Минулого тижня Китай, схоже, вирішив таки почати вносити корективи у свої підходи до російсько-української війни в бік справжнього нейтралітету
Це не можна вважати зміною у ставленні до Росії і її режиму, відбувається саме корекція позиції.

Йдеться про рішення Пекіна запровадити обмеження на експорт великих комерційних безпілотників і направлення вже відомого українцям спецпредставника уряду з питань Євразії Лі Хуея в Саудівську Аравію на зустріч щодо української Формули миру, куди країну-агресорку навіть не запрошували.

КОНТРОЛЬ ЗА ЕКСПОРТОМ БЕЗПІЛОТНИКІВ

Китай, як відомо, є світовим лідером у розробці й виробництві комерційних дронів. Тут виготовляють усі види найпопулярніших побутових і промислових квадрокоптерів, а розробки нових апаратів уже ведуться в напрямку безпілотних літаючих таксі.

Найкраще проілюструвати стрімкий злет цього сегменту китайської економіки можна цифрами, оприлюдненими на 7-му Всесвітньому конгресі виробників комерційних безпілотників, який проходив 2-4 червня у Шеньчжені в південній провінції Гуандун. До речі, в цьому місті знаходиться найбільший у світі виробник дронів компанія DJI Technology, а загалом у сфері безпілотних апаратів тут працює близько 1 300 підприємств.

Так от, у 2022 році, на фоні діючих у країні жорстких антиковідних обмежень, частка китайських безпілотників і обладнання для них на світовому ринку становила понад 70%, а обсяг індустрії їхнього виробництва в Китаї досяг $16,5 мільярди, стрибнувши на 34% у порівнянні з 2021-м. Кількість підприємств цього сектору наприкінці минулого року збільшилася на чверть, до понад 15 тисяч.

Це великий сегмент сучасної промисловості, який динамічно зростає, з хорошими перспективами розширення й експансії на більше число держав світу. Китайські апарати мають високі експлуатаційні характеристики й оснащені якісними та відносно недорогими блоками спостереження і передачі даних, тож не дивно, що вони широко використовуються у війні з обох сторін. Дрони виконують масу завдань – від спостереження й розвідки до нанесення високоточних ударів по позиціях і об’єктах противника.

За даними китайської митниці, тільки в першому півріччі Росія придбала у Китаю безпілотників та обладнання на майже $562,7 мільйона, тоді як Україна купила продукції безпосередньо в Китаї лише на $11,6 мільйона. При цьому, імпорт дронів до РФ за цей період підскочив на 56,6% порівняно з роком раніше, а імпорт в Україну впав на 46,2%.

Ці цифри свідчать про повну залежність Москви від постачання необхідних для війни дронів із КНР. Якщо Україна отримує безпілотники від багатьох країн-партнерів, у тому числі й придбані ними у китайських виробників, то для Росії альтернативи Китаю сьогодні немає.

Проте запобігти використанню комерційних дронів для потреб війни наразі фактично неможливо. Як кажуть самі виробники, переобладнати будь-який цивільний апарат для військових цілей насправді не складно. Наприклад, якщо дрон може піднімати вагу до 1 кг, то без особливих зусиль його можна переробити для транспортування вибухівки і її скидання на ворожі цілі.

Через масове використання агресором китайських безпілотних апаратів у війні Україна та її партнери тиснуть на Пекін із вимогою не допускати потрапляння китайських дронів до Росії. Будь-які згадки Китаю у прив’язці до російської агресії відверто дратують китайське керівництво, і це, мабуть, таки змусило його діяти – 31 липня уряд КНР оголосив рішення запровадити з 1 вересня посилений контроль за продажем окремих типів БПЛА великих розмірів та обладнання для них, аби запобігти їхньому використанню у військових цілях. Хоча в рішенні не вказані країни чи регіони, зрозуміло, що йдеться саме про російсько-українську війну.

У західному експертному середовищі це рішення китайської влади сприйняли як відповідь на ріст критики з приводу підтримки Пекіном Росії у війні проти України. Місцеві ж оглядачі твердять, що це прояв відповідальної позиції Китаю як великої світової держави й реакція на посилення міжнародних закликів до врегулювання війни. Такий крок має продемонструвати світові готовність Пекіна жертвувати своїми економічними інтересами заради мети глобального миру, а також спростувати закиди Заходу про отримання Китаєм економічної вигоди від війни.

