У Міжнародному суді ООН у Гаазі завершується перший етап засідань у позові України проти Росії щодо геноциду. Київ стверджує, що Москва (зокрема особисто президент Володимир Путін) використала хибні звинувачення в геноциді на Донбасі для виправдання незаконного вторгнення наприкінці лютого 2022 року.
Таким чином, каже Україна, Росія зловживала своїми правами й порушила зобов’язання щодо міжнародної Конвенції про запобігання геноциду та покарання за нього.
Слухання поки що стосувалися не суті справи, а того, чи взагалі Суд ООН може розглядати подібну суперечку.
Росія намагається довести, що з правової точки зору, за буквою закону, суд ООН не має юрисдикції розглядати позов України.
Однак юристи й експерти з міжнародного права вже називали цю справу “знаковою” — адже Україна намагається притягнути Росію до відповідальності за розв’язання війни в умовах, коли її можливості в цьому дуже обмежені, зокрема, наявністю у Росії права вето в Раді безпеки ООН.
Майданчик Міжнародного суду ООН особливий ще й тим, що це одне з небагатьох місць, де офіційні представники двох країн, що воюють, присутні в одній кімнаті. У суді в Гаазі представника МЗС України Антона Кориневича та представника МЗС Росії Геннадія Кузьміна розділяв лише двометровий прохід, встелений синім килимом із жовто-блакитним візерунком.
Слухання про юрисдикцію тривали півтора тижня. Останній день завершується виступами представників України. Позов Києва підтримали 32 держави – це рекордна кількість інтервенцій.
“Риторичний зворот” чи підстава для вторгнення?
Конвенція про геноцид від 1948 року – один з основних документів міжнародного права. Вона не лише визначає, що саме можна вважати геноцидом, а й закріплює обов’язок країн-учасниць запобігати таким злочинам і карати їх винуватців.
Поява такого документа — відповідь міжнародної спільноти на Голокост — один з найболючіших злочинів XX століття. Україна і Росія підписали, а за кілька років — 1954-го — ратифікували Конвенцію ще бувши у складі СРСР.
Юристи, які представляють Україну, посилаються на статтю IX Конвенції, яка закріплює, що суперечки сторін навколо інтерпретації й застосування Конвенції підпорядковуються Міжнародному суду ООН.
“Мета спецоперації — захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму”, — так 24 лютого 2022 року президент Володимир Путін обґрунтував початок війни проти України.
Ця цитата Путіна озвучувалась у суді ООН обома сторонами знову і знову протягом усіх днів слухань. Саме ці слова лягли в основу цієї судової суперечки. І саме їхня інтерпретація становила більшу частину аргументів сторін.
Представники Росії наполягали, що слова Путіна про “геноцид” — лише “риторичний зворот”, який не спирається на визначення міжнародного права. А обґрунтуванням російського вторгнення в Україну є право на “самовизначення” й “самооборону”, закріплене у статтях 1-й та 51-й Статуту ООН відповідно. На статтю 51 Путін напряму послався у своїй заяві.
“Підставою, яку Україна використовує, щоб передати цю справу до суду, — стверджував на засіданні посол з особливих доручень МЗС РФ Геннадій Кузьмін, — це, вочевидь, те, що російські офіційні особи використали слово “геноцид”, щоб описати те, що українські війська роблять з народом Донбасу протягом останніх дев’яти років. […] Однак виступати з заявами про геноцид не суперечить закону, згідно з міжнародним правом і з Конвенцією про геноцид, зокрема”.
“Жоден з виступів або документів, що викладають офіційну позицію Російської Федерації, не містили посилань на Конвенцію про геноцид”, – наполягав Кузьмін.
Щоправда, у своїх виступах і він, і заступник постійного представника Росії в ООН Марія Заболоцька все ж таки скористалися мікрофоном, щоб розповісти про “безперервні обстріли мирних жителів Донбасу з боку київського режиму” та його “нацистське коріння”.
Росія також наполягає, що не могла зловживати своїми правами в рамках Конвенції про геноцид, оскільки Конвенція не дає права на застосування сили. “Щоб скаржитися на зловживання правом, його треба спершу визначити”, – говорив Геннадій Кузьмін.
Україна ж твердить, що російська влада в особі Путіна та інших посадовців у різних публічних виступах не лише використовувала “абсурдні твердження про геноцид” як привід для вторгнення, а й упродовж восьми років готувала для цього підґрунтя.
“Чому Росія робить усе це? Що у XXI столітті могло б виправдати ці варварські дії? — звертався посол з особливих доручень МЗС України Антон Кориневич до суду. — Росія дала відповідь: цинічне зловживання Конвенцією про запобігання й покарання геноциду. Майже десятиліття Росія закладала для цього фундамент. Росія веде війну проти моєї країни в ім’я цієї жахливої брехні”.
При цьому суд ООН на початку вторгнення досить швидко — лише за 10 днів — задовольнив прохання України про тимчасові заходи й ухвалив, що російські військові та воєнізовані угруповання (маючи на увазі так звані “ДНР” та “ЛНР”) мають негайно припинити бойові дії. Рішення підтримали 13 суддів проти двох; голосували проти – судді, які представляють Росію та Китай.
При цьому рішення про юрисдикцію навряд чи варто очікувати раніше, ніж за кілька місяців.
Незвичайна справа
Справа про геноцид з’явилась у перші ж дні російського вторгнення в Україну — позов надійшов до канцелярії суду ООН 26 лютого 2022 року.
Як розповідав професор Єльського університету Гарольд Кох, який представляє інтереси України, його команда почала працювати над позовом ще в січні 2022-го, коли міжнародна спільнота спостерігала за концентрацією російської військової техніки біля українських кордонів, а публікації про підготовку нападу заповнили сторінки міжнародної преси.
