Привид “арабської весни”, через 12 років після повстання, знову на вулицях Сирії. На півдні країни вже місяць не припиняються протести. Разом із вимогами покращити умови життя дедалі наполегливіше звучать політичні гасла, аж до заклику до зміни режиму. Люди рвуть і палять портрети Башара Асада та обіцяють стояти до переможного кінця.
Свіжі народні протести навряд чи покінчать з режимом — протестувальники не мають ані сильного лідера, ані об’єднаного руху, а Башара Асада підтримують його союзники Росія та Іран. Але зростаюче суспільне обурення, особливо серед колись лояльних прихильників, стане новим головним болем для керівної верхівки.
Невдоволення зростає
Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння сирійців, стало рішення влади скасувати субсидії на бензин та продукти. Життя різко подорожчало.
Протестують переважно у південній провінції Ес-Сувейда, де проживають друзи, хоча спорадичні акції відбувалися в Дамаску та Алеппо й алавітських містах Тартусі та Латакії. Вийшли люди і в Дераа, де у 2011 році, під час Арабської весни, був епіцентр народного невдоволення.
Поки що влада відповідає відносно стримано. Чий терпець урветься раніше – у Асада чи у протестувальників, це й визначить подальший перебіг протестної хвилі, вважають спостерігачі.
“Башаре, йди! Сирія буде вільною!” – вигукують гасла люди в Ес-Сувейді. “Багато років Сирії, і покінчимо з Башаром Асадом!” – скандують інші демонстранти з прапорами друзської громади в руках.
“Сирія не стійло. Ми не барани”, — написано на одному із плакатів.
Друзи, які очолили нинішню хвилю протестів, до війни становили менше 3% населення (700 тис. людей).
Друзи не брали участі в демонстраціях 2011 року. Місто тоді залишалося в руках урядових сил, а громада друзів загалом зберігала нейтралітет і лояльність режиму, не рахуючи відмову віддавати дітей на воєнну службу в урядову армію. В обмін на це влада дозволяла друзам відносну автономію.
Перші ознаки невдоволення визначилися ще у 2019 році, коли саме в Ес-Сувейді пройшли рідкісні демонстрації протесту.
Цього разу вимоги жорсткіші, а дії — рішучіші. На одному відео у соцмережах показано, як горить білборд із фотографією Асада, на іншому чути, як люди скандують “Асада у відставку!”.
Розруха та злидні
Сирія зруйнована роками війни. 90% населення живе у злиднях, і це консервативні оцінки. 70% мешканців, за даними ООН, потребують термінової гуманітарної допомоги. Тяжку ситуацію погіршив потужний землетрус навесні цього року. Будь-яке погіршення умов життя ставить людей на межу голоду.
Як нещодавно сказав спецпосланник ООН із Сирії Гейр Педерсен, “дуже погана економічна ситуація стала ще гіршою”.
За останні три місяці сирійська ліра різко знецінилася, втратила 80% своєї вартості. Національна валюта впала до рекордно низького рівня – 15 500 сирійських лір за долар. А зарплата деяких дрібних держслужбовців не перевищує 20 доларів. Для порівняння: три роки тому за долар на чорному ринку давали 3500 лір, а 12 років тому на початку війни лише 47 лір.
Башар Асад і його прихильники звинувачують у всьому зовнішні сили і кивають на американські санкції, які душать країну – вони діють з червня 2020 року.
Нові протести
Особливість нової протестної хвилі в тому, що вона торкнулася переважно тих, хто ще нещодавно якщо і не підтримував керівний клан, то хоч ставився нейтрально до влади. Насамперед йдеться про релігійні меншини — алавітів та друзів.
Асад — сам алавіт, і він послідовно зображував себе головним захисником релігійних меншин від радикальних ісламістів.
“Друзи не бояться йти на демонстрації, бо, по-перше, вони озброєні, а по-друге, вони знають, що режим по них не стрілятиме. У цьому і вся відмінність від сунітів у Дераа, яке розташоване у годині їзди (від місць компактного проживання друзів. – Ред.)”, – каже експерт Вашингтонського інституту та доцент Ліонського університету Ліон-2 Фабріс Баланш.
Асад зараз опинився у складній ситуації і має обирати — не звертати уваги на протести і тим самим, можливо, дати їм розростись по всій країні чи покласти їм край і ще більше налаштувати проти себе людей.
“Цей наратив [щодо турботи про меншини] зараз розвалюється. Він же зв’язав Асаду руки”, – цитує видання Al-Monitor главу Центру вивчення Близького Сходу в Уніві.
Спостерігачі вказують на ще одну особливість нинішньої хвилі протестів. Люди намагаються відійти від колишнього конфесійного поділу і на чільне місце ставлять національну приналежність.
“У минулому друзи діяли пасивно, побоювалися ісламських екстремістів і вірили в наратив влади про підтримку меншин, — розмірковує Фірас Контар, сирійський опозиціонер із Сувейди, який живе у Франції. — Наразі протестувальники відкидають будь-який поділ на громади: “Є лише один сирійський народ!”, — лунає на акціях протесту”.
У протестах беруть участь не лише друзи, а й місцеві бедуїни(араби-суніти), а також араби-християни. Склад учасників також різноманітний — до протестів приєдналися не лише політичні активісти, а й представники інтелігенції та релігійні діячі.
Втопити протести в крові було б невигідним для Асада ще й через зовнішньополітичну ситуацію.
У травні цього року Асад тріумфально повернувся до Ліги арабських держав після 12 років відсутності. А вигнали звідти сирійського президента саме через криваве придушення протестів у листопаді 2011 року.
Що далі
Експерт із Сирії Чарльз Лістер із Middle East Institute у Вашингтоні називає свіжі протести справжньою загрозою режиму: “Те, що невдоволення зростає серед прихильників Асада, показує, наскільки вразливим і нестійким стало його правління”.
Фабріс Баланш, експерт Вашингтонського інституту, зі свого боку нагадує про могутніх союзників Асада — Росію та Іран, які не дозволять підривати його правління.
Те, як поводитиметься Асад у найближчі місяці, визначить і подальшу долю протестів.
Наприкінці листопада на Асада чекають у Дубаї на кліматичній конференції COP28. Саміт стане першим виходом сирійського президента у світ з 2011 року.
Ксенія Гогітідзе