…Проте нічого у ворога не вийде. Невдовзі його оборонні лінії посиплються. Запоріжжя буде звільнено, хоча битва очікується важкою
Мінне поле на Токмацько-Мелітопольському плацдармі заблокувало просування українського війська на кілька тижнів, поки сапери повільно розчищали штурмовий шлях, але тепер цей бар’єр подолано. ЗСУ таки прорвали першу оборонну лінію Росії. На черзі — друга, основна.
Тож які загалом наші перспективи на півдні?
ДРУГА ЛІНІЯ ОБОРОНИ ПРОТИВНИКА: ПРОРИВАТИ ЇЇ НАСПРАВДІ БУДЕ ПРОСТІШЕ?
Сьогодні багато експертів — як українських, так і західних — постійно наголошують, що друга лінія оборони ворога, так звана “лінія Суровікіна”, менше укріплена, долати її буде набагато легше, ніж це було з першою лінією.
Втім, чи не завищені очікування? З якими проблемами можуть все-таки стикнутися ЗСУ?
У коментарі Укрінформу військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко назвав другу лінію оборони РФ іншою, проте не легшою.
Глибина другої лінії оборони може становити до 15 км. Відмінність цих ліній оборони полягає в тому, що перша — це тотальне мінування: гіпертрофовані мінно-фугасні загородження. А на другій лінії сконцентрована механізована складова.
“Це велика кількість БМП, БМД, а БТР, БМП, це танки, артилерія. Техніка розміщується на межі з третьою лінією, щоб хоч якось убезпечити себе від високоефективної контрбатарейної боротьби з боку Сил оборони України”, — пояснив військово-політичний оглядач. – Якщо раніше була нашою проблемою це розмінування, то зараз – це знищення заліза”.
Наші воїни вже розпочали цей процес. В серпні було встановлено абсолютний рекорд зі знищеної російської артилерії – 691 одиниця. Пан Коваленко каже, що це перевищує можливості російського ВПК компенсувати таку велику втрату.
Так само у серпні був другий показник за весь період Великої війни зі знищення ворожої автомобільної техніки й та цистерн з паливно-мастильними матеріалами – 685. Більше було спалено лише в березні 2022 року (865 одиниць), коли логістичні колони окупантів знищувалися під Києвом в режимі нон-стоп.
Але це не все.
“Є цікавий нюанс. Вже під час нашого контрнаступу росіяни почали використовувати резерви з другої лінії оборони. І зараз по другій лінії вони мають виснажені підрозділи. Тобто резерву майже не залишилось. Вони змушені резерви тягнути з інших плацдармів. Крім того, повної штатної комплектації в кожному підрозділі по техніці немає, механізована складова не досконала. Тож ми можемо говорити, що росіяни по другій лінії не мають повноцінного функціонала своїх підрозділів для ведення оборони”.
Наприклад, штатна комплектація групи військ “Дніпро” та “Схід”, що воюють на Півдні, є одними з найгірших у зоні бойових дій. Окупанти просто не встигають компенсувати свої втрати та забезпечувати підрозділи технікою.
“З цього зробити обережні висновки, що росіяни на другій лінії оборони чинитимуть слабший спротив, ніж це було на першій лінії. Хоча, знову ж таки, ніхто не говорить, що нашим буде легко. Проте не виключаю, що до кінця вересня ЗСУ зможуть вийти на Токмак”, – підкреслив Олександр Коваленко.
Полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський каже, що друга лінія оборони РФ не настільки потужна як перша, але…
“Найголовніше — там ми уже маємо хоч і обмежені, але можливості для маневру. Бо прогризати коридори у щільних, суцільних мінних полях — це надзвичайно складна справа. Це вузенька смужка землі, через яку наші підрозділи могли лише просочуватися, – наголошує військовий експерт. – Із виходом на другу лінію оборони, ми все ж таки маємо не такі щільні мінні поля. Проте це все одно складно, це треба розуміти. Але ми отримуємо можливість маневру нашими бронетанковими та механізованими підрозділами, що дозволяє нам розширювати цей коридор тиску, створювати передумови для виходу на оперативний простір. Без зайвого пафосу, від наступних днів, пари тижнів залежатиме розвиток ситуації на південному напрямку”.
