ЄС прагне вивести свої кордони назовні та відштовхувати мігрантів, яких вважають небажаними — нова угода з Тунісом відводить їм ключову роль
Оскільки ситуація в Середземному морі стала драматичною, ЄС і Туніс відповідають спільною угодою. Майже 27 тисяч мігрантів прибули до Італії з Тунісу цього року. Це в шість разів більше людей, ніж торік. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), до квітня 2023 року на цьому маршруті загинули понад 1000 людей. Ця цифра вдвічі більша, ніж на цей момент минулого року.
Міграційна криза набула нового виміру в Тунісі в лютому 2023 року після того, як президент Каїс Сайєд виступив з ксенофобською промовою проти мігрантів із країн Африки на південь від Сахари , що викликало масову хвилю виїзду. Триваюче погіршення економічної та соціальної ситуації посилює міграційний тиск, що впливає не лише на тих, хто їде через країну Африки на південь від Сахари, але й на 20 відсотків громадян Тунісу. А відтак кількість охочих мігрувати зростає, а також операції на морі та кількість жертв. Усе це збігається з довготривалими стражданнями країни, яка після десяти років демократичного переходу, позначеного політичною кризою, вже бореться.
У відповідь на цю драматичну ситуацію ЄС і Туніс погодили «Меморандум про взаєморозуміння щодо стратегічного та всеосяжного партнерства» (MoU), підписаний у Тунісі 16 липня 2023 року. Меморандум окреслює тіснішу співпрацю в п’яти сферах: макроекономічна стабільність, економіка і торгівля, перехід до екологічно чистої енергії та сприяння міжнародному взаєморозумінню. Однак у центрі угоди, умови та реалізація якої поки невідомі, лежить питання міграції. Загалом Туніс може отримати до одного мільярда євро фінансової допомоги. Однак найбільший транш – 900 мільйонів євро макроекономічної допомоги – буде виділено лише в тому випадку, якщо Туніс підпише угоду з Міжнародним валютним фондом (МВФ), яку він блокував більше року.
Поки що угоду між Єврокомісією та президентом Тунісу Каїсом Саїдом не можна вважати ні успіхом, ні поразкою, адже все залежатиме від того, як ця угода буде реалізована. Але одне вже точно відомо: він не дає стійкої відповіді на ситуацію мігрантів, які живуть у Тунісі або проїжджають через нього.
Розкол між населенням і громадянським суспільством
Меморандум слід розглядати в контексті поточної співпраці між ЄС і Тунісом. З точки зору міграційної політики змінюється, зокрема, одна річ: основна логіка ізоляції та безпеки кордонів, які будуть посилюватися. Стратегія ЄС має на меті вивести свої кордони назовні та відштовхнути мігрантів, яких вважають небажаними. Кошти ЄС не призначені для гарантування прав чи гуманітарної допомоги, а скоріше призначені для забезпечення фінансування прикордонної поліції. За даними Туніського форуму з економічних і соціальних прав (FTDES), результатом є те, що угода просуває Туніс з європейської «прикордонної поліції» на європейську «тюремну охорону»
Реакція туніських організацій громадянського суспільства варіювалася від легкої критики до відкритої конфронтації. Зокрема, у Тунісі проходять демонстрації на підтримку мігрантів із країн Африки на південь від Сахари. На півдні країни, де ситуація переросла в гуманітарну кризу, населення неодноразово висловлювало солідарність. Правозахисні організації, такі як FTDES, критикують репресивну міграційну політику та використання цього питання політичними партіями та радикальними групами. Проте слід зазначити, що громадянське суспільство, опозиція та влада дійшли згоди щодо різних моментів у переговорах з ЄС та МВФ.
Расистський дискурс захисту міграції зараз домінує в Тунісі.
UGTT (Union Générale Tunisienne du Travail) – не лише найвпливовіша профспілка Тунісу, але й найважливіша незалежна соціальна інституція в країні – вважає, що Туніс не повинен бути прикордонником Європи. Однак вона не зайняла рішучої позиції щодо того, як поводитися з мігрантами. Ця внутрішня невідповідність була особливо чітко відображена в заяві місцевого відділення UGTT у прикордонному місті Бен-Гардане на півдні країни: у ньому закликали вислати мігрантів, які перебували в середній школі міста, але, тим не менш, без профспілковий штаб засудив цю акцію.
