Дослідник сучасної глобальної політики презентувала свою нову працю, освічену неоревізіоністським прагненням РФ і КНР

Наприкінці Холодної війни багато хто на Заході вважав, що розвал СРСР і «Східного блоку» (військового союзу країн Варшавського договору), а також перемога демократії та лібералізму в міжнародних відносинах призвели до того, що загрози війни та світового ревізіонізму перестали існувати.

Однак повномасштабне вторгнення Росії до України у лютому 2022 року, а також посилення протистояння КНР та Сполучених Штатів змусили світових лідерів та політиків забути про оптимістичний підхід до глобальної політики.

Ті, хто роками відмовлявся навіть обговорювати суперництво між великими державами, сьогодні усвідомили необхідність дій.

Вашингтонський Гудзонівський інститут (Hudson Institute) представив книгу Герлінди Гройтл під назвою – “Росія, Китай та ревізіоністська атака на західний ліберальний міжнародний порядок” (Russia, China and the Revisionist Assault on Western Liberal International Order).

Гройтл, професор кафедри міжнародної політики та трансатлантичних відносин Університету Регенсбурга в Німеччині, оцінює в своєму останньому дослідженні перспективи ревізіоністських атак на очолюваний нову стратегію стримування Росії та Китаю, а також шляхи збереження та підтримки західної моделі загального процвітання.

Що таке Zeitenwende і як сьогодні Німеччина переживає «нову епоху»?

Робота Герлінди Гройтл починається з витягів із історичної «доповіді про Zeitenwende» Олафа Шольца, нинішнього канцлера від соціал-демократів, який очолює коаліційний уряд Німеччини.
“Мова про Zeitenwende”, що стала знаменитою в Європі, – це звернення до Бундестагу Олафа Шольца, яке прозвучало 27 лютого 2022 року і виражало реакцію берлінського керівництва на російське вторгнення в Україну.

У ній Шольц описав напад на Україну як «історичний поворотний момент» (нім. Zeitenwende, буквально: «поворот у часі», або «перехід від однієї епохи до іншої» – прим. ред.).

«Багато ілюзій, які були у німців щодо безпеки країни, розвіялися. Громадськість та політичні лідери Німеччини були вражені тим, що війна в Європі виявилася можливою. До 24 лютого ніхто не наважувався назвати Росію такою, якою вона є насправді, а саме – “деструктивною ревізіоністською державою, яка прагне відновити свій імперський контроль над Східною Європою”. Німецька зовнішня політика ґрунтувалася на принципі “світу через торгівлю”: якщо всі торгують один з одним, то світ стає кращим і спокійнішим. Мова канцлера повернула німців до розуміння, що світ продовжує залишатися небезпечним місцем», – пояснила Герлінда Гройтл.

За словами аналітика з Університету Регенсбурга, “політика Zeitenwende” передбачає “як наступність, так і зміни зовнішньополітичної доктрини Німеччини”.

Герлінда Гройтл пояснила, що це означає: традиційна для сучасної Німеччини «багатостороння переговорна дипломатія» все ще застосовуватиметься, проте при цьому «на перше місце вже вийшла потреба підтримки України», з приводу якої раніше у німецькому суспільстві було досить сумнівів.

При цьому, Гройтл зазначила, що німці сьогодні стали усвідомлювати, що окрім допомоги Україні, США та інші союзники «чекають від Німеччини рішень щодо модернізації її збройних сил та більшої відповідальності за безпеку в Європі», оскільки саме Німеччина є найбільшою економікою на європейському континенті та «може взяти він значну частину цього тягаря».

Елбрідж Колбі (Elbridge A. Colby, The Marathon Initiative), дослідник політичних ініціатив «епохи суперництва великих держав», днями опублікував статтю в німецькому виданні Tagesschaut.de, в якій попередив Європу про те, що «якщо США будуть змушені приділяти більше уваги проблемі ескалації напруженості в Індо-Тихоокеанському регіоні, європейський континент може бути незахищеним».