Примітно, що про контроль за експортом безпілотників оголосили чотири відомства, включаючи митницю та міністерство торгівлі, а затвердили уряд і найвищий орган військового управління – Центральна військова комісія, яку очолює голова КНР Сі Цзіньпін. Отже, це рішення є політичним і, попри прогнозоване невдоволення Москви, санкціоноване на найвищому рівні.

Хоча деякі фахівці в Китаї припускають, що Пекін може не мати достатньо засобів для запобігання перепродажу китайських БПЛА третіми країнами до України чи РФ, видається, що це зараз китайські виробники не мають можливості, чи швидше не бажають, контролювати подальше використання своїх безпілотників. Із набранням чинності новими правилами вони вимушені будуть вимагати від покупців гарантій використання продукції виключно за призначенням і забороняти її передачу до країн у стані війни.

Зрозуміло, лише експортний контроль не перекриє каналів отримання росіянами китайських дронів. Проте це ще один крок до обмеження бойового потенціалу агресора, який разом із посиленням західними партнерами тиску на країни, які допомагають Росії з «паралельним імпортом», може виявитись досить ефективним.

ОНОВЛЕНА ДИПЛОМАТИЧНА АКТИВНІСТЬ ПЕКІНА

Більш показовим стало рішення Китаю направити свого головного переговірника по Україні Лі Хуея до Саудівської Аравії на консультації з української Формули миру. Запрошення на першу зустріч цього формату в Копенгагені, де у червні збирались представники 15 країн, китайська сторона проігнорувала, а нинішню пропускати вже ніяк не можна було.

По-перше, через невиразні заклики до абстрактного миру і неприхований «проросійський нейтралітет» Китай виглядає непереконливим і суттєво програє на фоні активності України, Сполучених Штатів, Європейського союзу та інших партнерів Києва. Підтримка Росії, інформація про брутальні порушення якою Статуту ООН все більше поширюється і відкривається для світу, приносить Китаю тимчасові економічні вигоди, проте загрожує стратегічними втратами.

Стає очевидним, що лише закликами до миру й тупцюванням на місці без якихось дій Китай ризикує втратити підтримку партнерів із так званого Глобального Півдня – країн із економіками, що розвиваються, виразником інтересів яких він себе позиціонує. Оскільки про готовність долучитись до консультацій у Джидді заявили майже 40 держав, із яких щонайменше половина з того самого Глобального Півдня, залишатися осторонь Китаю було б дуже необачно.

По-друге, Пекін, схоже, починає тривожитись через наслідки війни, яка стрясає світ уже 18-ий місяць, і кінця їй не видно. Плани Піднебесної про посередництво очікувано розбилися об небажання переговорів, бо ні Україна не відмовляється від прагнення звільнити свою землю, ні Росія не виказує намірів припинити загарбницьку «спеціальну військову операцію» і вивести свої війська. Тож Пекіну набагато безпечніше доєднатись до ширшої коаліції держав-учасниць врегулювання й уникнути нових іміджевих втрат.

Крім того, війна провокує здорожчання всього у світі, в першу чергу продовольства та енергоносіїв, створює одну кризу за іншою і дестабілізує міжнародну торгівлю, основу глобального впливу Китаю. Сьогодні, наприклад, через блокування маршрутів ініціативи «Один пояс, один шлях» на території Росії і Білорусі важко сказати, що пріоритетом цього проєкту є зближення з ключовим для КНР ринком Європи, а не просування співробітництва з країнами Африканського континенту.

Як розповів керівник Офісу Президента Андрій Єрмак, представник Китаю був одним із найактивніших учасників переговорів, висловивши високу зацікавленість у роботі такого формату і готовність продовжувати брати участь у його заходах. І хоча Лі утримався від зустрічі з Єрмаком, як стало відомо від інших учасників дискусій, китайський посланець переконував присутніх у тому, що Китай – не Росія, намагаючись відмежувати свою країну від асоціації з агресором.

