього є укладена за посередництва ООН і Туреччини угода між Росією та Україною про експорт української пшениці на світові ринки, з якої Москва вийшла ще в липні.
Тим часом президент Путін заявив делегатам на російсько-африканському саміті в Санкт-Петербурзі в липні 2023 року, що Росія постачатиме зерно до шести африканських країн безкоштовно.
Використання продовольчого постачання як важеля, здається, добре спрацювало для Москви. Щоб полегшити триваючу продовольчу кризу, у листопаді 2022 року ООН домоглася від Нідерландів розблокувати 20 000 тонн добрив, які застрягли в голландському порту Роттердам через санкції ЄС.
Опора в дузі нестабільності
Новим компонентом російської стратегії є її спроби знервувати Захід, підійшовши до «підчерев’я Заходу» та відвернувши увагу від України, особливо тому, що Європа ставатиме дедалі вразливішою до міграції та нестабільності безпеки в Африці.
Закріпившись на континенті, Росія може використати вразливість Європи та, якщо необхідно, спровокувати контрольовані кризи, за допомогою яких вона зможе отримати важелі впливу та козирі для Європи та ширшого Заходу.
На цьому фронті Росія успішно включилася в питання регіональної безпеки в Африці. У країнах Сахелю Росія стала пріоритетним постачальником безпеки після державних переворотів у Малі (2020 і 2021) і Буркіна-Фасо (2022), а останнім часом у Нігері (2023) — на відміну від традиційних постачальників безпеки, таких як Франція та ЄС, вона відсутність умов управління.
Російська політика щодо Лівії проходить у схожому контексті. Москва знає про зауваження колишнього президента США Річарда Ніксона про те, що Лівія займає «ключову стратегічну позицію» на південному фланзі НАТО.
Росія проектує свою владу в східному Середземномор’ї через свою присутність у Сирії через авіабазу Хмеймім у Латакії та військово-морську базу в Тартусі, тим самим ускладнюючи операції НАТО в цьому районі.
Як пояснила в інтерв’ю Ханна Нотте з Віденського центру роззброєння та нерозповсюдження, Росія сподівається, що тепер вона зможе закріпитися в південному Середземномор’ї через Лівію і таким чином розширити «дугу стримування» від Російської Федерації до південного Середземномор’я.
Далі Нотте зазначив, що Москва намагається закріпитися в дузі нестабільності в регіоні Сахель-Сахара — від Малі до Судану та від Лівії до Центральноафриканської Республіки — поблизу зони Східного Середземномор’я.
Таким чином, вона має військові активи в Сирії та тісні стосунки, включаючи закупівлю зброї, з Алжиром та Єгиптом.
Крім того, є Вагнер
Росія також може позиціонувати себе на енергетичному ринку в Середземному морі, де відбувається транзит газу з Алжиру та Лівії до європейських покупців і де необхідно розробляти величезні родовища газу в морських районах біля Єгипту, Ізраїлю та Кіпру.
Хоча це було б непросто, завжди виникає питання, чи спробує Росія передати свою зброю проти доступу/затримки зони — наприклад, ракети «земля-повітря» С-400, тактичні балістичні ракети, крилаті ракети, протиракетні комплекси. -корабельні ракети та засоби радіоелектронної боротьби — від Сирії до Лівії.
Поки що російська військова діяльність здійснюється через приватні військові компанії, і невідомо, чи встановить Росія офіційну військову присутність у країні.
І все-таки, якщо хтось стає гравцем у Північній Африці, здатним завдати шкоди Заходу, він стає гравцем, з яким НАТО має рахуватися.
І все-таки, якщо хтось стає гравцем у Північній Африці, здатним завдати шкоди Заходу, він стає гравцем, з яким НАТО має рахуватися.
У жовтні 2022 року Росія та Алжир провели військово-морські навчання в Середземному морі напередодні спільних антитерористичних навчань «Щит пустелі 2022», запланованих на листопад 2022 року.
Ідеальним інструментом для присутності російської безпеки на континенті є група Вагнера, формально приватна військова охоронна компанія, пов’язана з Кремлем.
Група пройшла навчання та проникла в місцеві військові структури в Малі, Судані, ЦАР, Мозамбіку та Лівії. У квітні 2022 року Камерун підписав угоду з Росією про посилення військових зв’язків, що потенційно відкриває нові двері для російського уряду та Групи Вагнера.
Однак Групі Вагнера не завжди вдається — у 2019 році її члени були вбиті із засідки місцевими філіями так званої «Ісламської держави» в Мозамбіку, що призвело до відступу з країни.
Росія там, щоб залишитися
Росія також прагне вийти до Індійського океану через Східну Африку та Африканський Ріг. Це дозволило б Москві посилити свій геополітичний вплив, оскільки вона могла б ефективніше взаємодіяти з країнами Близького Сходу та Перської затоки.
Крім того, зростання Індії та Китаю та їхня потреба вийти на зовнішні ринки та отримати доступ до енергії та інших ресурсів зробить Індійський океан унікальною системою глобальної торгівлі та геополітичної конкуренції. Це дає Росії ще один мотив для встановлення присутності в цьому регіоні.
З її ресурсами, зростанням населення та близькістю до Європи, Близького Сходу та широкої Азії Африка залишатиметься на радарі Москви.
Росія вже залицялася до Судану з ідеєю відкрити порт на узбережжі Червоного моря країни, що дозволило б Москві спрямувати свою військово-морську міць далі в Індійський океан.
Спочатку уряд Хартума відхилив ці ініціативи Москви. Він побоювався потенційної реакції США, тоді як Єгипет, могутній сусід Судану, мав побоювання щодо присутності іноземних військових об’єктів біля своїх кордонів.
Однак у лютому 2023 року з’явилася інформація про те, що Судан і Росія досягли нової угоди щодо бази в Червоному морі, яка залежить від формування нового суданського цивільного уряду та ратифікації законодавства. Залишається побачити, чи вплине поточний конфлікт у Судані на цю угоду.
Одне залишається впевненим: Росія залишиться в Африці. Незалежно від результату війни в Україні відносини між Росією та Заходом залишатимуться ворогуючими в осяжному майбутньому, і Москва шукатиме будь-яку можливість шукати нових партнерств і дати відсіч Заходу.
З її ресурсами, зростанням населення та близькістю до Європи, Близького Сходу та широкої Азії Африка залишатиметься на радарі Москви.
Думки, висловлені в цій статті, належать автору і жодним чином не відображають позицію редакції.
Автор: Доктор Вук Вуксанович є юристом LSE IDEAS, зовнішньополітичного аналітичного центру Лондонської школи економіки та політичних наук (LSE), а також старшим науковим співробітником Белградського центру політики безпеки (BCSP).
Джерело: Euronews