«Цю статтю Колбі було серйозно сприйнято в Німеччині, тому що він ясно дав зрозуміти, що європейці мають бути дуже стурбовані тим, що цей сценарій може здійснитися. Якщо справа дійде до реформування німецьких збройних сил, буде потрібно збільшення бюджету до 100 мільярдів євро. Це необхідно, тому що німецькі збройні сили досить тривалий час недостатньо фінансувалися. Ми все ще навіть відстаємо від мети НАТО – досягти мінімуму у 2% за видатками на оборону, – заявила Гройтл, – на даний момент у частині оборони Європа залежить від Сполучених Штатів практично у всьому, у матеріальному, а також у стратегічному та інтелектуальному плані». .

Як вплинула війна в Україні на геополітичні суперечки всередині Європи?

За словами Гройтл, Берлін завжди був своєрідним посередником між Вашингтоном з його концепцією «трансатлантичної інтеграції» та Парижем з його принципом «суверенної автономії».

Німецька позиція завжди полягала в тому, що «інтеграція має об’єднувати всіх», тоді як «французи в НАТО наполягали на тому, що європейська інтеграція має йти різними темпами». Берлін при цьому зберігав обережність, запрошуючи до Євросоюзу країни Центральної та Східної Європи.

«Це не розбіжності, а просто нюанс, який базується на тому, що одні країни виходять з точки зору НАТО, а інші – точки зору ЄС. Якщо ж ви подивіться на політичну еліту в цілому, то побачите, що прямо зараз склався твердий консенсус щодо того, що Європа має протистояти Росії. При цьому у довгостроковій перспективі погляди лідерів різних країн континенту сильно розходяться. Наприклад, у тому, як розвиватиметься європейська безпека за кілька років? Німецька політична еліта схильна міркувати так: “ми маємо почекати і потім заново визначитися із відносинами на майбутнє”. Водночас поляки та балтійські країни налаштовані більш категорично та не бачать місця для компромісу з Кремлем», – пояснила Гройтл.

Експерт вказала на те, що, наприклад, для Польщі та Литви вже зараз існує більше загроз, ніж для інших країн Євросоюзу та НАТО:

«З появою можливості просування ПВК “Вагнер” у Білорусі в районі Сувалкського коридору (Сувалкський коридор – сухопутний коридор) довжиною близько 100 кілометрів, що відокремлює територію Білорусії від Калінінградської області Росії (по кордону Польщі з Литвою – прим. ред.), а також з розміщенням тактичної ядерної зброї на території Білорусі, занепокоєння в Польщі та країнах Балтії, активізувало стримуючі кроки щодо Росії». .

Однак у Німеччині та ж загроза не викликає страху.

«Якщо ви подивіться на опитування громадської думки до лютого, – розповіла Герлінда Гройтл, – то Росія, як і Китай, не фігурували в умах німців як загроза безпеці. Німецьке суспільство цікавили: пенсійна система, охорона здоров’я, зміна клімату та інші проблеми. У той же час у Польщі ви побачили б інший результат: польський народ уже давно стурбований російською загрозою. І навіть зараз широка німецька громадськість, яка зазнала шоку після початку сухопутної війни в Україні, недостатньо сприймає загрозу. Це не ті люди, які щодня бояться, що війна виявиться поряд із їхніми будинками. Швидше вони абстрактні побоювання з приводу того, що все це може перерости в ядерну війну».

Гройтл вважає, що до справжнього консенсусу Європи ще доведеться пройти довгий шлях.

Ревізіонізм проти існуючого світопорядку

Герлінда Гройтл розпочала роботу над книгою задовго до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Експерт у галузі міжнародних відносин, вона була вражена тим, що сьогодні виглядає очевидною помилкою: «люди на Заході справді вірили, що Росія та Китай в епоху після Холодної війни просто плавно інтегруються в існуючий міжнародний порядок», який значною мірою був сформований, розроблений та підтримується Сполученими Штатами та їх західними партнерами.

