Захід не захоче конфісковувати російські резерви найближчим часом. Ось що він може зробити з цими коштами замість цього.

Заморожені російські активи можна було б вигідно інвестувати з метою створення ануїтету для України в розмірі щонайменше двох мільярдів доларів на рік, про це пишуть Кімберлі Донован, Чарльз Лічфілд для Atlantic Council.

Протягом півтора року половина з шестисот мільярдів доларів золотовалютних резервів Росії була недоступною для Кремля. Скоординоване блокування з боку держав “Великої сімки” (G7) та столиць-однодумців спрацювало до певної міри. Але дебати щодо того, як використати ці кошти з користю, залишаються невирішеними. Впливові голоси закликали Україну використати ці кошти на відновлення країни. Жодну виконавчу гілку влади поки що не вдалося переконати.

Аргументи на користь надання грошей Україні часто добре сформульовані і переконливі. Але так само як і контраргументи, які офіційні особи озвучують, як правило, не тільки не для преси, але й не під запис. У середу міністр фінансів США Джанет Єллен натякнула, що все ще має сильні сумніви щодо такого заходу, оскільки вона м’яко підтримала альтернативні пропозиції, які обговорюються в Європейському Союзі (ЄС). Президент Європейського центрального банку Крістін Лагард також висловила скептицизм щодо того, що такий захід може бути прийнятий без шкоди для фінансової стабільності єврозони, де зберігається більша частина грошей.

Прецедент, на який часто посилаються після Першої війни в Перській затоці, коли в 1992 році іракські активи були передані Кувейту та іншим постраждалим сторонам, був одноголосно схвалений Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Зараз такого правового прикриття не буде. У той час міжнародне співтовариство також прагнуло розмежувати доходи, отримані Іраком від початку війни, і доходи, отримані раніше. Політика не повинна бути пов’язана з прецедентом, але розрізнення є важливим. Росія накопичила свої резерви, продаючи нафту і газ, які весь Захід із задоволенням купував. Жоден суд не підтвердить, що ці резерви є нечесно нажитими, тож шлях до їх конфіскації – яку можна використати для активів деяких олігархів – закритий. Нарешті, коли адміністрація Джорджа Буша-молодшого конфіскувала 1,7 мільярда доларів іракських активів, що зберігалися в США у 2003 році, країна перебувала у стані війни з Іраком. Що б не говорили російські пропагандисти, підтримка України з боку Заходу не означає, що він є її спільником у війні з Україною.

Які ще є варіанти? Канаду іноді називають першопрохідцем експерименту, який може зрештою призвести до того, що російські державні активи будуть спрямовані на відбудову України. Однак поправки до канадського Закону про спеціальні економічні заходи (SEMA), які були проголосовані після вторгнення Росії в лютому 2022 року, лише передбачають процес використання коштів, отриманих від конфіскованих активів, для фінансування відновлення України. У поправках не згадуються суверенні активи, до яких канадський уряд ставиться так само обачно, як і його колеги.

Оскільки про багатосторонній підхід не може бути й мови, дехто вважає, що одностороннього підходу, підкріпленого змінами до національного законодавства, буде достатньо. Однак це пов’язано з очевидними ризиками. За винятком того, що Росія покине Україну і заплатить за завдані нею збитки, вона мало що може зробити, щоб припинити тимчасову іммобілізацію своїх активів. Але вона майже напевно буде судитися за свої гроші, якщо вони будуть заарештовані. Якщо будь-який суд (а на вибір є багато судів) ухвалить рішення на її користь, третя країна, що симпатизує Росії, може технічно повернути американські або європейські кошти, що проходять через її юрисдикцію, від імені Росії. За іронією долі, така правова невизначеність нависла над Росією з 2015 року, коли Постійна палата третейського суду в Гаазі постановила, що російська держава винна акціонерам російської нафтогазової компанії ЮКОС п’ятдесят мільярдів доларів. Згодом це рішення було скасоване Верховним судом Нідерландів, але лише для того, щоб повернутися до суду нижчої інстанції для подальшого розгляду – і ще більшої невизначеності.

Економічні контраргументи також не є надто перебільшеними. Іммобілізація російських резервів вже була ризикованою, а конфіскація була б набагато радикальнішим кроком. Золотовалютні резерви все ще залишаються найсильнішим стовпом глобальної системи фінансової безпеки, просто з точки зору їхнього обсягу. Ця система безпеки спирається на те, що держави, які не є союзниками, зберігають цінності одна в одної. Сполучені Штати є винятком з цього правила, оскільки їхні валютні резерви зберігаються виключно в євро та японських єнах.

Підсумовуючи аргументи, які непублічно озвучуються у виконавчій владі урядів країн G7, варто сказати принаймні таке: Захід навряд чи захоче вилучити російські резерви найближчим часом. Ми повинні запитати себе, що натомість можна зробити для України.

