Для грузинської влади на тлі охолодження відносин із Заходом і Україною головним однодумцем у Європейському Союзі виглядає Угорщина. Угорський прем’єр Віктор Орбан, якого в Європі критикують за обмеження свобод та приятельські стосунки з Володимиром Путіним, — зручний партнер для нинішнього керівництва Грузії, але це, можливо, не найвдаліший вибір для країни, яка сподівається отримати статус кандидата в ЄС до кінця цього року.

“Для вас це прийнятно — та невгамовна пропаганда, яка ведеться в деяких країнах, через ту ж зміну статі. Це пропаганда, яка отруює дітей у школах, не говорячи вже про університети”, — відбивався у травні від запитань журналістів грузинський прем’єр Іраклій Гарібашвілі після участі у Конференції консервативних політичних дій (CPAC) у Будапешті.

На цьому заході Гарібашвілі був єдиним чинним лідером країни, не рахуючи ключового спікера — угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана. Поїздка Гарібашвілі на зліт консерваторів, який критики назвали зборами популістів та євроскептиків, була демонстративним, але не єдиним показником протистояння керівництва Грузії ліберальним цінностям.

Грузинська влада, яка раніше не відрізнялась ентузіазмом у захисті прав меншин, останнім часом особливо активно виступає проти так званої “ЛГБТ-пропаганди”, звинувачує опонентів у “ліберальному фашизмі”, а молодь, яка протестує, — у “сплутаній орієнтації”.

Відзначився навіть міністр оборони. В умовах, коли 20% своєї території Грузія вважає окупованими Росією, Джуаншер Бурчуладзе заявив, що саме лібералізм може нести пряму загрозу безпеці та суверенітету країни.

Наступного року на Грузію чекають парламентські вибори, і така риторика влади може бути спробою одночасно залучити консервативну частину електорату і посіяти в суспільстві скепсис щодо Європи – щоб убезпечити себе на випадок відмови у статусі кандидата в ЄС.

На цьому шляху грузинська влада багато в чому повторює шляхи урядів як Угорщини, так і Росії, маніпулюючи темами ЛГБТ, традицій та церкви.

Споріднені душі

Грузинський прем’єр називає Віктора Орбана справжнім другом Грузії, який підтримує членство країни в НАТО і ЄС.

Орбан же хвалить Гарібашвілі за приклад того, як “жити в тіні Росії, зберігаючи свою країну та мир у ній”.

Угорські й грузинські політики розповідають про подібність в історії й культурі, про спільні цінності, які Гарібашвілі описує як “християнські цінності, національні, патріотичні, сімейні цінності”.

“Народу Угорщини дуже пощастило, що в нього такий мудрий і далекоглядний лідер, він стоїть на варті фундаментальних цінностей і є зразковим політиком, це бойовий християнин”, — заявив грузинський прем’єр.

“Вони [влада] хочуть показати, що ми не російські, а європейські консерватори. Таке алібі створюється для внутрішнього споживання. Ймовірно, влада отримала пораду від своїх консультантів збалансувати проблемний для них імідж проросійської партії тим, що вони проєвропейські, вони за “справжню Європу”, — вважає політолог Гіа Нодіа.

При цьому насправді влада як у Грузії, так і в Росії й Угорщині грає за тими самими правилами, намагаючись консолідувати й зберегти владу, вважає дослідник конституціоналізму з інституту Gnomon Wise при Університеті Грузії Давида Зеделашвілі. Однією з характерних рис подібних режимів є опора на відносну більшість у суспільстві, яка їх підтримує.

“Для створення такої опори їм потрібна постійна поляризація у суспільстві, в якій їхній головний інструмент — показати, що є злі ліберальні еліти і є вони, які підтримують пересічних людей. Це їхня головна стратегія для отримання електоральної підтримки, яку використовують як Путін, так і Орбан і нинішній режим у Грузії”, — каже Зеделашвілі.

