Історія набуває особливо зловісного обороту
В американських політиків є давня традиція пересмикування в дискусіях про економічну політику. Одні розуміють реальність. Наприклад, так було з Джорджем Бушем-старшим, який називав «вуду-економікою» ідею скорочення податків заради стимулювання ринкової пропозиції. І все ж, надто багато хто спотворює економічну статистику та аналітику, щоб заробити політичних балів. Досить згадати, наприклад, «Сучасну монетарну теорію» або «яструбів бюджетного дефіциту».
Черговим прикладом пересмикування стали дискусії з приводу американо-китайського розриву. Згори донизу, починаючи з президента Джо Байдена, до американських політиків, нарешті, стало доходити, що немає жодного сенсу виступати за повний розрив. Міністр фінансів Джанет Єллен стверджує, що це стало б «катастрофою». Держсекретар Ентоні Блінкен і радник із національної безпеки Джейк Салліван також відкидають імовірність такого розвитку подій і підкреслюють, що рекордні обсяги двосторонньої торгівлі стали наочним доказом: розрив між двома країнами з настільки сильно інтегрованою економікою просто неможливий.
Однак уважний аналіз цієї статистики показує картину з певними нюансами. Так, справді, загальний обсяг двосторонньої торгівлі між США та Китаєм, тобто загальний обсяг експорту та імпорту товарів і послуг, сягнув 2022 року рекордного рівня — $760,9 млрд. Але водночас розміри ВВП і майже всіх його основних компонентів теж виявилися рекордними. Крім того, це цифри в номінальних доларах, без урахування інфляції. А в нинішньому інфляційному кліматі багато індикаторів у поточних доларах б’ють рекорди майже щодня. Усе це мало що говорить нам про припливи та відпливи в реальній економічній діяльності.
Оцінка транскордонної торгівлі щодо рівня ВВП є більш точним мірилом ролі торгівлі з Китаєм в американській економіці. У 2022 році обсяги американсько-китайської двосторонньої торгівлі товарами та послугами дорівнювали 3% ВВП США, що на 19% нижче від пікового значення 3,7% у 2014 році. Це дуже далеко від повного розриву, тобто від зниження розмірів американсько-китайської торгівлі відносно ВВП майже до нуля, але, безумовно, можна вважати значним кроком у цьому напрямі.
Не дивно, що 75% цього зниження відбулося після 2018 року, коли адміністрація президента Дональда Трампа ввела високі мита на китайський імпорт. Тенденція на зниження частки Китаю в загальному торговельному дефіциті США, найімовірніше, збережеться, особливо якщо, як очікується, адміністрація Джо Байдена збереже мита Трампа й запровадить нову порцію санкцій, що стосуються передових технологій.
Імовірність такого розвитку подій підкреслює критичну важливість фактора, який ігнорується більшістю політиків у дискусіях з приводу розриву: макроекономічні причини надлишкового торгового дефіциту США. У 2022 році, незважаючи на зниження дисбалансу в торгівлі з Китаєм, загальний дефіцит США у зовнішній торгівлі товарами зі 106 країнами (включно з Китаєм) все одно побив рекорд, досягнувши $1,18 трлн.
Я говорив уже неодноразово, повторюючи до нудоти, що це не якесь нещастя, а природний результат неймовірно величезного дефіциту внутрішніх заощаджень у США. У першому кварталі 2023 року рівень чистих внутрішніх заощаджень в Америці впав до -1,2% національного доходу. Це найгірший показник з часів світової фінансової кризи 2008 року, і він дуже далекий від усередненого показника 7,6% за період з 1960 по 2000 роки. Не маючи достатніх заощаджень, але бажаючи інвестувати й зростати, США змушені зберігати гігантський дефіцит як платіжного балансу, так і сальдо багатосторонньої торгівлі, заради залучення іноземного капіталу.
Це незручна реальність для американських політиків. Якщо не зайнятися проблемою бюджетного дефіциту, тоді нестача заощаджень залишатиметься головною причиною дисбалансів у зовнішній торгівлі Америки. Це означає, що цільові дії в двосторонніх відносинах (у даному випадку, введення мит і санкцій проти Китаю) ніяк не зможуть вирішити торговельну проблему.
І в цьому сенсі історія з розривом набуває особливо зловісного обороту. Частка Китаю в загальному дефіциті американської зовнішньої торгівлі товарами залишається найбільшою серед усіх країн, але після початку торговельної війни вона знизилася: з 47% у 2018 році до 32% у 2022 році. За той самий період колективна частка шести інших країн (Канада, Мексика, Індія, Південна Корея, Тайвань та Ірландія) зросла з 24% до 36%. Таке перемикання товарних потоків мало дивує. Це неминучий результат для будь-якої країни з дефіцитом заощаджень, яка вирішила запровадити мита та/або санкції проти одного зі своїх найбільших торговельних партнерів.
Перенаправлення торгівлі в бік від Китаю є особливо підступним, тому що дефіцит зсувається від постачальника імпортованих товарів з низькими витратами до виробників з більш високими витратами. Саме в цьому причина, через яку більшість економістів кричать, що протекціонізм зрештою стає податком на вітчизняні компанії та споживачів. Цих криків у Вашингтоні явно не чують. Але факт залишається фактом: видавлювання Китаю, по суті, є політичним еквівалентом перестановки крісел на палубі «Титаніка».
Єллен, першокласний економіст, усе це знає. У якомусь сенсі вона мала рацію, назвавши (під час обміну репліками після її виступу 13 червня в Палаті представників перед Комітетом з фінансових послуг) катастрофою «спробу розірвати зв’язки з Китаєм. Позбавлятися від ризиків? Так. Розрив? Абсолютно ні». Але, на жаль, це помилкова дихотомія. Повний розрив — це городнє опудало. Реальність розвивається набагато повільніше.
Однак ця реальність вступила в протиріччя з геополітичними побоюваннями, що посилюються. Наслідуючи європейський приклад, адміністрація Байдена намагається переформатувати дискусії щодо економічного розриву в термінах захисту безпеки, наголошуючи, що «позбавлення ризиків» і зниження надмірної залежності від китайських виробничих ланцюжків можна виправдати інтересами національної безпеки.
З приводу цього аргументу можна сперечатися, але не можна сперечатися із цифрами. Сліди розриву вже помітні як у змінах структури торговельного дефіциту США (зниження частки Китаю), так і в руйнуванні китаєцентричних виробничих ланцюжків, які неминучі за таких змін структури торгівлі. Можете називати це як завгодно (позбавленням ризиків або поступовими кроками до розриву), але уникнути шкідливих наслідків для американської економіки не вдасться. Вкотре американські політики роблять усе можливе, щоб заплутати реальність і переключити тему розмови.
Стівен Роуч