Як голова сенатського комітету у закордонних справах, Менендес рано і часто заявляв про свою незгоду з продажем F-16 Анкарі, пише Грейді Вілсон для Atlantic Council
“Відсутність Менендеса – це перевага”, – заявив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган журналістам 26 вересня. Ердоган заявив про це через кілька днів після того, як сенатор Роберт Менендес (D-NJ), якому пред’явлені федеральні звинувачення у хабарництві, оголосив про те, що він тимчасово залишить посаду голови Комітету у закордонних справах Сенату.
Навіть якщо він не подасть у відставку – до чого зараз закликають багато його колег-демократів – відхід Менендеса з впливової посади, схоже, вже започаткував зміни у відносинах між США і Туреччиною. Протягом усього часу свого перебування на посаді Менендес різко критикував Туреччину і був більш прихильним до прогрецьких і провірменських ідей.
Що може змінити відхід Менендеса з посади голови комітету? Адже базова структура американо-турецьких відносин залишається незмінною. Туреччина, як і раніше, є стратегічно важливим, але складним союзником для Сполучених Штатів. Занепокоєння щодо прав людини і демократії в Туреччині, а також щодо її відносин з Росією широко поділяють американські законодавці, але вони зважують на позитивний внесок країни в НАТО (в тому числі з другою за величиною армією Альянсу, яка пройшла випробування конфліктами), її підтримку України, її ключову позицію для регіональної енергетичної безпеки тощо.
Цей збалансований дух був викладений у листі, підписаному двопартійною групою з двадцяти семи сенаторів у лютому. У листі, адресованому президенту США Джо Байдену, було заявлено, що законодавці виступають проти продажу винищувачів F-16 доти, доки Туреччина стримуватиме вступ Швеції (а на той час і Фінляндії) до НАТО. Хоча в листі не було сказано про це прямо, очевидним було те, що усунення Туреччиною цієї перешкоди може прокласти шлях до схвалення продажу літаків Сполученими Штатами.
Менендеса не було серед підписантів листа.
Відхід Менендеса означає потенційні зміни, оскільки на посаді голови сенатського комітету у закордонних справах він мав право вето на продаж іноземних озброєнь, а також рано і часто заявляв про свою незгоду з продажем Туреччині винищувачів F-16. Він зберіг цю позицію навіть після прориву на липневому саміті НАТО у Вільнюсі, де Ердоган заявив, що направить ратифікацію вступу Швеції до парламенту. Коли після саміту НАТО його запитали про це питання, Менендес висловив занепокоєння тим, що парламент Туреччини досі не ратифікував вступ Швеції до НАТО, але він також перерахував інші претензії, в тому числі суперечки Туреччини з Грецією. Він не бажав змінювати свою позицію з цього питання, а його аргументи виглядали так, ніби він намагався виправдати рішення, яке вже було прийняте.
Відхід Менендеса з посади голови не гарантує, що Сполучені Штати продадуть Туреччині F-16, але він відкриває простір для свіжого погляду на очевидну угоду, що лежить на столі. Відколи почалися переговори про вступ Швеції, широко поширеним було припущення – але відкрито про це не заявлялося – що продаж F-16 стане вирішальним фактором у розрахунках Туреччини. Протягом року дипломати з обох сторін намагалися заперечувати зв’язок між цими двома питаннями. Однак 26 вересня Ердоган відкинув усі приводи, заявивши, що “якщо вони [США] дотримаються своїх обіцянок, наш парламент також дотримається своєї обіцянки”. У заяві на Вільнюському саміті Туреччина зобов’язалася направити угоду про приєднання Швеції до парламенту і працювати над її ратифікацією.
Це очевидне визнання того, що продаж F-16 і голосування за вступ Швеції до НАТО в турецькому парламенті пов’язані між собою, є позитивним кроком. Ризик зараз полягає в тому, що питання послідовності або інші питання перетворяться на протистояння, в якому Туреччина чекає на рух з боку Конгресу, а Конгрес чекає на рух з боку парламенту Туреччини.
“Я думаю, що більш ймовірно, що вона буде схвалена”, – пояснив 27 вересня голова Комітету у закордонних справах Палати представників Майкл Маккол (Республіканська партія) щодо можливої угоди по F-16. Але він додав: “Ми говоримо, що не будемо розглядати цю пропозицію, якщо ви будете грати жорстко проти Швеції”. 28 вересня новий голова сенатського комітету у закордонних справах Бен Кардін (D-MD) заявив, що йому ще належить поговорити з адміністрацією Байдена про угоду щодо F-16, “але є й інші питання, окрім вступу до НАТО”, які потребують вирішення. Після від’їзду Менендеса Білий дім помітно відмовчувався з цього питання. Байден також не зустрівся з Ердоганом на початку вересня під час Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, дотримуючись тенденції мінімізації контактів з турецьким президентом на рівні лідерів у порівнянні з попередніми адміністраціями.
Час спливає. Цього тижня парламент Туреччини повернувся з канікул, і чим довше ситуація залишатиметься без прогресу, тим більш паралізованою і роз’їдаючою вона може стати. Адміністрація Байдена через своїх дипломатів і роботу з Конгресом має старанно працювати над подоланням цієї дилеми.
Окрім окремої проблеми вступу Швеції до НАТО, яка вже більше року чекає на остаточну ратифікацію з боку Туреччини та Угорщини, угода щодо F-16 має стратегічне значення для відносин між США і Туреччиною. Оборонна співпраця традиційно була наріжним каменем двосторонніх відносин між США і Туреччиною. Однак на стратегічному рівні ця співпраця зазнала шкоди через розбіжності щодо політики стосовно Сирії, а також була поставлена під загрозу через купівлю Туреччиною російської системи протиповітряної оборони С-400 у 2017 році. Сполучені Штати відреагували на цю покупку, виключивши Туреччину з програми F-35 у 2019 році та запровадивши санкції проти Анкари у 2020 році. Якщо Туреччина не зможе отримати F-16 і замість цього шукатиме джерела постачання своїх літаків деінде, то Сполучені Штати і Туреччина можуть зіткнутися з більш широким розривом оборонних зв’язків, який може тривати ціле покоління або й більше. Такий результат не відповідав би стратегічним інтересам ані Туреччини, ані Сполучених Штатів.