Ціни на нафту, ймовірно, зростуть після несподіваного нападу ХАМАС на Ізраїль, але є ще багато потужностей, які можна використати.
Історія не повторюється, але часто римується. Напередодні 50-ї річниці першої у світі нафтової кризи легко провести паралелі між жовтнем 2023 року та жовтнем 1973 року: Несподіваний напад на Ізраїль і зростання цін на нафту. Але на цьому схожість закінчується.
Півстоліття нафтової кризи – вартість нафти сорту Arab Light, скоригована на інфляцію, далека від свого піку
Ситуація мінлива, і для нафтового ринку все залежить від того, як Ізраїль відреагує на дії ХАМАСу, який здійснив напад, та Ірану, який зазвичай смикає за ниточки палестинського угруповання. Тим не менш, ми можемо зробити кілька попередніх висновків:
- Криза не є повторенням жовтня 1973 року. Арабські країни не нападають на Ізраїль в унісон. Єгипет, Йорданія, Сирія, Саудівська Аравія та решта арабського світу спостерігають за подіями збоку, а не формують їх.
2) Сам ринок нафти не має жодних ознак, притаманних йому до жовтня 1973 року. Тоді попит на нафту стрімко зростав, а світ вичерпав усі вільні виробничі потужності. Сьогодні зростання споживання сповільнилося і, ймовірно, ще більше сповільниться, коли електромобілі стануть реальністю. Крім того, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати мають значні вільні потужності, які вони можуть використати для стримування цін – якщо вирішать це зробити.
3) Що не менш важливо, сьогодні країни ОПЕК не намагаються підвищити ціни більше, ніж на кілька додаткових доларів. Ер-Ріяд задовольнився б підвищенням цін на нафту ще на 10-20%, до трохи вище 100 доларів за барель з 85 доларів зараз, замість того, щоб підштовхувати їх більш ніж на 100% до 200 доларів за барель. Напередодні нафтового ембарго в жовтні 1973 року країни ОПЕК в односторонньому порядку підвищили офіційні ціни на нафту приблизно на 70%. Хоча ембарго є елементом кризи, який найяскравіше запам’ятався, підвищення цін було не менш важливим.
4) Наслідки все ще можуть мати вплив на нафтові ринки у 2023 і 2024 роках. Найближчим часом це може статися, якщо Ізраїль дійде висновку, що ХАМАС діяв за вказівкою Тегерана. За такого сценарію ціни на нафту можуть значно зрости. У 2019 році Іран за допомогою єменських проксі продемонстрував, що здатен вивести з ладу значну частину нафтовидобувних потужностей Саудівської Аравії. Він може зробити те ж саме у відповідь, якщо опиниться під ударом Ізраїлю або США.
5) Навіть якщо Ізраїль негайно не відреагує на дії Ірану, наслідки, ймовірно, позначаться на видобутку іранської нафти. З кінця 2022 року Вашингтон закривав очі на стрімке зростання експорту іранської нафти в обхід американських санкцій. Пріоритетом у Вашингтоні була неформальна розрядка у відносинах з Тегераном. В результаті цього року видобуток іранської нафти зріс майже на 700 000 барелів на день – це друге за величиною джерело додаткової пропозиції у 2023 році, поступаючись лише американському сланцевому газу. Тепер Білий дім, швидше за все, запровадить санкції. Цього може бути достатньо, щоб підштовхнути ціни на нафту до 100 доларів за барель, а можливо, і вище.
6) Росія виграє від будь-якої нафтової кризи на Близькому Сході. Якщо Вашингтон запровадить санкції проти Ірану, це може створити простір для російських барелів, які потрапили під санкції, щоб завоювати частку ринку і досягти вищих цін. Однією з причин, чому Білий дім закривав очі на експорт іранської нафти, є те, що це шкодило Росії. У свою чергу, Венесуела також може виграти, якщо Білий дім послабить санкції, щоб зменшити тиск на ринок.
7) Саудівсько-ізраїльська дипломатична угода, яку багато хто планував на початок-середину 2024 року, стала жертвою. Навіть якщо Ер-Ріяд, ймовірно, розлючений на ХАМАС, важко уявити, як кронпринц Мухаммед бін Салман зможе продати цю угоду всередині країни. Це, в свою чергу, виключає можливість того, що Саудівська Аравія буде викачувати більше нафти, щоб допомогти ухваленню угоди у Вашингтоні. Іншою жертвою війни між ХАМАСом та Іраном є саудівсько-іранське зближення, яке саме по собі було ще одним “ведмежим” фактором для нафти.
8) Нарешті, ключова відмінність від 1973 року полягає в тому, що Вашингтон може використати свій Стратегічний нафтовий резерв, щоб обмежити вплив на ціни на бензин – і на рейтинг президента Джо Байдена. Якщо ціни на нафту зростуть через напруженість на Близькому Сході, Білий дім неодмінно використає SPR. Хоча він знаходиться на найнижчому рівні за останні 40 років, у резерві все ще достатньо нафти, щоб впоратися з черговою кризою.
Автор: Хав’єр Блас – колумніст Bloomberg Opinion, який висвітлює питання енергетики та сировинних товарів. Він є співавтором книги “Світ на продаж: Гроші, влада та трейдери, які торгують ресурсами Землі”.
Джерело: Bloomberg