Війна в Карабаху закінчилася три роки тому. Вірменія погодилася майже на всі вимоги Баку, натомість вимагаючи гарантій безпеки для вірмен Карабаха. Баку стверджує, що в них будуть ті самі права, що й громадяни Азербайджану.

Після війни 2020 року сторони конфлікту багато разів сідали за стіл переговорів і часом здавалося, що підписання мирного договору вже близько. Зустрічі проводилися під егідою Вашингтона, Брюсселя, Москви, але, як вважають експерти, їхній прогрес упирається у питання безпеки вірмен.

Азербайджан переміг у війні, що тривала 44 дні, і повернув собі частину території Карабаху і прилеглі до нього регіони, а в Нагірний Карабах, за домовленістю глав Азербайджану, Вірменії та Росії, увійшли російські миротворці. Вони контролюють територію Карабаха, де мешкають вірмени, та забезпечують їхню безпеку.

Але вірмени якістю цього захисту незадоволені, вважаючи, що миротворці безсилі перед азербайджанськими військовими.

Азербайджанці, у свою чергу, стверджують, що росіяни допомагають таємно переправляти з Вірменії в Карабах зброю.

Повідомлення про збройні інциденти та випадки порушення припинення вогню (у тому числі на кордоні Азербайджану з Вірменією) надходять кожні кілька днів.

Мандат миротворців закінчиться у 2025 році, і Азербайджан дає зрозуміти, що можливо він не буде продовжений.

Єреван хоче гарантій безпеки для десятків тисяч вірмен, які продовжують жити в Карабаху.

Війна в Карабаху закінчилася три роки тому. Вірменія погодилася майже на всі вимоги Баку, натомість вимагаючи гарантій безпеки для вірмен Карабаха. Баку стверджує, що в них будуть ті самі права, що й громадяни Азербайджану.

Після війни 2020 року сторони конфлікту багато разів сідали за стіл переговорів і часом здавалося, що підписання мирного договору вже близько. Зустрічі проводилися під егідою Вашингтона, Брюсселя, Москви, але, як вважають експерти, їхній прогрес упирається у питання безпеки вірмен.

Азербайджан переміг у війні, що тривала 44 дні, і повернув собі частину території Карабаху і прилеглі до нього регіони, а в Нагірний Карабах, за домовленістю глав Азербайджану, Вірменії та Росії, увійшли російські миротворці. Вони контролюють територію Карабаха, де мешкають вірмени, та забезпечують їхню безпеку.

Але вірмени якістю цього захисту незадоволені, вважаючи, що миротворці безсилі перед азербайджанськими військовими.

Азербайджанці, у свою чергу, стверджують, що росіяни допомагають таємно переправляти з Вірменії в Карабах зброю.

Повідомлення про збройні інциденти та випадки порушення припинення вогню (у тому числі на кордоні Азербайджану з Вірменією) надходять кожні кілька днів.

Мандат миротворців закінчиться у 2025 році, і Азербайджан дає зрозуміти, що можливо він не буде продовжений.

Єреван хоче гарантій безпеки для десятків тисяч вірмен, які продовжують жити в Карабаху.

Умови для миру

Азербайджан раніше запропонував Вірменії п’ять пунктів як умови для мирної угоди: це взаємне визнання кордонів, відсутність територіальних претензій, відмова від застосування військової сили та силових загроз, демаркація кордонів та відкриття транспортних комунікацій.

Вірменська сторона бажає додати пункт про створення міжнародних механізмів, які гарантують безпеку вірмен, які залишилися жити в Карабаху. І у цьому пункті думки сторін розходяться.

Так у травні цього року прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив про визнання Карабаха частиною Азербайджану, але в черговий раз додав, що Баку слід піти на «повноцінні переговори зі Степанакертом», щоб дати вірменам, що живуть там, гарантії безпеки.

Вірменський політолог Олександр Іскандарян вважає, що отримати такі гарантії зараз є вкрай складно. З одного боку, існує криза довіри, коли в невизнаній НКР (Нагірно-Карабахській республіці) не вірять обіцянкам Баку, а з іншого – «на гарантії у вигляді, наприклад, міжнародних миротворців, наприклад, ООНівських, не піде Баку».

«Відповідно, якщо буде переговорний процес з міжнародними гарантіями цього процесу і якийсь час відсутність стрілянини та ескалації, а також можливість доставки [у Карабах з Вірменії] вантажів, то це могло б бути хоча б початком шляху, щоб спробувати обговорювати [гарантії]». , – Вважає Іскандарян.

