У той час як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Китай віддає перевагу поетапному підходу до просування свого ревізіоністського порядку денного, використовуючи хитрість і обман. І, якщо не допустити великої стратегічної помилки, він, швидше за все, продовжуватиме робити це і надалі, пише Брахма Челлані для Project Syndicate

Добре відомо, що Китай має найбільшу у світі морську і берегову прикордонну службу. Вона з’явилася завдяки збільшенню військових витрат країни вдесятеро з 1995 року і використовується для просування китайського агресивного ревізіонізму. Однак Китай реалізує також безліч менш відомих (більше того, вкрай непрозорих) заходів і проектів, які підтримують китайський експансіонізм і ставлять під загрозу весь світ.

Китай уже давно займається розширенням свого стратегічного впливу за допомогою прихованих маневрів, які він при цьому нахабно заперечує. Наприклад, у 2017 році Китай відкрив свою першу закордонну військову базу в Джибуті, крихітній країні на краю Африканського Рогу (вона, до речі, по вуха у боргах перед Китаєм). Але при цьому Китай стверджував, що у нього немає жодних планів будівництва бази.

Сьогодні Китай будує військово-морську базу в Камбоджі, яка передала китайцям в оренду п’яту частину своєї берегової лінії, а також кілька острівців. Майже завершений пірс у військово-морській базі Реам, що фінансується Китаєм, виглядає підозріло схожим за розмірами і дизайном на пірс китайської бази в Джибуті. Китай визнає, що вкладається в будівництво цієї бази, але стверджує, що доступ до неї матиме лише військово-морський флот Камбоджі.

Однак, якщо говорити реалістично, виглядає цілком імовірним, що флот Китаю буде використовувати цей об’єкт як мінімум для цілей військової логістики. Це ще більше зміцнить позиції Китаю в Південно-Китайському морі, де він уже побудував сім рукотворних островів як передові військові бази, отримавши фактичний контроль над критично важливим коридором між Тихим та Індійським океанами.

Китай також оточив завісою секретності свої колосальні проєкти будівництва гребель на міжнародних річках, які течуть у сусідні країни з анексованого китайцями Тибетського плато. Хоча світові відомо, що 2021 року декоративні Всекитайські збори народних представників схвалили будівництво найбільшої у світі греблі поблизу вкрай мілітаризованого китайського кордону з Індією, відтоді про цей проєкт не було оприлюднено жодної інформації.

Передбачається, що ця гребля генеруватиме втричі більше електроенергії, ніж ГЕС “Три ущелини”, яка поки що є найбільшою гідроелектростанцією у світі. Китай уже побудував нову залізницю і шосе для перевезення важкого обладнання, матеріалів і робітників до місця цього віддаленого будівництва. Ми дізнаємося про цей проект більше лише тоді, коли будівництво зайде вже настільки далеко, що греблю не можна буде приховати на комерційно доступних супутникових зображеннях. У цей момент нова ГЕС стане вже доконаним фактом.

Китай використав таку саму стратегію для будівництва 11 гігантських гребель на річці Меконг, завдяки яким він здобув не лише геополітичний важіль впливу на своїх сусідів, а й влаштував екологічну катастрофу. Сьогодні Китай перетворився на головну країну гребель у світі: тут працює більше великих гідроелектростанцій, ніж у всіх інших країнах світу разом узятих. І він продовжує будувати або планує будівництво ще щонайменше восьми гребель на одному лише Меконзі.

Непрозорість є також ключовою характеристикою рясного потоку кредитів, що перетворив Китай на найбільшого у світі суверенного кредитора країн, що розвиваються. Майже всі угоди про китайські кредити, надані протягом останніх десяти років, містять вкрай широко трактований пункт про конфіденційність, який забороняє країнам-позичальникам розкривати умови кредиту. Багато країн Африки, Азії та Латинської Америки потрапили в боргову пастку: вони легко піддаються китайському тиску з вимогою проводити таку політику, яка відповідає економічним і геополітичним інтересам Китаю. За даними одного дослідження, кредитні контракти забезпечують Китаю “широку свободу, дозволяючи йому припиняти кредитування або вимагати прискорення повернення кредитів, якщо його не влаштовує політика, яку проводять країни-позичальники”.

Утім, немає кращої ілюстрації глобальної шкоди, яку завдає китайська схильність до секретності, ніж пандемія Covid-19. Якби уряд Китаю швидко відреагував на дані про появу в Ухані нового, смертельно небезпечного коронавірусу, попередив про це суспільство і вжив необхідних заходів контролю, тоді збиток можна було б обмежити.

Замість цього Комуністична партія Китаю (КПК) стала спішно пригнічувати і дискредитувати будь-яку інформацію про спалах захворювання, що відкрило шлях до пандемії, яка вразила весь світ, яка занапастила майже сім мільйонів людей і порушила життя та економічну діяльність незліченної кількості людей. Досі китайська скритність не дає змоги вченим встановити справжнє походження Covid-19, який – давайте не будемо забувати про це – з’явився в головному китайському центрі вивчення супервірусів.

Готовність Китаю порушувати міжнародне право, правила і норми посилює проблему непрозорості. Китайський уряд неодноразово нехтував своїми міжнародними зобов’язаннями, зокрема обіцянкою зберігати автономність Гонконгу і не мілітаризувати об’єкти в Південно-Китайському морі. Саме здійснювані нишком порушення Китаєм свого зобов’язання не змінювати в односторонньому порядку статус-кво на спірному гімалайському кордоні з Індією спровокували військове протистояння між цими двома країнами, яке триває вже три роки (і не закінчується).

Немає жодних причин очікувати, що Китай перестане порушувати правила, займатися примусом боржників і здійснювати інші шкідливі дії в осяжному майбутньому. Голова КНР Сі Цзіньпін, який посилив контроль КПК над інформацією (перекрито доступ закордонних аналітиків навіть до економічної статистики), має намір правити все життя, що залишилося, і люто прагне переробити міжнародний порядок в інтересах Китаю.

Нічого хорошого не віщує явне підвищення апетиту до ризиків у Сі Цзіньпіна. Частково це пояснюється цейтнотом: Сі, схоже, вважає, що у Китаю є лише вузьке вікно можливостей для досягнення глобальної переваги, перш ніж повною мірою позначаться несприятливі демографічні, економічні та геополітичні тенденції. Однак Сі йде на користь і повний провал у діях міжнародної спільноти, яке не вживає скільки-небудь істотних заходів проти Китаю за його погану поведінку.

Якщо Росія вирішила почати повномасштабне вторгнення в Україну, то Китай для просування свого ревізіоністського порядку денного вважає за краще діяти дуже поступово, потайки й обманом. Поряд із величезним економічним впливом, такий підхід захищає його від рішучої відповіді Заходу. Саме тому, якщо Сі не зробить великої стратегічної помилки, китайський експансіонізм, схожий на нарізання салямі дрібними шматочками, найімовірніше, триватиме.