ПАЛЯТЬ МІННІ ПОЛЯ, ЩО ЗУПИНИТИ ЗСУ: ЕФЕКТ ВІД ТАКИХ ДІЙ — КОРОТКОСТРОКОВИЙ, ЦЕ БІЛЬШЕ ГОВОРИТЬ ПРО РОЗГУБЛЕНІСТЬ ВОРОГА
В американському виданні The New York Times з’явилася новина: “Росіяни почали використовувати на півдні, де продовжується наступ українських сил, нову тактику: вони заливають горючою речовиною власні заміновані поля, а потім, коли ЗСУ починають рух, за допомогою дрона скидають гранату, тим самим провокують займання і вибухи”.
Що ж, тут є два моменти.
Перший. Мусимо зазначити, що тактика росіян, яку журналісти NYT чомусь називають “новою” – далеко не нова. Горючу суміш, відому як грецький вогонь, використовували ще за часів середньовіччя. Щодо більш сучасної історії, то подібна тактика використовувалася під час відносно недавньої війни в Югославії.
Друге. Задум росіян важко зрозуміти, адже, якщо на хлопський розум, то підпалюючи власні мінні поля, вони фактично розміновують те, що самі ж замінували. А отже — це повинно йти нам у плюс? Тож питання: по-перше, навіщо вони це роблять, а по-друге, невже це справді їм якось допоможе стримати ЗСУ?
Речник об’єднаного пресцентру Сил оборони Таврійського напрямку Олександр Штупун повідомив, що тактика підпалювати мінні поля задля перешкоджання просуванню ЗСУ не є новою і використовується ворогом ще з 2014 року. І на сьогодні це не є масовим явищем.
“Такі дії призводять як до позитивного результату для ворога, так і до негативного, адже вони таким чином самі розміновують свої мінні поля (отже, ми таки не помилилися, – Авт.). Але дурнів у Росії багато, тому, можливо, вони будуть продовжувати таке робити”, – каже пан Штепун.
Сергій Грабський додає, що підпал мінних полів дає короткостроковий ефект, подібний до мінометного обстрілу.
“При заході, умовно, підрозділу на якусь визначену зону мінного поля, вони таким чином створюють зону суцільного вогню з вибухами. Це небезпечно, але, підкреслюю, ключове слово — короткостроково. Це прояв відчаю противника, який не знаходить інших можливостей, аби стримати наші підрозділи”, – стверджує полковник запасу. – А третій фактор — це фактор випаленої землі, противник при відступі робить усе можливе, аби перетворити ці ділянки на пустелю”.
Пан Грабський додав, що окупанти, створюючи в такий спосіб вогневий та мінний екран, намагаються виграти трохи часу, буквально півгодини-годину, аби відійти на якісь позиції та там закріпитись.
А це – Микола Маломуж, генерал армії, екскерівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках: “Підпали противником мінних полів — самодіяльність, що говорить про його розгубленість. Друга та третя лінії російської оборони слабші. Ми маємо змогу ефективніше йти вперед. Тому противник розгублений, бо розуміє, що не зможе утримати позиції. Тому, з одного боку, вони на якийсь час призупиняють наш рух. Але з іншого боку — їхні мінні поля вибухають від таких дій. Тому ще раз: це самодіяльність росіян, і вона не має перспектив”.
Полковник запасу ЗСУ Роман Світан вважає, що українська армія також могла б вдаватися до подібної тактики.
“Про запалювання мінних полів відомо ще з війни в Югославії. Для розмінування територій на лінії зіткнення можна використовувати об’ємно-детонувальні авіабомби – пояснює військовий експерт. – Зараз ми не розмінували й 1% від усіх закладених РФ мін на Таврійському напрямку. А Україна має достатній запас об’ємно-детонувальних бомб, оскільки раніше вони майже не використовувались”.
ТОКМАК: ЧИ ВАРТО БЕЗПОСЕРЕДНЬО БРАТИ ЦЕ МІСТО, ЧИ НІ, ТА ЯКІ РИЗИКИ ІСНУЮТЬ?
Після того, як ми пройшли Роботине, просуваємося біля Новопрокопівки та Вербового, очевидно, що мета — Токмак. З цього приводу є кілька запитань:
1. А чи потрібно наразі фізично брате це місто, може, краще його обійти?
2. Якщо Токмак обходитимемо — чи немає в цьому якихось ризиків, як от підставитися під загрозу удару ворога з флангу?
