Нова Карабаська війна тривала трохи більше доби: невизнана республіка погодилася скласти зброю та розформувати збройні підрозділи. 21 вересня представники Азербайджану та карабаських вірмен зустрінуться, щоб обговорити своє тепер уже спільне майбутнє.

Головне питання, яке вони вирішать, – що буде далі з жителями Нагірного Карабаху.

Неминучі події
Азербайджан давно чекав цього дня і всіляко його наближав.

Друга Карабаська війна 2020 року закінчилася перемогою Азербайджану – країна повернула собі частину територій у самому Нагірному Карабаху та прилеглі до нього райони.

Тоді, щоб покласти край війні, глави Вірменії та Азербайджану за посередництва Росії підписали спільну заяву, а до Карабаху увійшли російські миротворці, які мали стежити за тим, як дотримуються режиму припинення вогню.

Дотримувалися його погано: повідомлення про локальні перестрілки та інциденти з’являлися регулярно й особливо почастішали в останні місяці.

Хоча Азербайджан здобув перемогу у війні, вона не була повною: мирний договір з Вірменією так і не підписали, тому що країни ніяк не могли домовитися про долю понад 100 тисяч жителів Карабаху, які є етнічними вірменами.

Азербайджан така ситуація не влаштовувала. Майже рік тому він перейшов до активних дій. Час видавався Баку вдалим: Росія зайнята війною проти України, тому на вірмено-азербайджанський конфлікт вона не має ані сил, ані часу.

З грудня минулого року азербайджанці заблокували єдину дорогу, яка пов’язувала Степанакерт (Ханкенді) – столицю невизнаної республіки – з Вірменією.

Вірмени Карабаху називали її “дорогою життя”: нею доставляли продукти, медикаменти, люди виїжджали на лікування та поверталися додому. Коли шлях відрізали, Карабах поринув у гуманітарну кризу.

Азербайджан вимагав повного контролю за перевезеннями та пропонував інші маршрути, вірмени принципово відмовлялися.

Останніми тижнями багато родин недоїдали.

У перші години операції азербайджанська армія взяла під контроль повітряний простір, придушивши системи протиповітряної оборони вірмен.

Азербайджан фактично висунув ультиматум – розформування органів влади, повне роззброєння армії Карабаху та виведення військ Вірменії. Вірменія стверджує, що її військових у Карабаху немає.

Швидка згода карабаського керівництва на умови Баку фактично означає капітуляцію і говорить про нездатність місцевих вірменських сил до опору.

Що буде з вірменами Карабаху?

21 вересня, в азербайджанському місті Євлах представники Карабаху та Азербайджану сядуть за стіл переговорів. Але переговорами це можна назвати з натяжкою: одна сторона має силу й повну свободу дій, друга – жодних козирів.

У цих умовах Баку може просто диктувати свої умови та ставити ультиматуми.

Баку постійно обіцяє, що вірмени Карабаху матимуть ті ж права, що й громадяни Азербайджану. Ці заяви не заспокоюють вірмен, особливо після появи повідомлень про те, що азербайджанців, які написали негативні пости про воєнні дії в Карабаху, запросили на бесіду до Служби державної безпеки.

“Офіційний наратив в Азербайджані залишається вірменофобним, – каже соціолог Бахруз Самедов. – Поки що немає жодних механізмів для того, щоб змінити цей наратив. Можливо, будуть якісь [державні] програми, але для справжнього примирення я не бачу жодних перспектив”.

Є ще одна проблема – списки.

У невизнаній республіці давно обговорюють списки з іменами карабаських вірмен, яких Азербайджан підозрює у скоєнні злочинів.

Чутки про такі списки підтвердилися у липні, коли азербайджанські прикордонники затримали 68-річного мешканця Карабаху Вагіфа Хачатряна, якого Червоний Хрест намагався вивезти на лікування до Вірменії.

“У таких умовах вірмени не мають жодної можливості для захисту, – каже колишній омбудсмен Вірменії Арман Татоян. – Азербайджанська система для цих людей є абсолютно неефективною. Вважаю, що [карабахських вірмен] захочуть пропустити через фільтрацію. Адже незрозуміло, як вони планують випустити людей з Нагірного Карабаху”.

Татоян вважає, що більшість карабаських вірмен хотіли б мати можливість евакуюватися до Вірменії, де вони матимуть підтримку та захист.

“Але я думаю, що Азербайджан не погодиться на такий коридор”, – каже він.

Азербайджан вже натякав, що план інтеграції карабаських вірмен все ж існує, але ніякі пункти цього плану не озвучували.

Політичний оглядач Шахін Рзаєв вважає, що саме тих літніх людей, які відмовляться покинути рідні будинки, Азербайджан видасть за “плоди інтеграції”. Решті буде просто некомфортно жити під керівництвом азербайджанського губернатора.

“Думаю, буде як у Сербській Країні: губернатор, призначений зі столиці. Ідуть чутки, що буде реформа конституції [Азербайджану], і муніципалітетам дадуть більше прав. Не виключено, що цю карабаську економічну зону вважатимуть постконфліктним регіоном й вона отримає якісь привілеї, наприклад, звільнення від податків, або автономію у культурному чи навіть адміністративному плані. Але поки що все туманно і незрозуміло. І думаю, що більшість не буде наражати на небезпеку свою долю і просто поїде”, – каже Шахін Рзаєв.

А поки що всім азербайджанським відомствам доручили розробити пропозиції щодо реінтеграції вірмен.

Аналітик Арман Татоян бачить проблему ширше: “Має бути відповідальність міжнародних гравців, обов’язково має бути міжнародне посередництво. Вірменія не робить зараз нічого в цьому плані, тому без міжнародної спільноти Карабах залишиться наодинці з Азербайджаном та Туреччиною”.

Чи досяг Баку всього, чого хотів?

Якщо у питанні Нагірного Карабаху Азербайджан впритул наблизився до своєї мети, є ще одна мета, якої він поки що не може досягти.

Це – так званий Зангезурський коридор, який, за задумом президента Ільхама Алієва, має зв’язати Азербайджан із його ексклавом – автономною республікою Нахічеванською – через Сюнікську область Вірменії.

Алієв любив висловлюватися, що Зангезурський коридор уже ось-ось стане реальністю. Насправді Вірменія завжди виступала проти ідеї прокласти транспортний коридор із західних районів Азербайджану до Нахічевані через свою територію.

Створення транспортного шляху було прописано в тій самій спільній заяві, яка зупинила Другу Карабаську війну. Щоправда, жодних деталей у документі не зазначили.

Ільхама Алієва у бажанні збудувати коридор підтримує президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

Вірменські чиновники давали зрозуміти, що в їхній картині світу тристороння угода не передбачає жодних коридорів.

З позиції Єревана слово “коридор” фактично робить легітимними претензії Азербайджану на частину території самої Вірменії, якою цей “коридор” і мав пройти.

“Жодного Зангезурського коридору не буде, – каже політичний оглядач Шахін Рзаєв. – Стоятимуть митний та прикордонний пости. І на території Вірменії стоятимуть пости – один на вході, інший на виході. Головне, що це найкоротша дорога у Нахічевань”.

Щоправда, за угодами, регулювати ситуацію на цьому відрізку має Росія – і це турбує всіх експертів.