Більшість туніського суспільства резонує з жорсткою міграційною політикою Каїса Саїда. Крім того, заяви президента ґрунтуються на широко поширеному расистському невдоволенні мігрантами із Західної та Центральної Африки. Расистський дискурс захисту міграції зараз домінує в Тунісі. З іншого боку, антирасистські позиції громадянського суспільства відображають лише дуже невелику частину лівого «істеблішменту». Наразі немає представництва інтересів переселенців, але це вкрай необхідно.
Ні зразково, ні революційно
Меморандум про взаєморозуміння, укладений з ЄС, Каїс Сайєд оцінив як успіх. Потік офіційних гостей держави зробив Карфаген схожим на європейську столицю за останні кілька тижнів, і є як дипломатичним доказом успіху, так і показником того, що Туніс наблизився до фортеці Європи.
Що стосується регіональних союзів, панафриканізм, який Туніс розвинув з часом, піддається випробуванню. Країні буде важко збалансувати інтереси Тунісу, Італії та африканського континенту. На «Саміті з питань міграції», який відбувся в Римі 23 липня, було ще раз підтверджено, що логіка безпеки та пріоритет, який надається поверненню мігрантів, будуть збережені. На цій конференції, в якій взяли участь країни південного Середземномор’я, Близького Сходу, Сахелю та Африканського Рогу, Меморандум про взаєморозуміння між ЄС та Тунісом був представлений як модель для інших країн регіону.
Однак Меморандум про взаєморозуміння аж ніяк не є зразковою моделлю для переговорів з Марокко чи Єгиптом. Це не є ані прагматичним у короткостроковій перспективі, ані далекоглядним у довгостроковій перспективі. З гуманітарної точки зору, він надає мало прямої підтримки мігрантам, які цього потребують. Крім того, він не починає розглядати глибоко вкорінені проблеми втечі, а також масову нерівність між суспільствами. Угода між ЄС і Тунісом не змінює причини, чому люди з африканських країн обирають небезпечний для життя рейс до Європи.
У Тунісі простір для вільних і опозиційних дій ще більше обмежений стратегічною дезінформацією в соціальних мережах і тиском поліції на правозахисні організації.
Чому, незважаючи на численні кризи, громадянському суспільству не вдається розгорнути масовий рух чи почути себе в публічному просторі? Простір для маневру опозиційних сил став значно меншим порівняно з часами революції. Це стосується не тільки Тунісу. Чи то в Європі, чи то в Африці, сили громадянського суспільства не пробиваються, а громадська думка значною мірою піддається впливу ЗМІ та правлячих партій. У Тунісі простір для вільних і опозиційних дій ще більше обмежений стратегічною дезінформацією в соціальних мережах і тиском поліції на правозахисні організації.
Громадянське суспільство Тунісу відповіло на ці зловживання зустрічним самітом, який відбувся в Тунісі за два дні до зустрічі в Римі. «Народний мітинг за гідність мігрантів» став чіткою відповіддю громадянського суспільства Тунісу, Магрибу та Західної Африки, яке засудило як антидемократичний меморандум, так і безвідповідальну політику безпеки європейських держав. У будь-якому випадку, одне можна сказати напевно: якщо потрібно розробити рішення, які допоможуть закону переважати та служити інтересам людей по обидва боки Середземного моря, тоді потрібно покласти край односторонній позиції урядів, і пліч-о-пліч з мігрантами необхідно розпочати діалог із громадянськими силами.
Автори: Самі Адуані є керівником проекту Фонду Фрідріха Еберта «Сприяння міграційному управлінню» на Близькому Сході та в Північній Африці; Робін Фріш — політолог і молодший менеджер проектів Фонду Фрідріха Еберта в Тунісі.
Джерело: IPS-Journal, ЄС