3. Якщо Токмак таки братимемо… Існує думка, що битва за це місто може стати таким собі сучасним Верденом (з Першої світової, – Ред.) або другим Бахмутом, втім, уже не для російських окупантів, а саме для ЗСУ?
Цікавимося в експертів, що вони про все це думають. Маленький спойлер: французьким Верденом український Токмак точно не стане, втім, заходити чи не заходити в місто — питання.
За словами Олександра Коваленка, тут є два варіанти: або росіяни з Токмака втечуть, тобто зроблять черговий “жест доброї волі”, або триматимуть оборону до останнього краплі крові.
Військовий експерт ставить на перший варіант. І пояснює чому.
О. Коваленко: “Згідно з тим, як зараз відбуваються події, ми можемо говорити, що сили оборони України обрали основний напрямок – трасу 0408, вірніше правий та лівий фланги від цієї траси.
Окрім неї — вихід на Очеретувате з перерізанням траси 0401. Отже, якщо ми виходимо на Токмак по трасі 0408, а також по трасі 0401, то з півночі та північного сходу місто буде заблоковане.
Нарешті, від 0408 через н.п. Червона гірка або Садове — можемо вийти на трасу Р-37, щоб заблокувати Токмак з північного заходу.
Варіантів є багато. Як усе буде насправді — вирішувати Генштабу. Проте взяти Токмак у напівоточення ми справді здатні. А згодом узагалі — закрити Токмак уже в оперативному оточенні”.
Звісно, командування окупантів все це бачить і розуміє. Але…
“З резервами на Запорізькому напрямку у них погано. Як я уже казав, значні сили були кинуті на те, щоб не допустити прорив ЗСУ першої лінії. Тому, скоріш за все, росіяни невдовзі зроблять “жест доброї волі” і драпатимуть з Токмака, аби зберегти залишки особового складу, зберегти хоча б якусь техніку, зрештою, аби хоч щось зберегти”, – вважає військовий оглядач.
А це — керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук: “Шойгу вже каже росіянам: “Найбільш напруженою склалася ситуація на Запорізькому напрямку”. Але він ще не говорить про невідворотність “непопулярних рішень”. Дійсно, на Токмацько-Мелітопольському напрямку маємо успіх. Але говорити про штурм Токмака чи його осаду дещо зарано. Ворог перекидає резерви на фланги нашого “клина” — значить має намір атакувати по флангах (між тим же Оріховом та Роботиним, наприклад, які прострілюються артилерією РФ, – Ред.). Для подальшого наступу маємо їх убезпечити”.
Якщо ж справа дійде до визволення Токмака, то охоплення його зі сходу і південного сходу, за його словами, виглядає як найочевидніший варіант.
“Втім, це вирішувати нашому командуванню. Можливо, за цей час виявиться, що не Токмак був основною ціллю. І навіть не Мелітополь. А вістря головного удару зовсім в іншому місці. Тож не варто порівнювати наступ на півдні з Верденською битвою”, – наголосив пан Лакійчук.
Роман Світан нагадує: “Токмак сам є логістичним хабом. Саме з Токмака живиться частина Херсонської та Запорізької окупованих росіянами територій. Вихід до Токмака йде по трьох гілкам: залізнична — зі сходу на захід з Чернігівки на Токмак, шосейка з Бердянська на Токмак і шосейка з Мелітополя на Токмак”.
Ці нитки, які живлять Токмак, ми почнемо перерізати.
“Такі дії змусять росіян вийти з Енергодара і з самого Токмака, оскільки вони без постачань зможуть протриматися лише кілька днів. Росіяни одразу ж підуть, тому що техніка потребує постійного постачання боєприпасів. Без боєприпасів це просто купа заліза. Вони її кинуть і підуть”.
За словами військового експерта, саме на це розраховують ЗСУ, тому і йде рух в основному тільки в бік Токмака, навіть не на сам Токмак, а трохи східніше.
“Ми зараз від Роботиного рухаємося в бік Вербового і далі рух буде на південь саме на залізницю. (…) Напівоточення Токмака призведе до руйнування російського фронту, особливо на лівому березі Каховського водосховища”, – резюмував пан Світан.
СХОЖІСТЬ СИТУАЦІЇ ІЗ ПЕРШОЮ СВІТОВОЮ? САМЕ ЦЮ ТЕЗУ ПОШИРЮЄ РОСІЯ!
