Роздуті ціни на транспортування створюють можливість заробити більше.
Завищені транспортні витрати дозволяють російським компаніям заробляти набагато більше від продажу сирої нафти Індії, ніж визнавалося раніше.

Про це свідчить аналіз Financial Times, який говорить про те, що ці витрати можуть приносити більше мільярда доларів за квартал. Донедавна здавалося, що Росія дотримується західних обмежень, спрямованих на скорочення її доходів у відповідь на вторгнення в Україну. Російські нафтовики продавали свою продукцію Індії за ціною, нижчою за 60 доларів за барель. Але з урахуванням вартості фрахту вони і трейдери, з якими вони співпрацюють, стягують набагато більші суми.

Financial Times проаналізував судна, які прямують безпосередньо з російських балтійських портів до Індії. І виявилося, що ці додаткові стягнення разом з комісійними, отриманими від транспортування нафти на суднах, пов’язаних з Росією, могла принести Москві 1,2 мільярди доларів за 3 місяці до липня.

«Завищені транспортні витрати викликають велике занепокоєння, оскільки вони фактично створюють прогалину в режимі обмеження цін, через який хтось і десь може викачувати мільярди доларів», – сказав Бенджамін Хільгеншток, науковець Київської школи економіки, яка вивчає ухилення від дотримання граничних цін.

«Не дивно, що Путін стає все більш відчайдушним і нечесним у своїх спробах пом’якшити вплив граничних цін – того, що серйозно обмежує російські доходи з моменту їх запровадження. Ті, хто допомагає Росії фінансувати цю незаконну війну, повинні знати, що Велика Британія продовжуватиме діяти разом з нашими партнерами для забезпечення виконання цього заходу», – прокоментував міністр закордонних справ Великої Британії Джеймс Клеверлі.

Цінова стеля, запроваджена G7, має на меті зберегти потік російської нафти, водночас зменшивши доходи, які можуть бути використані для фінансування війни. Але обмеження, яке висуває вимоги до покупців, судновласників і страховиків з країн-учасниць, не накладає жодних обмежень на вартість фрахту.

Митні дані, опубліковані в Росії з грудня до кінця червня, свідчать, що середня ціна сирої нафти, яку постачали Індії, становила близько 50 доларів за барель у російських портах в Балтійському морі. Це дозволяло утримувати продажі в межах верхньої межі, яка застосовується до так званої ціни «франко борт» (FOB), або вартості нафти в порту завантаження. Але дані індійської митниці говорять, що ціни, які фактично сплачувалися в Індії після доставки (ціна «вартість, страхування і фрахт») за той самий період становили 68 доларів.

Звісно, ціна була нижчою за середню у світі, яка становила на рівні 79 доларів за барель впродовж того ж періоду. Але це означає, що ціни між Балтикою і Індією зростали на 18 доларів за барель. Дані цінового агентства Argus також вказують на значну розбіжність. За оцінками Argus, середня ціна на нафту марки Urals в Індії була на 14,90 доларів за барель вищою, ніж у Балтії, з моменту початку збору даних у лютому.

Представник індійської державної нафтової компанії, яка купила частину цієї нафти, повідомив Financial Times, що індійські покупці купували її з урахуванням вартості доставки. Чиновник сказав, що жодних переговорів щодо умов і вартості транспортування не проводилося.

Тому надлишкові витрати, ймовірно, були зафіксовані продавцями нафти. За даними аналітичної компанії Kpler, нафтовидобувні компанії «Лукойл» і «Роснефть» здійснювали прямі продажі індійським нафтопереробним заводам. В інших випадках продажем займаються трейдингові компанії, які з’явилися в минулому році і тісно пов’язані з кількома російськими нафтовими компаніями.

«За оцінками Kpler, Росія відправила 108 млн барелів з Балтії до Індії з травня по липень на 134 суднах, в той час, коли розбіжність між цінами Argus становив в середньому 17 доларів за барель, з урахуванням лагу між відправленням і доставкою. На той час, за оцінками Argus, комерційні ціни на морські перевезення становили в середньому 9 за барель, що свідчить про те, що завищення ціни може становити близько 800 мільйонів доларів», – пише Financial Times.

Хільгеншток сказав: «Якщо російські нафтові компанії і трейдери погоджуються на такі контрактні умови, ми повинні припустити, що частину спреду отримує Росія незалежно від того, чи є вона власником танкерів, які перевозять нафту, чи ні». Росія дійсно має вплив на танкерний флот. З 134 суден, які, за даними Kpler, перевозили російську нафту до Індії з травня по липень, Financial Times вдалося безпосередньо пов’язати 23 з них з російськими компаніями через страхові документи, документи про власність або управління. Більшість з них управляється компанією Sun Ship Management, яка потрапила під санкції Великої Британії та ЄС за зв’язок з «Совкомфлотом».

Financial Times виявило ще 26 «суден-привидів», які були куплені їхніми нинішніми власниками з початку війни. Їхні власники – таємні, приховані через підставні компанії, переважно на Маршаллових островах і в Ліберії. Але всі вони різко переорієнтувалися на російські нафтові маршрути після купівлі, а деякі з них і раніше були пов’язані з Росією. За три місяці до липня близько 40% нафти, що постачалася з Балтії, було перевезено пов’язаним з Росією флотом.

«Оцінки вартості фрахту, розраховані агентством Argus, свідчать про те, що цей флот, можливо, заробив понад 350 мільйонів доходу на маршруті за квартал. Якщо додати 800 мільйонів доларів, на які були завищені тарифи, це означає, що російські компанії могли таємно отримати на мільярд доларів більше за цей період, ніж було визнано раніше», – йдеться в статті.

На Індію зараз припадає близько чверті російського експорту сирої та переробленої нафти. За даними Міжнародного енергетичного агентства, глобальний експорт нафти з Росії за ці три місяці склав 39 мільярдів доларів. Утримання цін у балтійських портах нижче граничного рівня дозволило Росії також використовувати судна із західним страхуванням. Більше половини суден на маршруті протягом цього кварталу були застраховані в країнах G7, причому 46 з них управлялися грецькими судновими менеджерами.