Кілька останніх днів російська армія обстрілює Одеську область ракетами П-800 “Онікс”.
Їх практично не збивають, адже це важка ціль для протиповітряної оборони України через високу швидкість та малу висоту, на якій рухаються ці ракети.
Що про них відомо і як їм все ж таки можна протидіяти?
Аналог американських “Гарпунів”
Розробка ракет “Оникс” почалася ще у Радянському Союзі, але завершувалася вже у 1990-х, тоді ж їх модернізували.
“П-800 “Онікс” мала бути універсальною протикорабельною ракетою, яка б запускалася з кораблів, літаків та наземних установок. Вона мала б стати аналогом американської зброї – Harpoon”, – розповідає журналістка порталу “Мілітарний” Катерина Супрун.
Ті ракети, які росіяни використовували кілька останніх днів, запускалися з берегових ракетних комплексів “Бастіон” з Криму.
Також їх можуть нести кілька російських фрегатів, корветів і підводних човнів. Що ж до літаків, то вважається, що модифікації, які можуть їх запускати, росіяни не використовують.
Бойова частина “Оніксів” – 300 кг.
Дальність дії стандартної ракети цього типу – 300 км, а модернізованих “Онікс-М” – 800 км. Щоправда, український сайт Defence Express сумнівається у можливостях серійного виробництва цих модернізацій.
Утім, і дальності 300 км вистачає, щоб діставати з кримського узбережжя до портів Одещини.
І хоча “Онікси” розроблялися перш за все як протикорабельні ракети, вони можуть вражати і наземні цілі, особливо – великі будівлі з відомими координатами.
“Можливо, як і Х-22, ці ракети замість корабля обирають велику будівлю, як це відбулося з житловим будинком у Дніпрі у січні цього року”, – припускає Катерина Супрун.
Чому їх важко збити
“Ракети “Оникс” призначені для знищення плавзасобів, кораблів, летять вони на швидкості 2,6 Маха. Це понад 3000 км на годину, тобто швидкість велика. На марші ракета може підійматися високо для економії пального, а вже при заході на ціль може летіти фактично 10-15 метрів над водою для того, щоб знищити корабель”, – пояснює речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат в ефірі телемарафону.
Більшістю наявних в Україні систем ППО збити ці ракети дуже важко або неможливо.
“Через високу швидкість збити засобами протиповітряної оборони малої дальності неможливо. Крім того, головка самонаведення має псевдопереналаштування, що ускладнює роботу засобів РЕБ”, – додає Катерина Супрун.
А автори Defence Express детальніше пояснюють складність таких цілей як “Онікси” для радарів.
“Радіогоризонт для цілі, яка перебуває на висоті лише 10 метрів, для РЛС, встановленої на висоті 25 метрів (приблизна висота низьковисотного радара 5Н66 комплексу С-300ПТ), складає лише близько 21 км. Цю відстань ракета “Оникс” долає за 31 секунду”, – звертають увагу Defence Express.
Тому зреагувати на неї дуже важко.
Як боротися з “Оніксами”
Збивати “Онікси” можуть зенітно-ракетні комплекси, які можуть діяти проти балістичних ракет. Тобто, це установки Patriot та SAMP/T.
Проблема в тому, що для перекриття півдня України їх у складі ЗСУ недостатньо.
“На сьогоднішній день повністю ешелонована, високоефективна ППО розміщена у Києві. При цьому інші міста мільйонники без прикриття. Поставок ППО від наших партнерів вистачило поки що тільки на таку систему у Києві…”, – пише оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.
“На сьогодні у світі 1765 ПУ ЗРК Patriot. У США їх на озброєнні понад 1100. Загалом, чи не знайшлося хоча б 5 батарей для України?” – запитує він.
Наразі офіційно Україна має два комплекси PATRIOT, а також комплекс SAMP/T.
Україна має невдовзі отримати нові комплекси PATRIOT, а у перспективі – має шанс розраховувати на ще більше таких установок.
Утім, наразі південь України змушений страждати від масованих щоденних ударів “Оніксами”.
Водночас іншим способом протидії цим ракетам можуть бути засоби радіоелектронної боротьби, хоча наразі ефективність саме такого захисту під питанням, зокрема й через згадане облаштування головок самонаведення “Оніксів”.
Нарешті, найбільш результативним у таких випадках могло б стати знищення пускових установок “Бастіон” у Криму.
Хоча ця задача також не з простих.
“Це доволі складна задача навіть попри те, що орієнтовні пускові райони відомі. Зрештою комплекс “Бастіон” є колісним, що дозволяє йому активно переміщуватись, а час на приведення до бойової готовності складає менше 5 хвилин. Тобто єдине вікно їх ураження на пускових позиціях вкрай стисле”, – попереджає Defence Express.
“У будь-якому випадку існує можливість їхнього знищення на позиціях обслуговування, перезаряджання та базування. Водночас й такий сценарій вимагає проведення доволі масштабної окремої операції із тісною взаємодією засобів розвідки та далекобійних високоточних засобів ураження, об’єднаних у єдиний контур з онлайновим обміном інформацією”, – додають автори Defence Express.
Але з врахуванням наявності у ЗСУ крилатих ракет Storm Shadow/Scalp, а також регулярних “прильотів” ударних безпілотників по військовій інфраструктурі росіян в Криму, можна припускати, що необхідні засоби враження в української армії все ж є.
Сергій Морфінов