З грудня 2022 року населений вірменами регіон знаходиться у фактичній блокаді, яка поступово посилюється. Тоді азербайджанські держслужбовці під виглядом екоактивістів блокували єдину дорогу, яка пов’язує невизнану НКР із Вірменією.

А навесні Азербайджан побудував на кордоні з Вірменією повноцінний прикордонний контрольно-пропускний пункт, і вантажоперевезення припинилися.

Потім, уже влітку, Азербайджан перестав пускати в Карабах і машини Міжнародного Червоного Хреста, і, нарешті, наприкінці липня затримав автомобіль «швидкої допомоги», заарештувавши пацієнта, який перебував у ній, за звинуваченням у військових злочинах, нібито скоєних 30 років тому .

Азербайджан пропонує завозити в Карабах гуманітарні вантажі через азербайджанське місто Агдам, але проти цього виступають вірмени.

Азербайджан: у вірмен такі ж права

Азербайджан сильніший за Вірменію у військовому відношенні, його армія контролює кордон з Вірменією, а також стоїть у Шуші, в карабахському місті на панівній висоті, всього за кілька кілометрів від Степанакерта (в Азербайджані місто називається Ханкенді). І у своїй риториці Баку говорить із позиції сильного, не уникаючи і погроз.

Президент Ільхам Алієв висловився досить однозначно : вірмени Карабаха мають або отримати азербайджанські паспорти або залишити регіон. Причому і він, і його чиновники не раз говорили, що разом із паспортом гарантують вірменам Карабаха такі ж права, що й інші громадяни Азербайджану.

Ці заяви зустріли і скептичні коментарі, в яких зазначається , що в Азербайджані з правами людини справи погані, а враховуючи пропаганду ненависті до вірмен у школах , виникає питання, як тут ставитимуться до етнічних вірмен, як співгромадян.

Хоча карабахські вірмени ще не зголосилися отримати азербайджанське громадянство, Бі-бі-сі звернулася до Державного агентства з надання послуг громадянам (ASAN) з питанням, куди повинні будуть звертатися вірмени Карабаха, якщо захочуть отримати азербайджанські паспорти. Там порадили зателефонувати до МВС. Міністерство поки що не відповіло на дзвінки, так само як і Міграційна служба Азербайджану.

Деякі спостерігачі, у тому числі й Олександр Іскандарян, вважають, що влада Азербайджану просто намагається вижити вірмен із Карабаху.

За словами політолога, коли він чує, що вірмени матимуть ті ж права, що й азербайджанці, він запитує себе: які права?

«Це монархія, де одна родина править із невеликою перервою з 1969 року, — каже Іскандарян. – Уявити, що в країні одні [вірмени] матимуть права, а інші [азербайджанці] ні – це неправдоподібно».

Експерт: дати вірменам свободу – поганий прецедент для Алієва

Азербайджанський історик Карабахського конфлікту Аріф Юнус погоджується з ним: «Виходить, що скрізь в Азербайджані ненормальні вибори, а в одній частині немає — так не буває».

Азербайджан у різних міжнародних рейтингах та звітах фігурує як найменш демократична країна на Південному Кавказі. Багато журналістів, політиків, правозахисників пройшли через в’язниці, безліч критиків режиму залишили Азербайджан.

Опозиція майже не представлена ​​в парламенті, а деякі допущені до президентських виборів кандидати або самі були прихильниками чинного президента Алієва або майже невідомі публіці політики.

В індексі свобод від Freedom House (де враховуються не лише країни, а й території) невизнана Нагірно-Карабахська республіка вважається частково вільною, тоді як Азербайджан є невільною країною.

За словами історика, якби вірмени були в складі Азербайджану та в безпеці, вони могли б вимагати на міжнародному рівні, у тому числі в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), виконання Азербайджаном своїх зобов’язань з прав національних меншин і прав людини в цілому.

«Це допоможе і Азербайджану, адже те, що не змогла зробити азербайджанська опозиція, робитимуть вірмени, – вважає Юнус. — Для опозиції вірмени могли б стати тим локомотивом, який демократизуватиме країну».

На думку експерта, мета влади Азербайджану зробити так, щоб вірмени добровільно пішли.

«Його [Алієва] завдання, щоб усі йому підкорялися, але є регіон, який йому не підкоряється, це інші люди з іншим досвідом, – каже історик. — Погодитися на присутність вірмен у складі Азербайджану, змушуючи вірмен вірити їм [владі] на слово, це як запросити опозиціонерів, що втекли з країни, пообіцявши їм безпеку».