Тема сексуальних меншин — улюблений інструмент в арсеналі влади як Росії, так і Угорщини, який сьогодні активно використовує грузинська влада. За прем’єрства Віктора Орбана ухвалили так званий “анти-ЛГБТ закон” — заборону на доступ неповнолітніх до матеріалів, що “рекламують чи зображують” гомосексуальність, чи зміну статі.

Місцеві активісти й правозахисники називали його угорською версією ухваленого у 2013 році в Росії закону проти “ЛГБТ-пропаганди”, а Європейська комісія звернулася до Європейського суду, вважаючи угорський закон порушенням фундаментальних прав та європейських цінностей.

У Росії у 2022 році влада пішла ще далі й запровадила заборону на “пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків” вже серед різного віку. Чіткого визначення “гей-пропаганді” автори закону так і не дали, але він уже призвів до цензурування літератури й кінематографу, а також посилення дискримінації щодо ЛГБТ-людей.

У Грузії ухвалення закону проти “ЛГБТ-пропаганди” час від часу вимагали ультраконсервативні та лояльні до Кремля групи й політики, однак у країні, що прагне вступити до Європейського Союзу, такі ініціативи донедавна мали туманні перспективи.

Але сьогодні принаймні початок обговорення подібних ініціатив уже не виглядає неможливим.

У провладній “Грузинській мрії” раніше говорили, що не розглядають ухвалення такого законопроєкту, але наприкінці липня грузинський прем’єр у парламенті вкотре говорив про неприйнятність “ЛГБТ-пропаганди” серед неповнолітніх і заявив, що це питання потребує врегулювання.

У тіні Росії

Влада й раніше не була дружньо налаштована до ЛГБТ, каже Зеделашвілі, але для мобілізації електорату вони частіше вдавалися до інших тем.

Наприклад, для “образу ворога” влада використала “криваве дев’ятирічне правління”, заснованого експрезидентом Міхеілом Саакашвілі “Єдиного національного руху”, який перейшов в опозицію.

Але “за таких режимів поляризація й пошук “ворогів” ніколи не закінчується”, каже Зеделашвілі.

У 2022 році, коли західні країни запроваджували проти Росії безпрецедентні санкції у спробі зупинити вторгнення в Україну, влада Угорщини й Грузії звинувачувала опонентів у спробі втягнути їхні країни в чужу війну.

Москва, Будапешт і Тбілісі вчаться одна в одної, вважає Зеделашвілі, але між ними є й відмінності: “Приміром, Росія від початку була деспотичнішою. У Грузії такі елементи деспотизму, як очевидне свавільне переслідування політичних супротивників, також завжди були. Орбан відрізняється тим, що він досягає своїх цілей, не вдаючись до таких грубих маневрів”.

Схожі риси є й у зовнішній політиці, яка, попри те, що Угорщина є частиною ЄС, іноді розходиться з позицією Брюсселя.

Орбан, який давно має розбіжності з Україною і теплі відносини з Кремлем, займає подвійну позицію щодо війни: на словах підтримуючи спільну політику ЄС і НАТО, він відмовляється не лише пропускати постачання зброї в Україну через Угорщину, а й періодично перешкоджає ініціативам Євросоюзу з надання допомоги Києву.

Грузинська влада поводиться не менш суперечливо. Заявляє, що підтримує Україну на дипломатичному рівні, але не надаватиме їй військової допомоги й не запроваджуватиме санкції проти Росії. Тоді, як країни ЄС закрили небо для російських літаків, офіційний Тбілісі привітав рішення Москви відновити пряме авіасполучення з Грузією.

Грузинська влада уникає прямої критики на адресу Кремля і звинувачує Київ у бажанні відкрити “другий фронт” і втягнути Грузію у війну проти Росії. Ще одним каменем спотикання між Тбілісі й Києвом став експрезидент Грузії (і колишній губернатор Одеської області) Михайло Саакашвілі, який перебуває у в’язниці та передачі якого вимагають українська влада.

Різниця в ситуаціях Угорщини й Грузії лише в тому, що Грузія поки що навіть не має офіційного статусу кандидата в Європейський Союз, і ризик опинитися в повній ізоляції від демократичного західного світу для неї вищий.

