Україна вперше пройде зиму за рахунок газу власного видобутку, заявив голова “Нафтогазу” Олексій Чернишов. Він пояснив це тим, що навіть під час війни українським газовикам вдається нарощувати видобуток.
“У 2023 році “Нафтогаз” зробив рекордну кількість нових свердловин, і ми продовжимо цей тренд у наступному році, – заявив голова “Нафтогазу”. – Цю зиму ми плануємо пройти за рахунок газу українського видобутку”.
Коротко пояснюємо, що стоїть за цією гарною, на перший погляд, новиною.
Хто і як споживав газ до війни
Від здобуття незалежності залежність України від газу – звісно, російського – була гігантською. Тоді за рік Україна споживала понад 75 млрд кубів блакитного пального. Проте за роки зимових перекриттів газових вентилів Росією ця цифра почала знижуватися.
У 2013 році, напередодні Революції гідності, втечі проросійської команди президента Януковича, анексії Криму Росією та початку війни на Донбасі, Україна спожила трохи більше 50 млрд кубів. Із них левова частка надійшла з Росії.
Після того, як у 2016-му Україна взагалі відмовилася від імпорту газу з Росії і почала купувати газ лише в Європі, споживання скоротилося ще більше. А в ньому зросла частка газу внутрішнього видобутку.
В останньому довоєнному 2021 році Україна імпортувала лише 2,6 млрд кубів газу. А загалом спожила трохи більше 27 млрд кубів.
Із них найбільше спалила промисловість та непобутові споживачі – майже 12 млрд кубів. Населення використало 8,6 млрд кубів, а виробники тепла – 6,3 млрд кубів.
Після початку війни і власний видобуток, і імпорт скоротилися. Україна сама видобула 18,5 млрд кубів, а імпортувала лише 1,5 млрд. Цього виявилося більш, ніж достатньо, щоб задовольнити попит, який різко скоротився.
Що сталося з газом під час війни
Крім населення та теплокомуненерго, головними споживачами газу є енергетика, хімічна та металургійна промисловості.
У перший рік війни економіка країни скоротилася на третину, а мільйони українців виїхали за кордон або стали внутрішніми переселенцями.
За підрахунками експертів, минулого року споживання електрики промисловістю впало на 45%, а населенням – на 16%.
Масовані російські ракетні удари по енергетичній інфрастукртурі знищили чи пошкодили до половини енергосистеми, і за літо 2023 далеко не все вдалося відновити.
Через втрату головних виробничих активів (чого варті лише “Азовсталь” та Маріуполський меткомбінат Ілліча) та доступу до експортних шляхів через Азовське і Чорне моря, у перший рік війни українська металургія виробила лише третину від того, що виробляла до війни. У 2023 році справи трохи покращилися, але виробництво ще довго не повернеться на довоєнний рівень, якщо взагалі це колись відбудеться.
Що буде далі
Єдиним споживачем, який платить за газ його ринкову вартість, є промисловість. Для населення і теплокомуненерго різницю між ринковою ціною і цифрами в платіжках роками покривали за рахунок мільярдів з державного бюджету.
Навіть коли уряд наважився на реформу комунальних тарифів, обмеження цін на газ для населення залишилося. Показово, що нинішній тариф у 7,96 грн за куб встановили ще до війни, у квітні 2021 року.
У проєкті бюджету на 2024 рік уряд вже закладає більші витрати на комунальні субсидії. При цьому соціальні видатки наступного року, як і цьогоріч, очевидно, фінансуватимуться за рахунок західних партнерів України.
Щоб підтримувати видобуток на високому рівні, фінансувати розробку нових свердловин, обладнання і працю фахівців, треба платити за ринковими розцінками. І отримати ці гроші від продажу газу населенню за обмеженими тарифами та урізаній війною промисловістю навряд чи вдасться.
Тож одночасно мати високий видобуток і низькі тарифи довго не вдасться. Тим більше, якщо країні колись знадобиться більше газу ніж під час війни, – і для промисловості, і для населення.
Анастасія Зануда