Нобелівську премію миру 2023 року отримала іранська активістка Наргіз Мохаммаді за боротьбу з іранським режимом, який утискає права жінок у країні.

Оголошуючи ім’я лауреатки, голова норвезького комітету Беріт Райс-Андерсон розпочала свою промову зі слогану руху, який заснувала Наргіз, – “Жінки. Життя. Свобода”.

“Наргіз Мохаммаді засудили до 31 року тюремного ув’язнення і 154 ударів батогами, і вона перебуває у в’язниці прямо зараз, поки я промовляю ці слова”, – сказала Райс-Андерсон.

Наргіз Мохаммаді – іранська активістка і заступниця голови Центру захисників прав людини, який заснувала інша Нобелівська лауреатка Ширін Ебаді.

Вона народилась в іранському місті Зенджан, навчалася у Міжнародному університеті Імама Хомейні, де здобула ступінь фізика, і стала професійною інженеркою.

Під час навчання в університеті вона писала статті на підтримку прав жінок у студентській газеті, а згодом працювала журналісткою у кількох реформістських газетах.

Мохаммаді також опублікувала книгу політичних есеїв під назвою “Реформи, стратегія і тактика”.

У 2003 році вона приєдналася до Центру захисників прав людини, і згодом стала віцепрезиденткою організації.

У 1999 році Мохаммаді вийшла заміж за прореформістського журналіста Тагі Рахмані, якого незабаром після цього вперше заарештували.

У 2012 році, відбувши загалом 14 років ув’язнення, Рахмані переїхав до Франції, але Мохаммаді залишилася в Ірані, щоб продовжити свою правозахисну роботу. Вони мають двох дітей-близнюків.

Наргіз Мохаммаді з 2011 року отримала кілька тюремних вироків і зараз перебуває в сумнозвісній в’язниці Евін в Тегерані за “поширення пропаганди”. Загалом її засудили до 31 року позбавлення волі.

Цього року вона також увійшла до списку ВВС “100 жінок”, до якого обирають впливових жінок з усього світу.

Напередодні нагородження багато хто схилявся до того, що хвиля протестів за права жінок, яку започаткували іранки, стала найбільш яскравою подією минулого року в галузі правозахисту.

“Велика частина населення у світі позбавлена прав, які є основою для миру та свободи. Іранські жінки показали, що вони готові боротися за свої права навіть при тому, що ціна висока”, – заявив редактор норвезького таблоїда VG Олаф Одегард.

Багато експертів говорили, що відзначити боротьбу іранських жінок слід, вручивши премію саме Наргіз Мохаммаді, яка займається правозахисною діяльністю вже багато років.

Олександра Матвійчук, керівниця Українського центру громадянських свобод, яка отримала Нобелівську премію миру минулого року, привітала перемогу Мохаммаді.

“Ми живемо у дуже взаємопов’язаному світі. Зараз люди в Ірані борються за свободу. Наше майбутнє залежить від їхнього успіху”, – написала вона у соцмережі X, колишньому твіттері.

Також серед букмекерів звучали імена ірано-американської журналістки Масіх Алінеджад, яка заснувала рух “Моя таємна свобода”, що закликає іранських жінок опиратися обов’язковому носінню хіджабів, і активістки з Афганістану Махбуди Сераж, яка виступає за права жінок у країні, де до влади знову прийшли таліби.

Цього року претендентів було особливо багато – 351 номінант, включно з окремими людьми та організаціями.

Серед них також були президент України Володимир Зеленський, російський опозиційний політик Олексій Навальний, активісти боротьби з кліматичними змінами та міжнародні суди, які розслідують воєнні злочини.

Перемога Мохаммаді – сигнал осуду іранської влади

Керолайн Говлі

Дипломатична кореспондентка ВВС

“Жінки. Життя. Свобода”, – цим гаслом минулорічного повстання жінок в Ірані голова Норвезького Нобелівського комітету в Осло Беріт Райс-Андерсон оголосила про присудження премії Наргіз Мохаммаді.

Вона назвала це визнанням сотень тисяч іранців, які протягом минулого року вийшли на демонстрації проти “політики дискримінації та гноблення теократичного режиму проти жінок”. За її словами, нова лауреатка Нобелівської премії очолила цей рух.

Мільйони іранців будуть радіти цій нагороді разом із правозахисниками по всьому світу.

Це посилає дуже сильний сигнал осуду іранській владі.

Але одразу постає питання.

Чи зможе Мохаммаді забрати свій приз? Це виглядає дуже малоймовірним, оскільки зараз вона відбуває 10-річний термін ув’язнення у сумнозвісній в’язниці Евін у Тегерані, столиці Ірану.

Комітет заявив, що вона боролася з гнобленням “величезною особистою ціною” – мала 13 арештів, п’ять разів була засуджена й загалом отримала вироки на понад три десятиліття ув’язнення.

Як обирають лауреатів премії миру

Премія миру – єдина, яку вручає не шведський, а норвезький Нобелівський комітет. Рішення ухвалюють п’ять осіб.

За правилами норвезького комітету, абсолютно будь-яка людина може бути номінована на премію миру, але пропонувати кандидатури може лише обмежене коло осіб.

При висуванні кандидатів враховують три критерії, зазначені у заповіті Альфреда Нобеля: внесок у скорочення чисельності збройних сил, сприяння мирним переговорам та внесок у зміцнення братніх відносин між народами.

Як пояснюють у комітеті, за минулі 120 років до понять, позначених Нобелем, додали кілька нових формулювань, таких як міжнародне співробітництво, внесок у справу миру не лише окремих осіб, а й організацій та захист прав людини.

Мінімального віку для лауреата Нобелівської премії миру не існує, але у комітеті наголошують, що внесок конкретної людини у справу миру має бути дуже значним, а це займає час, тому зазвичай лауреати премії – зрілі люди.

Наймолодшою лауреаткою в історії стала активістка з Пакистану Малала Юсуфзай, якій на момент здобуття премії було 17 років. Вона прославилася своєю боротьбою за право на освіту для дівчаток у мусульманських країнах, за що зазнала переслідувань талібів.

Спірна премія

Премія миру – найбільш спірна з усіх. Хоча у всіх інших номінаціях рішення комітету теж є дуже суб’єктивним, але саме премія миру зазвичай викликає найбільшу критику.

Наприклад, минулого року її отримали білоруські, українські та російські правозахисники – український Центр громадянських свобод, який очолює Олександра Матвійчук, засновник білоруської “Весни” Олесь Біляцький та російський “Меморіал”, який у РФ визнали іноземним агентом та ліквідували.

Це викликало обурення українців, які вважали, що загальна номінація з представниками Росії та Білорусі у розпал війни є більш ніж недоречною.

Роком раніше нагороду розділили головний редактор російської “Нової газети” Дмитро Муратов та засновниця філіппінського сайту новин Rappler Марія Ресса.

Кандидатура Муратова викликала невдоволення у колах російської опозиції.

Також спірною стала премія, яку присудили президенту США Бараку Обамі. Це сталося невдовзі після того, як він обійняв посаду, і критики заявляли, що він ще нічого не встиг зробити для справи миру, а премію йому дали авансом просто тому, що він став першим темношкірим президентом США.