Впізнайте хорошу інвестицію, коли побачите її
Європа зробила набагато більше роботи над проблемою заблокованих резервів центральних банків, ніж Сполучені Штати чи Японія. Крайній термін самозвітування, встановлений Європейською комісією на березень 2023 року, показав, що в Euroclear зростала купа готівки, оскільки надходили купонні та основні платежі за безпечними державними облігаціями, придбаними російським центральним банком, а санкції не дозволяли Euroclear зараховувати їх на грошовий рахунок центробанку. З часом у такий спосіб може бути вилучено до 210 мільярдів доларів. Наразі це вже потроїло баланс Euroclear і дозволило йому заробляти відсотки на цих грошах, розміщуючи їх у центральних банках єврозони. Визнаючи позитивний вплив, який це мало на прибутки Euroclear, а отже, і на податок, який він має сплатити, бельгійський уряд взяв на себе додаткові фінансові зобов’язання перед Україною на суму в сто мільйонів євро.

Хоч би якими корисними вони не були, сто мільйонів євро – це крапля в морі порівняно з трьома сотнями мільярдів доларів, які стоять на кону. Можна зробити набагато більше, ніж просто оподаткувати надприбутки Euroclear.

У березні витік інформації з Європейської комісії, що набув широкого розголосу, показав, що всередині Європейського Союзу (ЄС) просувається думка про те, що ще можна зробити. Як випливає з витоку документів, ці гроші можна було б інвестувати набагато вигідніше, з метою створення ануїтету для України в розмірі щонайменше двох мільярдів доларів на рік. Однак останні повідомлення свідчать про те, що країни-члени не поспішають з реалізацією цього плану, віддаючи перевагу поетапному підходу, який передбачає спочатку запровадження суворих правил складання балансу з окремою колонкою для іммобілізованих резервів. Але в цьому кроці нема потреби; Euroclear вже зробив це.

За таких високих відсоткових ставок було б дуже прикро втратити таку можливість інвестувати гроші. Звичайно, існують також побоювання щодо прецеденту, який це створить. ЄС або будь-яка інша держава, яка зважиться на такий крок, теоретично повинна буде компенсувати Росії збитки, якщо зроблені інвестиції втратять свою цінність. Що стосується приватної власності, дехто побоюється, що такий крок протиставить ЄС акціонерам Euroclear. Однак у цьому особливому випадку важко зрозуміти, чому колектив великих європейських банків та урядів не міг би зробити щедрий виняток для України.

Наслідуючи приклад Європи
Попри те, що ми знаємо те, що знаємо, завдяки витоку інформації, слід віддати належне ЄС і Великій Британії, яка також управляє коштами через систему Euroclear, за те, що вони досягли відносно прямого розуміння того, де заблоковані гроші і які є варіанти їхнього повернення.

На жаль, набагато менше відомо про зусилля США та Японії, спрямовані на те, щоб відповідати цим зусиллям. Вся коаліція, що запровадила санкції, координує свої дії в цьому питанні через Робочу групу з питань російських еліт, довірених осіб та олігархів (REPO). Лише минулого тижня робоча група оголосила, що “завершила” свій перший крок у картографуванні знерухомлених суверенних активів. Спільними зусиллями вони виявили 280 мільярдів доларів – трохи менше, ніж приблизно 310 мільярдів доларів, які зберігалися в юрисдикціях, що перебувають під санкціями, згідно з даними Центрального банку Росії за листопад 2021 року. Цей набір даних, який поки що виявився напрочуд надійним, свідчить про те, що понад шістдесят мільярдів доларів мають перебувати в Японії, а понад сорок мільярдів доларів – у Сполучених Штатах. Тож де саме знаходяться ці кошти?

Управління з контролю за іноземними активами США висунуло вимогу про звітність у травні, але результати не були оприлюднені (або витоку не було). Відомо, що сума, яку російський центральний банк тримає у Федеральній резервній системі, є незначною (десятки мільйонів доларів, а не мільярди). Баланс американського еквівалента Euroclear, Депозитарно-трастової та клірингової корпорації, дійсно збільшився між 2021 і 2022 роками, але набагато більше, ніж на сорок мільярдів доларів, тому санкції не можуть бути вирішальним фактором. Російський центральний банк скорочував свої вклади в казначейські облігації США протягом кількох років до лютого 2022 року, але потрібно більше знати про те, що він все ще мав на цьому ринку або в приватних акціях і облігаціях. Японія лише виключила можливість вилучення резервів, іммобілізованих у Банку Японії. Але російський центральний банк віддав перевагу надійним цінним паперам перед депозитами, тож тут, мабуть, відбувається той самий феномен.

У звіті Казначейства за підсумками засідання робочої групи з питань РЕПО від 7 вересня визнається “складність” його роботи з суверенними активами і висловлюється сподівання, що до кінця 2023 року вдасться “[використати] нові вимоги до звітності та вдосконалені угоди про обмін інформацією”. Це станеться ще не скоро.