Лакмусовий папірець для демократів

У період 44-денної війни 2020 року опозиція в Азербайджані підтримала владу, залишивши суперечки до закінчення бойових дій. Суспільство теж було солідарне з азербайджанськими військовими, які прагнули повернути території, втрачені під час першої війни в Карабаху на початку 1990-х років.

Але згодом, коли відбулися нові зіткнення вже на території Вірменії, деякі відомі критики режиму стали засуджувати дії азербайджанської влади. У відповідь на це влада розгорнула проти них кампанію в соцмережах, розповсюджуючи фотографії критиків влади з прифотошопленою печаткою: «Знай зрадника».

Сьогодні азербайджанська опозиція, яка засуджує насильство влади у різних регіонах країни, блокаду Карабаха не критикує. Азербайджанський політичний оглядач Шахін Рзаєв каже, що це пов’язано з тим, що опозиція в країні насправді більш націоналістично налаштована, ніж нинішня влада, і вірменам Карабаха не співчуває.

Колишній член керівництва однієї з опозиційних партій розповів Бі-бі-сі, що сьогодні опозиція надто зайнята власним виживанням і чварами: «І тому, і іншому посприяв новий закон, який змусив усі партії пройти перереєстрацію і дав їм привід мірятися, скільки в кого членів »

У відповідь на питання Бі-бі-сі про позицію партії щодо блокади Карабаха лідер опозиційної партії “Республіканська Альтернатива” Ільгар Мамедов висловився таким чином: «Лачинська дорога має використовуватися не для дискримінації торговельних шляхів усередині країни, а для їхнього розвитку. Тому пропозиція офіційного Баку використати дорогу Агдам-Ханкенді не може бути відкинута без наслідків для Лачинської дороги. А яких саме наслідків — це має вирішувати уряд, за яким нині свобода дій щодо постконфліктного врегулювання. Виходимо з того, що азербайджанський уряд відданий використанню всіх можливих мирних засобів у цьому питанні».

Хто замінить Росію?

Поки питання безпеки вірмен Карабаха не вирішене, сторони тим часом продовжують переговори за посередництва США, ЄС та Москви. Так нещодавно Вірменію та Азербайджан відвідав старший радник США з переговорів на Кавказі Луїс Боно, щоби обговорити питання мирного врегулювання.

За обстановкою в регіоні стежить і Брюссель, а Росія не лише часто висловлюється щодо Карабахського конфлікту, а й тримає в Карабаху свій контингент миротворців.

Мандат росіян закінчиться через два роки, і поки що неясно, що буде потім. Європа зайнята війною, розв’язаною Росією в Україні. У США наступного року очікуються президентські вибори, і ситуація в регіоні, який американці і на карті не завжди можуть знайти, навряд чи буде в центрі уваги.

Тим часом блокада Карабаха не сприяє взаєморозумінню вірмен та азербайджанців. У цій ситуації, на думку Шахіна Рзаєва, Туреччина може замінити як посередника Росію, що ослабла. І хоча Туреччина прихильник Азербайджану, має єдину, за словами експерта, можливість надати тиск на Баку.

Водночас відкриття кордонів Туреччини з Вірменією могло б стати важливим стимулом для прийняття Єреваном турецького посередництва.

Вірменський політолог Тигран Григорян зауважує, що прогнозувати на роки вперед сьогодні, під час війни в Україні, складно, і зараз «цей вакуум у регіоні заповнюється західними акторами», а основним посередником є ​​Вашингтон, який прагне допомогти узгодженні тексту за мирним договором.

Останнім часом США справді активно закликають сторони до компромісів задля досягнення миру.

Як зауважує відомий британський експерт з Карабахського конфлікту Лоуренс Броєрс, медіація та гарантії безпеки — це два різні процеси, і поки важко побачити, коли і де вони стикаються. І хоча серед посередників поки що більше конкуренції, але є й координація дій, причому більше, ніж ми припускаємо.

За його словами, Азербайджану важко буде домогтися виведення російських миротворців, але можна буде змінити їхній статус. «Можливо, це буде менша місія, вже менша про підтримання миру, але більше про процес реінтеграції, — каже експерт. — Питання в тому, чи залишиться там [у Карабаху] вірменське населення за цих обставин».

Сам же переговорний процес, на думку Броєрса, «виявився заручником розвитку подій на місці [конфлікту] та повної відсутності довіри між сторонами, коли йдеться про взяті на себе зобов’язання та домовленості».

І тут, робить висновок він, найбільше процес залежить від національних лідерів, «і ніякий зовнішній посередник не може вирішити цю проблему» за них.

Магеррам Зейналов