Кох, спадковий дипломат й син біженців з Північної Кореї, колишній радник держсекретаря США Гілларі Клінтон в адміністрації Барака Обами, працює з Україною з 2017-го. На початок повномасштабного вторгнення він уже представляв Київ у Міжнародному суді ООН — у справі України проти Росії щодо фінансування тероризму та дискримінації кримських татар.
“Ми зустрічалися з нашими українськими клієнтами у січні [2022] року [щоб обговорити справу щодо фінансування тероризму]. Ми запитали у них: “Що ви плануєте робити, якщо Путін почне вторгнення?” Вони відповіли: “Що ж, ми сподіваємось, що не почне”. Ми сказали: “Ми усі сподіваємося, що не почне”. Вони запитали, чи маємо ми якусь правову теорію, на яку ми зможемо покладатися. Ми погодилися, що попрацюємо над цим”, – згадував Кох у подкасті юридичного факультету Единбурзького університету.
На початку вторгнення, згадував Кох, представники українського МЗС перестали виходити на зв’язок: “Ми втратили зв’язок з нашими українськими клієнтами, які виїхали з Києва, ми навіть не знали, де вони. І ось одного разу вночі нам зателефонували і сказали: “Ми у Карпатах, ми у гірському будиночку. Ми їхали сюди 26 годин, а в сумках жорсткі диски всіх комп’ютерів нашого відділу. Що нам робити?” Ми відповіли, що маємо справу, яку ми готові порушити”.
Як пояснює Кох, у справі про геноцид два аспекти: фактологічний та правовий. Фактологічний стосується того, чи дійсно український уряд здійснював геноцид на Донбасі, як стверджують російська влада і пропаганда. Правовий — чи має Росія юридичне право в рамках підписаної нею Конвенції запобігати й карати злочин геноциду, застосовуючи військову силу.
Експерти з міжнародного права називали такий підхід “цікавим”.
До цього слухання щодо Конвенції про геноцид проходили в суді ООН лише двічі — з 1993 року Боснія та Герцеговина судилася з Сербією, звинувачуючи останню у спробі винищити боснійських мусульман, а 2019-го Гамбія подала позов проти М’янми у справі про геноцид мусульман.
Боснія домоглася вердикту проти Сербії, Чорногорії та лідерів боснійських сербів лише у 2007-му — через 14 років після подання позову. Справа Гамбії проти М’янми ще не дійшла до слухань по суті.
Розгляд по суті у справі України проти Росії, якщо суд погодиться розглядати його, теж може затягнутися на багато років.
Рішення суду ООН мають багато в чому символічний характер, адже він не має незалежної правозастосовної сили — тобто сам по собі суд не може змусити держави виконувати його рішення. До прикладу, вказівка суду про те, що Росія має зупинити бойові дії в Україні, з березня минулого року лишилось проігнорованою.
Але його вердикт все ж таки має важливе практичне значення.
Міжнародний суд ООН – найвищий судовий орган у світі. У його юрисдикції лише суперечки між державами (на відміну, наприклад, від Міжнародного кримінального суду, статут якого дозволяє судити лише окремих осіб і лише очно, і який нещодавно видав ордер на арешт Володимира Путіна та його дитячого омбудсмена Марії Львової-Бєлової за підозрою у викраденні українських дітей).
Рішення на користь України у справі про геноцид насамперед дозволить Києву легально претендувати на майбутні репарації від Москви та посилити свої позиції у переговорах з нею.
Репарації вже згадували українські юристи у слуханнях про юрисдикцію. Якщо суд перейде на наступний етап, до слухань по суті справи, українська сторона вимагатиме від Росії компенсацій — точну суму обіцяють озвучити пізніше.
Юристи, які представляють Україну, також вважають, що будь-які судові рішення на користь України, які відкривають шлях до виплати компенсацій, будуть потужним важелем впливу у разі майбутніх переговорів між Києвом і Москвою. Хоча зараз перспектива таких переговорів виглядає доволі туманно.
“Правова війна”
Чи може Україна звинуватити Росію у геноциді? За словами Антона Кориневича, така можливість існує — але вона не буде втілена в рамках цього позову.
При цьому це не єдина справа на майданчиках міжнародної системи правосуддя, яку Україна веде проти Росії.
У червні цього року розгляд позову Києва проти Москви про фінансування тероризму на Донбасі та дискримінацію кримськотатарського населення в анексованому Криму дійшов до слухань по суті у Міжнародному суді ООН.
З 2019 року МЗС України також веде дві справи проти Росії у Світовій організації торгівлі та в Постійній палаті третейського суду.
Ще чотири позови тривають у Європейському суді з прав людини: про порушення Росією прав людини в анексованому Криму; позов Нідерландів та України проти Росії щодо порушення прав людини на окупованих територіях Донбасу; справа про захоплення українських моряків у 2018 році; і справа причетності Москви до цілеспрямованих вбивств політичних опонентів.
Україна також не залишає спроб скликати міжнародний спеціальний трибунал, щоб притягнути до відповідальності за розв’язання агресивної війни керівництво РФ — президента Володимира Путіна, прем’єр-міністра Михайла Мішустіна та міністра закордонних справ Сергія Лаврова.
“Поки що Росія веде війну за допомогою зброї, ми – за допомогою права”, — сказав журналістам представник українського МЗС Антон Кориневич у березні минулого року.
“Короткострокова гра Путіна – це сила, а довгострокова гра світу – це закон”, – пояснював правову стратегію України професор Кох.