Довільний поділ складного світу на прості блоки створює поляризацію і гальмує прогрес.
Сформулювати вираз всього з двох слів, що містить у собі зверхність, фактичну неточність, суперечливість і який служить каталізатором політичної поляризації, доволі важко. Але глибоко шкідливий термін «Глобальний Південь» справляється з цим завданням з легкістю.
Цей вираз, очевидно, походить з сучасного постколоніального дискурсу, зокрема він бере свій початок в працях американського активіста Карла Оглесбі про війну у В’єтнамі. Але в останні роки він став дескриптором для всіх країн з низьким рівнем доходу: від найбідніших і «найменш розвинених країн» до гігантів із середнім рівнем доходу, таких як країни БРІКС. Деякі з останніх, зокрема, Китай і Росія, мають давні історичні і навіть сучасні імперіалістичні традиції, – пише в статті для Financial Times журналіст Алан Бітті.
Термін стосується навіть Чилі (географічно найпівденнішої країни світу), яка є членом клубу багатих країн ОЕСР і має ВВП на душу населення не менший, ніж Болгарія, країна-член ЄС.
На перший погляд, Глобальний Південь – це просто зручний термін для позначення країн з низьким і середнім рівнем доходу. Як такий, він може доповнити або замінити формулювання «країни, що розвиваються», яке традиційно використовується економістами з питань розвитку. Або ж ще Міжнародна фінансова корпорація – підрозділ Світового банку, який працює з приватним сектором – використовувала маркетинговий термін «ринки, що формуються».
Навіть тоді ця категорія мала деякі очевидні і досить комічні протиріччя. Вона глобальна, але за визначенням ігнорує цілу півкулю. Власне термін охоплює Росію, чия територія включає половину арктичного узбережжя, але не Австралію в південній півкулі. За деякими даними, Австралія, столиця якої знаходиться в 10 годинах на схід від меридіана, знаходиться в «західному світі», і це ще одна дуже проблематична концепція.
Насправді ж термін «Глобальний Південь» зовсім не нейтральний. Він передбачає колективну ідентичність, яка насправді охоплює широкий спектр умов та інтересів. Індія, наприклад, цього року скликала віртуальний саміт країн, що розвиваються, який самовпевнено називався «Голос Глобального Півдня» і амбіційно заявляв про «єдність думки, єдність мети».
Але погляди Індії на певні питання не ідентичні поглядам інших країн, що розвиваються. Наприклад, нерівний доступ до вакцин від Covid під час пандемії, коли виробники з багатих країн залишили вакцини для себе, справедливо викликав обурення в бідних країнах і сприяв утвердженню ідентичності Глобального Півдня. Проте Індія була одним з тих виробників, які запровадили фактичну заборону на експорт, коли внутрішні запаси вакцин, які вона виробляла, опинилися під загрозою вичерпання.
Зміна клімату – ще один промовистий приклад. Будучи значними промисловими силами, великі країни з середнім рівнем доходу, такі як країни БРІКС, особливо зацікавлені в тому, щоб уникнути високих цін на викиди вуглецю. Індія і Китай, як відомо, саботували зобов’язання, ухвалене на саміті в 2021 році з питань зміни клімату, який пройшов у Глазго. Рішення передбачало поетапну відмову від використання вугілля. Однак, Пекін і Нью-Делі вирішили проігнорували інтереси бідних малих острівних держав, яким загрожує підвищення рівня Світового океану.
«Зараз країни БРІКС використовують наратив про конфлікт між багатими країнами та Глобальним Півднем проти іншої політики – механізму вуглецевого прикордонного регулювання ЄС, який оподатковуватиме імпорт, щоб вирівняти вартість викидів з його торговими партнерами», – наводить приклад автор.
Він визнає, що рішення ЄС, можливо, було не до кінця продуманим. Однак, нове правило не сподобається і багатим країнам теж. США, які не мають національного режиму ціноутворення на викиди вуглецю, використовують погрози відновлення тарифів на сталь і алюміній, щоб умовити (або залякати) дуже неохочий Брюссель звільнити їх від вуглецевого податку через укладання нової трансатлантичної угоди.
У цій поляризованій атмосфері такі країни, як БРІКС, які самі не мають узгодженої спільної позиції щодо скорочення викидів, схильні відступати до нереалістичних і оборонних позицій, які загалом передбачають, що багаті країни повинні змиритися з витоками вуглецю, виділяючи при цьому сотні мільярдів доларів пільгового фінансування для полегшення глобальної «зеленої» адаптації. У цьому, можливо, і є частка глобальної справедливості, і розвинені країни, безумовно, могли б зробити набагато більше для вирішення проблеми зміни клімату. Але це політично неправдоподібна вимога, яка не отримає міжнародного консенсусу.
Насправді країни знаходяться на безперервному спектрі доходів, який, до речі, не збігається з іншими категоріями, включаючи рівність, охорону здоров’я, освіту, геополітичну лояльність, географію, релігію чи етнічну приналежність. Довільні спроби втиснути різні країни у колективну ідентичність, неточно названу за стрілкою компаса, приховує більше, ніж висвітлює. Ярлик «Глобальний Південь» упереджений і неточний, і публічна дискусія була б кращою без нього.