Виглядає, що Україна має у своєму розпорядженні далекобійні ракети, які теоретично дістають навіть до Москви. І їх отримали не від іноземних партнерів.

“9 липня київським режимом зроблено безуспішну спробу завдання ударів по об’єктах у Криму, Ростовській та Калузьких областях зенітними ракетами С-200, переобладнаними в ударний варіант”, – заявило 10 липня міністерство оборони РФ.

А вже 28 липня російське відомство повідомило, що така “перероблена” ракета завдала удару по центру Таганрогу і по містечку Азов (обидва – Ростовська область).

Ще одна атака, ймовірно, ракетами С-200 була в суботу, 12 серпня. Тоді мішенню став Кримський міст.

У всіх випадках російська влада заявляла, що ракети були перехоплені чи подавлені РЕБ, атаки “не досягли мети”.

На відео, які зафіксували падіння ракети, видно, що в неї специфічне оперення. Як у радянських ракет для комплексу С-200.

Начальник російського генштабу Валерій Герасимов доручив військам виявити і знищити місця запуску та зберігання цих українських ракет.

Київ не брав на себе відповідальність за подібні атаки. Хоча Валерій Залужний неодноразово наголошував на необхідності завдавати ракетних ударів вглиб російської території.

З кінця весни західні союзники почали поставляти Україні крилаті ракети великої дальності. Але незмінною лишається умова не бити ними по території Росії.

У такій ситуації ЗСУ доводиться шукати нових рішень.

Що це за ракета?

Зенітно-ракетні комплекси С-200 почали розробляти в Радянському Союзі 60 років тому. Розробляло їх конструкторське бюро “Алмаз” у Санкт-Петербурзі.

На озброєння радянської армії комплекс прийняли у 1967 році, але потім не раз модернізували.

Передусім намагалися збільшити дальність. У кінцевому варіанті комплекс отримав дальність ураження 300 км і став одним з найбільш далекобійних засобів протиповітряної оборони у світі на той час.

За задумом радянських інженерів, саме комплекси С-200 мали збивати американські стратегічні бомбардувальники – носії ядерної зброї. Інші цілі – менш помітні і низьколетаючі – збивати вже було важче.

Тому доволі скоро на зміну цій ППО прийшли більш сучасні зразки, зокрема С-300 і С-400.

С-200, хоч і мав хороші показники по дальності і висотності, але був “морально застарілим”. Наприклад, він розміщувався не на вантажному автомобілі, а на стаціонарній платформі, яку можна переміщати лише спеціальним майданчиком по рейках.

Що стосується зенітної керованої ракети 5В28 для С-200, то вона працює на токсичному рідкому паливі і має гігантські розміри (завдовжки майже 11 метрів і вага 7-8 тонн).

До прикладу, ракета МІМ-104 до американського PATRIOT завдовжки 5 метрів, важить близько тонни і має твердопаливний двигун.

Проте тривалий час саме С-200 були основою протиповітряного щита України та низки країн Східної Європи (Польща, Болгарія, Чехія).

Українські сили ППО мали 5, за деякими даними 6, дивізіонів С-200, що прикривали всю територію країни. Кожен дивізіон зазвичай мав одну батарею з 6 пускових установок.

Однак наприкінці 2013 року за президентства Віктора Януковича влада оголосила про зняття з озброєння цих ЗРК через їхню “моральну та фізичну застарілість”. Пускові майданчики демонтували, ракети відправили на зберігання. Напередодні російської анексії Криму Україна опинилася фактично без жодних далекобійних засобів ППО.

В українській історії С-200 має зіпсовану репутацію. Саме цією ракетою в жовтні 2001 року збили над Чорним морем російський цивільний Ту-154, тоді загинули 78 людей.

За версією слідства, під час військових навчань у Криму ракета, випущена українцями з комплексу С-200, випадково навелася на цивільний літак замість безпілотника, який був навчальною мішенню.

Київ визнав провину і сплатив компенсації постраждалим.

Чи справді можна переробити С-200?