Після першої хвилі розмов про нібито “повільний наступ” ЗСУ, на Заході піднеслася друга хвиля, основний посил якої – ситуація на півдні України дуже нагадує Першу світову війну. А Перша світова — це мінні поля, окопи, опорні пункти та протитанкові рови на сотні кілометрів, це довгі місяці протистояння двох армій без помітного просування вперед. Наскільки доречним є це порівняння? Оптимісти кажуть, що на сьогодні, у XXI столітті, ЗСУ мають сучасні засоби, зброю тощо, аби уникнути подібного розвитку подій. З цим можна було б одразу погодитись якби й тоді, сто років тому, армії вже не були озброєні і танками, і літаками, і артилерію. Звісно, не такими сучасними, як зараз, але тим не менш…
“Щодо окопної війни зразка Першої світової… Це порівняння не зовсім доречне. Чому? По-перше, йдеться про зовсім різні часи, по-друге, – про зовсім інші технології. Умовно окопна війна, яку ми зараз спостерігаємо на півдні, не йде ні в яке порівняння з окопною війною 100-річної давнини”, – стверджує Олександр Коваленко.
Токмак не стане Верденом, бойові дії за нього не будуть таким собі аналогом Першої світової війни, наголошує оглядач групи “Інформаційний спротив”: “Ніхто не звільнятиме це місто 10 місяців, ЗСУ це зроблять набагато швидше. Єдине, що можна сказати — десь наприкінці листопада – на початку грудня на фронті може спостерігатися оперативна пауза, без якихось масштабних рухів, але з позиційними боями. Чи можна буде це назвати окопною війною? Тільки умовно, бо пауза буде викликана саме погодними умовами, а не чимось іншим. Та щойно пройде зима, щойно переступимо ранню весну — наступ ЗСУ на півдні знову активізується”.
Такої ж думки дотримується Павло Лакійчук: “Тим, хто порівнює бої на півдні з Першою світовою нагадаю, що крім битви на Соммі та битви на Марні ця війна відома також битвою при Ам’єні та Брусиловським проривом. Перемога кується не тільки зброєю, а й несподіваним для ворога маневром”.
А от ветеран російсько-української війни, науковець, публіцист Євген Дикий вважає таку паралель небезпідставною. Адже сама по собі “лінія Суровікіна” – це така потужна, багатокілометрова відсилка до Першої світової.
“Дивлячись на неї, узагалі може скластися враження, що ми воюємо з божевільними історичними реконструкторами”, – наполягає пан Дикий. – У період Першої світової уся Європа була перекопана лініями подібними до “ліній Суровікіна” — з десятками земляних траншей, які з’єднані між собою щурячими лабіринтами, а через кожні 5-10 кілометрів – бетоновані доти”.
Саме в таких “лініях Суровікіна” і воювали солдати зі знаменитого ремарківського роману “На західному фронті без змін”. Саме в таких “лініях Суровікіна” мільйони людей жили роками, гинули…
“Росіяни побудували на півдні таку мініатюрну копію пан’європейських оборонних ліній 1914-1918 рр. і тепер насаджують думку, що якщо тоді, на початку XX століття, війна в таких окоп-лініях тривала роками й не призводила до зміни лінії фронту, то рівно те само буде й зараз. По-друге, росіяни навчилися коригувати свої ІПсО, вони вже не такі “топорні” й тупі, як рік тому. Після Харкова та Херсона вони вже не парять нікому легенду про те, що “російська армія завжди перемагає”, в це давно ніхто не вірить, натомість вони просувають нову історію про так звану “бойову нічию” на півдні”, – каже експерт.
Але це не так. Точніше, як висловився наш співрозмовник, не обов’язково так.
“Подібний сценарій є найбільш бажаним для росіян. Але далеко не факт, що вони з цією задачею впораються. – наголошує Євген Дикий. – Питання у тому — скільки у цих траншеях та дотах буде особового складу, а також наскільки цей особовий склад буде забезпечений зброєю та БК”.
Саме тому ЗСУ наразі працюють не стільки з окопами та дотами, скільки саме з резервами окупантів. І резерву в окупантів стає все менше й менше.