У свою чергу Гройтл вже з кінця 2000-х років була переконана, що і Росія, і Китай стають ревізіоністськими державами.

“Просто спочатку їхні лідери виступали проти існуючого порядку і намагалися змінити правила гри більш тонкими способами”, – вважає професор.

Американський дослідник Річард Фонтейн (Richard Fontaine), який керує Центром нової американської безпеки (CNAS), нещодавно описав у статті в журналі Foreign Affairs зародження нового міжнародного порядку, заснованого на біполярності, а не багатополярності, на яку багато хто очікував.

З цим багато в чому згодна і Герлінда Гройтл:

«Погляньте на межі могутності в сучасному світі: насправді є лише дві держави, які виділяються як великі держави, це Сполучені Штати та Китай, – запевнила вона, – Росія – це держава, яка є великою лише в ядерному сенсі, але по всьому іншим показникам могутності Росія значно відстає.
Якщо брати окремо європейські держави, ніхто з них не йде ні в яке порівняння ні зі США, ні з Китаєм, а якщо брати їх разом, то потрібен був би рівень політичної єдності, якої на даний момент немає».

Гройтл назвала Росію – “згасаючою державою”, що прагне наприкінці своєї життєвої траєкторії “зіпсувати, підірвати, спробувати зруйнувати існуючий порядок”.

«Політичний курс Росії – деструктивний ревізіонізм, – підкреслила дослідник, – Росія нездатна вибудувати альтернативу світопорядку на чолі зі США, але має достатньо можливостей для ведення інформаційної війни, кібератак, використання всіх тих можливостей, які виникають у державах з тендітною державністю і авторитарним управлінням. . У той же час Китай – це конструктивний ревізіоніст, який намагається створювати альтернативу світопорядку. При цьому ревізіонізм у цих країнах виник “паралельно”: якби Росії не існувало, Китай все одно став би ревізіоністською державою, а якби Китай не існував у тому вигляді, в якому ми маємо його зараз, Росія все одно була б “згасаючою”. ревізіоністською державою».

«Чи є вони альянсом? – запитує Гройтл і відповідає, – Ні, це не альянс, але вони єдині в досягненні своєї всеосяжної мети – куди, на їхню думку, повинен рухатися світ. У лютому 2022 року, перед вторгненням в Україну, Росія і Китай випустили спільну заяву, і пообіцяли “безмежну дружбу” і партнерство. Однак їхнє партнерство має межі, тому що Китай хоче уникнути “високої ціни за свої дії”».

Що таке «нова стратегія стримування», і чому Захід повинен її слідувати?

За словами Герлінди Гройтл, ні Росія, ні Китай «не хочуть вестернізації, а хочуть скасувати її у світі».

Політикою Заходу, альтернативною тій помилковій, яка мала місце після Холодної війни, коли обидві ці країни були запрошені в міжнародну ліберальну спільноту як нові демократії, що розвиваються, може стати «політика адаптації, або умиротворення», заявила експерт.

Під «умиротворенням» вона розуміє політику поступок. Це, на її думку, означає встановлення меж того, як цим країнам слід поводитися у відносинах із Заходом та миром загалом.

“Нова стратегія стримування”, по суті, означає відмову від поділу світу на сфери впливу. Це “кільце”, за межі якого вони не повинні заходити, – пояснила Гройтл. Китай робить те, що просто не подобається європейським країнам, і вони протистоять йому. Сила структурних обмежень, яку ми бачимо в міжнародній системі, змусить деякі держави приймати рішення: європейським державам треба добре подумати про те, як вони поводитимуться з Китаєм у майбутньому. Вони не повинні розраховувати на те, що Сполучені Штати візьмуть на себе всі витрати на оборону – чи йдеться про Україну та стримування Росії, чи Китай.

Стан Прибилов