Зміни відбулися і в риториці дипломатичного відомства Китаю. У відповіді на запит Укрінформу про коментар участі представника Пекіна в переговорах у Джидді, речник МЗС КНР кілька разів повторив, що Китай прагне міжнародного консенсусу для вирішення «кризи в Україні», як тут ще продовжують називати війну, а не лобіював власний мирний план. А консенсусом зустрічі в Джидді, за словами глави ОП, стала готовність дедалі більшої кількості країн світу працювати над українською Формулою миру .

Отже, Пекін корегує акценти своїх дипломатичних зусиль, відходить від намірів стати головним посередником між Росією та Україною і демонструє бажання зосередитись на участі в багатосторонньому форматі, більш комфортному й не такому ризикованому для себе

КОРЕКЦІЯ ПОЗИЦІЇ

Від початку вторгнення Росії в Україну держави світу розділились на умовні три групи: партнери України, спільники Росії і найбільша група тих, хто не визначився. Кількість держав у третій із часом зменшується, бо все більше країн, у першу чергу тих самих, із Глобального Півдня, усвідомлюють реальність загроз для себе від продовження російської агресії і тією чи іншою мірою долучаються до підтримки українських мирних ініціатив.

Китай від початку потрапив у складну для нього ситуацію вибору: засудити очевидне грубе порушення Москвою Статуту ООН чи підтримати свого найнадійнішого союзника-васала й піти проти цивілізованого світу. В результаті Пекін оголосив про «нейтралітет» і дистанціювання від воюючих сторін.

Щоправда, нейтралітет не завадив Китаю поглиблювати співпрацю з Росією, а його лідеру Сі Цзіньпіну через рік триваючої жорсткої війни здійснити помпезний державний візит до свого «найкращого друга» Путіна. Часу ж поспілкуватися з українським Президентом хоча б телефоном не знаходилося майже чотирнадцять місяців.

Проте дружба з тим, кого міжнародний суд підозрює у військових злочинах і чию агресію засуджує більшість країн світу, не корелюється з амбіціями на статус відповідального світового гравця. І чим очевиднішою для більшості держав стає злочинність дій російського режиму, тим більше для Китаю зростають ризики опинитись у ізольованій від світу компанії з Росією, Білоруссю, Північною Кореєю та Іраном. Малоприємна перспектива для держави з претензіями на глобальне лідерство.

Щоб не залишитись на узбіччі міжнародного життя, Китай вимушений вносити корективи у свою позицію, але обережно, без різких рухів, аби в середині країни не кинути тінь на авторитет верховного лідера і правлячої партії, які дуже прорахувалися стосовно Росії, та не дуже розгнівати російський режим. Пекін прагне продовжувати качати з Росії дешеві ресурси, а також зберегти під своїм впливом найбільший цікавий політичний актив Москви – крісло в Раді Безпеки ООН і постійний доступ до трибуни.

Контроль за експортом безпілотників і долучення до зустрічі у Джидді можна вважати першими ознаками готовності китайської сторони перейти від пасивних і невиразних закликів до практичних дій та участі в багатосторонньому форматі врегулювання війни, що є більш прийнятним для України, ніж самостійне посередництво Китаю.

Коли Пекін у лютому оголосив власну позицію щодо політичного врегулювання, свій мирний план із 12-ти пунктів, написаний явно в інтересах країни-агресора, було побоювання, що Китаю вдасться заручитися підтримкою свого плану в багатьох державах світу й тиснути на Україну з вимогою припинити спротив. Однак останні події переконливо доводять, що такі потенційні ризики залишилися в минулому.

Китаю не вдалося сформувати коаліцію під свої ініціативи, тоді як українська Формула миру набирає дедалі ширшої підтримки й перетворюється на безальтернативний мирний план. Хочеться вірити, що в підсумку Пекін таки підтримає міжнародний консенсус зі встановлення в Україні сталого миру на основі відповідних Статуту ООН пропозицій Києва.

І не менш важливим є продовження, з тих самих міркувань відповідальної держави, утримання Китаю від військової допомоги країні-агресору. Україна за підтримки партнерів і союзників здатна повернути окуповані території, а от відсталій, обтяженій економічними санкціями й політично ізольованій Росії без сторонньої допомоги буде все важче й важче.

Як сказав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба в коментарі Укрінформу, врешті-решт завдання полягає не в тому, щоби в Україну приїхав умовний «китайський хаймарс», а в тому, щоб «китайський хаймарс» не приїхав у Росію.

Володимир Сидоренко