“ЗСУ працює саме над тим, щоб в якийсь момент ці окопи й доти стали порожніми. Особисто я бачу підстави для обережного оптимізму. Але про це трохи згодом. Що стосується технологій — дійсно, за 100 років мало що змінилося насправді. Коли я зараз чую таке словосполучення як “війна дронів”, то, чесно кажучи, мені стає трохи смішно. Це не війна дронів, а це, як за Першої та Другої світових, – війна піхоти. А дрони й навіть арта з бронетехнікою — все це більшою чи меншою мірою є помічним інструментом. А в першу чергу – це війна величезних мас звичайних солдатів”, – наполягає колишній командир “Айдару”.
Що стосується прориву “лінії Суровікіна”, то тут, стверджує він, теж абсолютно доцільно посилатися на досвід Першої світової війни. Адже при всіх сучасних технологіях людство так і не винайшло за сто років ніякого іншого способу штурмувати подібні лінії, як спершу максимально нанести ворогу ураження артилерією, а після, в будь-якому разі, звичайний піхотинець усе одно має або проповзти на череві, або пробігти під вогнем з автоматом у руках і застрибнути в траншею противника.
“І тільки там (у траншеї, – Ред.) закінчується бій. На жаль, з часів Ремарка в цьому нічого не змінилося. Зрештою, якраз під час Першої світової й виникло таке поняття як “штурмові батальйони”, “штурмові роти” – підрозділи для прориву укріплень противника, – розповідає пан Дикий. – От штурмова піхота походить саме звідти — з Першої світової, з цих величезних “ліній Суровікіна”.
Втім, усе вище сказане не говорить про безнадійність ситуації.
Євген Дикий: “Жодна лінія оборони саме себе не захищає. Її захищає особовий склад. А з цим у москалів проблеми — їх резерви тануть”. Чому я так вважаю? Першим свідченням для мене стало перекидання псковських десантників під Роботине з лівого берега Херсонщини, який теж становить для РФ величезну стратегічну цінність. Якщо росіяни оголяють важливий шматок фронту, то це свідчить про те, що більше вже просто немає де взяти. Друге свідчення — це коли наші ГУРівці знищили стратегічні бомбардувальники на аеродромах “Сольці” та “Шайковка”. Операція, як стало відомо, проводилися на території ворога — з сусіднього лісочка десь з-за ялинки — за допомогою коптерів, які летять кілька кілометрів. І коли росіяни взялися роздумувати “как мы дошли до жизни такой”, то з’ясувалося, що стратегічні аеродроми, де, між іншим, стоять носії ядерної зброї, охороняють… авіатехніки. У вільний від обслуговування літаків час їм роздають автомати й ставлять на периметр. Втім, по правильному, по штату, стратегічний аеродром має охороняти цілий мотопіхотний батальйон. І куди цей батальйон подівся? На момент операції ГУРівців у “Шайковці” цей мотопіхотний батальйон уже місяць як був на фронті. Тобто якщо москалі знімають охорону стратегічних аеродромів і кидають на фронт — це дуже яскравий показник”.
Ще один показник — спроба відволікаючого наступу росіян на лінії Сватово-Кремінна.
Є. Дикий: “Це там, де вони наступали на Лиман, де зараз наступають на Куп’янськ. Так, вони усе це затіяли, щоби відтягнути наші сили з півдня. І це справді був розумним хід з боку ворога. Але виявилося, що це гра у дві сторони. Стало відомо, що РФ уже звідти, з Луганщини, довелося перекидати десантників під Роботине. Отже, немає у них, по-перше, резервів у глибинках, знімають охорону з аеродромів, по-друге, усе боєздатне вже в межах фронту. І починається те, що в Росії називається «тришкин кафтан», тобто коли хочеш підшити правий рукав – треба відрізати від лівого. І саме тому я вважаю, що їм не вдасться розіграти варіант Першої світової, змусивши нас роками довбатися об “лінію Суровікіна”. Їхня оборона вже тріщить. Але тріщить і вже розвалилася – це різні речі”.
Командування РФ чудово розуміє ціну питання, а тому, прогнозує пан Дикий, зараз під Токмак кидатимуть усі резерви, які в них залишилися.
“ЗСУ чекає нелегкий бій. Але якщо наші прорвуть Токмак — гадаю, у ворога вже просто не вистачить більше резервів. А відтак — ця лінія має посипатися”, – резюмував експерт.
Мирослав Ліскович