ІНТЕРВ’Ю
У ЗСУ є можливість розвинути наступ, вважає американський генерал у відставці, колишній директор ЦРУ Девід Петреус. Про подальші перспективи контрнаступу, а також про те, якою буде війна 2024 року – в інтерв’ю DW.
З кінця серпня українське військове керівництво повідомило про поступові успіхи Збройних сил України (ЗСУ) під час контрнаступу на півдні. Просування в напрямку Мелітополя стало можливим завдяки тому, що ЗСУ змінило свої плани й тактику, вважає Девід Петреус, генерал армії США у відставці, колишній командувач американських військ в Іраку та Афганістані й ексдиректор Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Про перешкоди, які стоять перед українськими військовими під час контрнаступу, і про останню довгострокову підтримку Заходу генерал розповідає в інтерв’ю DW.
Deutsche Welle: Генерале Петреус, яка ймовірність того, що ЗСУ нарешті вдасться прорвати всю лінію російської оборони на півдні України?
Девід Петреус: Український контрнаступ, очевидно, надзвичайно складний. Росіяни збудували міцну оборону. Мінні поля простягаються значно глибше, ніж очікувалося, і глибше, ніж передбачено російською військовою доктриною. Українські військові адаптовані зміни й ваші плани протягом останніх трьох місяців. На мою думку, вони вражаюче з цим впоралися й ніні накопичують здобутки, надто в центральному запорізькому регіоні, в районі Роботиного.
На мою думку, є високі шанси, що вдасться продовжити цей поступ. ЗСУ прорвали першу лінію оборони, дійшли до другої. Варто пам’ятати, що кожна з таких ліній включає протитанкові рви, великі мінні поля, інші перешкоди, “зуби дракона”, окопи з російськими солдатами. І на додачу до цього – російські дрони, які визначають позиції українських військових і координують артилерійський і ракетний вогонь по них.
Перед українськими військовими стоїть дуже складне завдання, складніше за будь-що, що я міг би згадати з часів Другої світової війни, і набагато складніше, ніж у двох війнах (в Іраку та Афганістані – Ред.), у яких я мав честь бути командувачем. Думаю, українці чудово справляються, і є підстави очікувати, що вони зможуть продовжувати повільний, але невпинний прогрес, розширюючи прорив, особливо довкола Роботиного, просуваючись через другу й третю лінії російської оборони.
Питання, яке виникає у мене: коли росіяни “посипляться”? Коли їхня оборона затріщить по швах і українці зможуть це використати, щоб дійти принаймні до точки, з якої буде можливість діставати до важливої лінії комунікацій уздовж південно-східного узбережжя України? Якщо вдасться досягти такої точки і зашкодити або й знищити логістичні можливості росіян підтримувати свої сили на півдні України, це вже буде значним досягненням українських військових.
Український наступ хоч і повільно, але набирає обертів. Прорив біля селища Роботине розширюється. Завдяки чому стали можливими успіхи останніх тижнів?
Успіхи стали можливими завдяки тому, що українці змінили тактику, відмовившись від того, що намагалися зробити, адже раніше наступ був неможливим через глибину мінних полів, відсутність переваги ЗСУ в повітрі й брак броньованої штурмової техніки, яку, скажімо, ми (США – Ред.) застосували б у такій ситуації.
Українці застосовують малі групи піхоти по десять людей, які рухаються від посадки до посадки, промацуючи шлях через мінні поля, шукаючи маршрути обходу, захищаючи зайняті позиції і займаючи наступну посадку, наступний будинок. Вони роблять це надзвичайно вміло, із вражаючою сміливістю, застосовуючи новації й ті можливості, які мають: дрони, далекобійні системи і так далі. Це призводить до поступового, дедалі більшого прогресу. Сподіваюся, він продовжуватиметься. На мою думку, українські військові мають можливість розвинути наступ.
Росія теж пристосовується і вчиться на своїм помилках. Нині РФ виробляє більше зброї, ракет, дронів, ніж раніше. Хто зараз має більш довершену, сучаснішу, ефективнішу зброю – Росія чи Україна?
Обидві сторони застосовують чимало вражаючих новацій. Ми яскраво бачимо це з українського боку, адже, за припущеннями, саме українські системи доносять війну до жителів Москви й інших областей в Російській Федерації.
Очевидно, російська економіка в рази більша за українську, попри фінансові, економічні й індивідуальні санкції, обмеження щодо експорту. Також, безперечно, населення Росії в 3-4 рази більше за населення України. Це підкреслює життєво важливу необхідність для всіх членів НАТО – США, Німеччини й інших союзників – продовжувати підтримку України, зокрема, в короткостроковій перспективі, щоб Україна мала все, що треба, аби продовжувати наступ, який може тривати ще кілька місяців, поки дощі не сповільнять його й техніка не втратить можливість рухатися по землі.
Крім того, варто думати наперед про те, щоб надати Україні можливості для продовження боїв наступного року, щоб українські збройні сили могли звільняти свої території. Варто враховувати, що Росія вчиться, пристосовується, що можна спостерігати за обороною, яку вони розбудували на півдні України, за системами радіоелектронної боротьби, використанням дронів як навідників артилерії і ракет й за багатьма іншими параметрами. Це не далося їм легко, особливо враховуючи, що за перший рік повномасштабної війни росіяни, м’яко кажучи, не надто відзначилися на полі бою. Вони програли битви за Київ, Суми, Чернігів, Харків, Харківщину й Херсон. Але вони спорудили дуже міцну оборону на півдні, тож я вкотре захоплююся українськими військовими – те, що вони роблять, надзвичайно значиме.
Ви згадали про продовження боїв наступного року. Якою буде війна у 2024 році? Що зміниться до наступної весни?
По-перше, важливим буде те, чого Україна досягне в нинішньому наступі, й чи дасть це їй можливість, наприклад, завдавати ураження лінії зв’язку, яка пов’язує Росію через південний схід України з її військами на півночі Криму. Чи зможе Україна вражати дороги й мости на півдні? Чи матиме можливість ще більше ізолювати Крим? Чи зможе нищити російські морські й повітряні бази? Ще багато чого може відбутися цього календарного року. Але ми (західні союзники – Ред.) маємо готуватися допомагати Україні в довгостроковій перспективі. На цьому має зосереджуватися НАТО й нещодавно генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висловив саме таку думку.
Автор: Анна Пшемиська
Джерело: DW, Німеччина