“Угорщина — член НАТО і ЄС, вона не має кордону з Росією, не має особливих загроз з боку Росії. У Грузії все навпаки, тому така фактично проросійська політика грузинської влади викликає більше занепокоєння щодо загроз національним інтересам Грузії. Угорщина може дотримуватись тієї ж політики щодо Росії, але вона не стане її сателітом, тоді як у Грузії ризик полягає саме в цьому”, — каже політолог Гіа Нодіа.

Союзники у ЄС

Підтримка Угорщини може допомогти Грузії отримати статус кандидата в ЄС, але близькість до угорського прем’єра, за словами аналітиків, суперечить прагненням країни стати частиною союзу.

“Орбана вважають авторитарним правителем всередині Європейського Союзу, і те, що грузинський уряд підкреслює близькість до його ідеології, дисонує з декларованою метою Грузії до євроінтеграції. Але в тому, що грузинський уряд вживає кроків, які суперечать євроінтеграції, нічого нового немає”, — зазначає Нодіа.

Європейські країни дійсно мають все більше питань до грузинської влади щодо відходу від демократичних реформ.

У березні цього року ЄС різко розкритикував так званий закон про іноагентів – його опоненти називали аналогом російського законодавства 2012 року. У підсумку влада відмовилась від нього через масові протести, що спалахнули в Тбілісі. Від схожого законодавства у 2021 році довелося відмовитись й Угорщині через рішення структур ЄС.

Демонстративна близькість грузинської влади цінностям Орбана, якого називають “скалкою в боці” ЄС, стала останньою краплею для впливових партнерів “Грузинської мрії” в Європарламенті. Партія європейських соціалістів (ПЄС) після участі Гарібашвілі у конференції у Будапешті виключила зі своїх лав “Грузинську мрію”, яка була членом-спостерігачем у ПЄС з 2015 року.

Сама грузинська провладна партія, втім, не стала чекати на офіційне рішення про виключення і розірвала партнерство з ПЄС, звинувативши її в переході на “псевдоліберальну платформу”.

У цьому “Грузинська мрія” також повторила шлях угорського лідера та його партії “Фідес”, які під загрозою виключення й за два роки після припинення членства заявили про вихід з Європейської народної партії.

“Приймайте нас такими, якими є”

Грузинська влада, як і раніше, декларує прихильність до європейської і євроатлантичної інтеграції, але насправді намагається повторити досвід Угорщини, вважають політологи.

“Їхня [грузинська влада] стратегія в тому, щоб досягти максимальної інтеграції й отримати максимальні блага від ЄС, ні в чому не поступаючись й залишивши теперішній режим. Вони розуміють, що це може не вийти, і тому до виборів наступного року вони мають бути готовими до обох можливих сценаріїв”, — каже Давид Зеделашвілі.

Прозахідний курс Грузії останнім часом стає фактично формальністю, зазначає Гіа Нодіа.

“Риторика, що Захід означає гомосексуалізм й моральне розкладання, завжди була, але її озвучували ультраправі групи, які формально не були пов’язані з урядом, хоча фактично користувалися певним заступництвом влади. В останній рік ця риторика стала мейнстримом керівної партії, – каже політолог. — Фактично риторика стає антизахідною з додаванням того, що приймайте нас такими, якими ми є”.

У провладній партії кажуть, що причин для відмови Грузії у статусі кандидата немає, і влада зробила максимально можливе для його отримання.

При цьому, за їхніми словами, у грудні ухвалять “політичне рішення”, тому заздалегідь передбачити, яким воно буде – неможливо.

Згідно з червневим усним звітом Європейської комісії, з 12 пріоритетів, які були представлені Грузії для кандидатства в ЄС, повністю виконано лише три.

На відміну від Грузії, Україна й Молдова отримали статус кандидата ЄС влітку 2022-го.

Щодо кандидатства Грузії рішення Європейського Союзу очікують до кінця цього року.

Ніна Ахметелі
BBC, Тбілісі