Перше питання – чи залишились в України в бойовому стані списані 10 років тому комплекси С-200 і ракети до них? Відповідь, найпевніше, що так.

У 2018 році перший заступник міністра оборони Іван Руснак публічно заявив, що Україна повертає в стрій С-200. За його словами, проблем із зенітними ракетами немає, як і з токсичним рідким паливом до них. Єдина затримка – кабелі, необхідні для пускових майданчиків.

“Для відновлення С-200 дійсно треба десь до року. У нас є ракети. У нас проблема в кабельному господарстві для системи С-200”, – сказав він в інтерв’ю профільному виданню Defense Express.

Колишній заступник начальника генштабу ЗСУ, відповідальний за систему ППО, Ігор Романенко каже, що українські військові на тренуваннях уже відпрацьовували застосування ракети С-200 саме по наземних цілях.

“Такі ракети запускали у нас на полігонах, і вони летіли на відстань більше 600 км. Я сам був свідком цього”, – сказав він ВВС Україна.

Скільки таких ракет є в Україні? Генерал запасу Романенко каже про “декілька сотень”. Але великі запаси С-200 також є у країн-союзників України, зокрема в Болгарії та Чехії.

Чи може ця зенітна ракета летіти як балістичний снаряд по наземних цілях? Так, і це зовсім не є ноу-хау в сучасних війнах. Від початку повномасштабного вторгнення Росія масово запускає в такому режимі ракети від комплексів ППО С-300 і С-400.

Що стосується С-200, то Україна мала у своєму розпорядженні його модифікації із заявленою дальністю удару по повітряних цілях 250-300 км. Існує припущення, що по наземних цілях дальність може бути 500-600 км.

Однак є проблема – точність.

Щоб знайти і захопити ціль у повітрі, системи С-200 використовують великий і потужний радар, який підсвічує ціль в небі. Але для націлення по наземних об’єктах він не підходить.

Можливо, каже генерал Романенко, українським фахівцям вдалось переробити систему наведення ракети та зробити так, щоб вона летіла на ціль по супутникових даних.

“Якщо в Україні дійсно цим займається якась структура, то це має бути технічно видатне рішення. Але потенційно такі можливості в нас є”.

Ще одна проблема – потужність бойової частини ракети. Щоб збивати ворожі літаки, у С-200 була не надто велика бойова частина, але значна кількість вражаючих елементів.

Ракета несла близько 90 кг вибухівки і 37 тис. вражаючих елементів – невеликих стальних кульок діаметром 8-10 мм.

Щоб пошкодити фюзеляж літака, цього цілком достатньо, але не для того, щоб зруйнувати, наприклад, опору моста, каже представник Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак. Раніше він працював у конструкторському бюро “Південне”, яке розробляло ракетні комплекси в СРСР.

“Цей боєзаряд підходить для знищення літака, але не для знищення укріплених наземних цілей, – пояснює він ВВС Україна. – Єдина перевага таких ракет над дронами – те, що вони фактично є аеробалістичними, тобто дуже швидко летять і дуже важко збиваються”.

Якщо українським розробникам вдалося розв’язати ці проблеми з наведенням, мобільністю, точністю і потужністю, тоді в розпорядженні ЗСУ опинилася балістична зброя, яка теоретично може дістати до Москви (відстань від українського кордону до російської столиці близько 420 км)

Російські провоєнні телеграм-канали повідомили, що потужний обстріл Дніпра 15 серпня пов’язаний саме з українською ракетною програмою. Начебто переробка С-200 в ударний варіант відбувається на місцевому підприємстві “Південмаш”.

Місцева влада тоді сказала, що постраждав “один з промислових об’єктів”, а також дитячий спортивний комплекс.

Офіційно Київ не підтверджує використання перероблених ракет С-200.

Але співрозмовник ВВС Україні в уряді підтвердив, що з початку літа така робота ведеться: “У наявних умовах доводиться викручуватися. Придумали з цими С-200, наче поки непогано виходить”.