Песимізм українців від саміту НАТО є очевидно безпідставним. Мине кілька днів і ми зрозуміємо, що отримали у Вільнюсі максимум, на який очікували

В Україні виявилося чимало людей, які песимістично оцінили результати саміту у Вільнюсі: “У НАТО нас не запросили, а коли запросять – ніхто не говорить, нас кинули, до нас несправедливі…” Хочете причини такого настрою? Вже надто був довгоочікуваний цей саміт, українці дещо перегрілися в сподіваннях. Попри все, що говорилося напередодні, вони (ми) вперто і щиро чекали на чудо. А його не сталося, бо це було неможливо.

Згадайте хоча б історію про те, що запрошувати в НАТО “після закінчення війни” означало б стимулювати нашого спільного ворога до продовження війни будь-що. Хіба не говорили про це на усіх рівнях і в Україні, і на Заході? Тому вони й шукали проміжний варіант, і знайшли, і якщо його неупереджено проаналізувати, то Україну він теж на цю мить задовольняє. Це й знайшло своє відображення в тому, що говорив після саміту, після рішення G7 Президент Зеленський і все українське керівництво.

Але ж як бути зі вступом України в НАТО? Перспектива є і цілком реальна, вона стала прозорішою й, очевидно, що надто в часі не розтягнеться. Ясно, що тут потрібний рішучий крок, який би відобразив нове бачення Альянсом загрози ескалації у стосунках з Росією. Нам це очевидно, а їм – ще ні. Потенційним союзникам України теж треба дозрівати до цього – стільки, скільки треба. Чи дозріють вони до наступного саміту, ювілейного (75 років Альянсу!) у Вашингтоні? Дуже ймовірно, що дозріють. Умови для цього мають скластися і в США, і в ЄС, і в Україні. Програма того, що слід для цього робити нам – конкретна, інтелектуально та матеріально забезпечена. Часу на це – десь 9 місяців.

На підтвердження сказаного: другий день саміту НАТО був результативним для України в питанні майбутнього в Альянсі, посилення військової підтримки та безпекових гарантій. Протягом дня члени української делегації на чолі з президентом провели низку важливих зустрічей на полях Вільнюса. Зокрема, Глава держави поговорив тет-а-тет з американським, британським, французьким, німецьким і канадським колегами. Крім того, взяв участь в інавгураційному засіданні Ради Україна-НАТО, а це — про новий рівень координації відносин нашої країни з Північноатлантичним альянсом і зміцнення партнерства.

Тож як минув другий, завершальний день саміту?

Брифінг Зеленського і Столтенберга: результати саміту для України не ідеальні, але гарні

На спільній пресконференції з генсекретарем НАТО Єнсом Столтенбергом Президент Зеленський назвав результати Вільнюського саміту “гарними”. За його словами, вони були б “ідеальні”, якби було запрошення України до Альянсу.

Тим не менш, Глава держави підкреслив важливість скасування ПДЧ для України. А також додав, що отримав від партнерів позитивні новини щодо оборонних пакетів (які саме — йтиметься нижче).

Коротко наводимо основні тези брифінгу:

Володимир Зеленський:

• України є великі домовленості щодо оборонних пакетів із союзниками;
• Будапештський меморандум — це не про гарантії безпеки. Україна була з цим документом і залишилася на самоті.
• Зараз у нас немає юридичної гарантії безпеки від наших партнерів. Але у нас є фактичні гарантії безпеки – фінансові, санкційні, оборонні.
• Якщо G7 підтвердить гарантії безпеки, Україна в перспективі мати е відповідні документи з кожною державою-гарантом безпеки. Цей документ дає можливість долучитися іншим партнерам, окрім країн “Великої сімки”.
• Ми розуміємо, що Україна не може стати членом НАТО, поки йде війна. Але чіткі сигнали про те, що це станеться, сьогодні звучали впевнено.
• Що стосується запрошення… Зрозуміло, що це технічний сигнал. Але як на серйозний фактор мотивації українського суспільства, це дуже важливо.
• Я вдячний президенту Байдену і Конгресу, які є лідерами в допомозі України. І ми потрібні НАТО не менше, ніж навпаки. Впевнений що після війни Україна буде в НАТО.

Єнс Столтенберг:

• Зараз Україна ближче до НАТО, ніж будь-коли. Рішення, прийняті у Вільнюсі, знаменують початок нової сторінки у відносинах між НАТО та Україною. Сьогодні ми зустрічаємося, як рівні. Чекаю того дня, коли ми зустрінемося, як союзники;
• Союзники підтвердили, що Україна стане членом Альянсу та погодилися скасувати ПДЧ. Це змінить шлях України до НАТО з двоетапного процесу на одноетапний, Ми надамо Україні запрошення до НАТО, коли союзники погодяться, що умови будуть виконані;
• Альянс розуміє, що Україна має право сама обрати, які гарантії безпеки вона має отримати;
• Найбільший ризик для світу – це якщо Путін переможе. Тож НАТО підтримуватиме Україну, скільки буде потрібно;
• За минулий рік члени НАТО надали Україні підтримку на десятки мільярдів доларів, зараз ми узгодили пакет із трьох частин, який наближає Україну до НАТО;
• Наша нова багаторічна програма допоможе Україні відійти від радянських стандартів до стандартів НАТО;
• Новостворена Рада Україна-НАТО є потужним політичним інструментом, де всі учасники виступають з рівних позицій, і робота якого не може блокуватися окремими її учасниками або країнами-членами Альянсу (очевидно, йдеться про Угорщину, через яку союзники тривалий час не могли скликати засідання Комісії Україна-НАТО, – Ред.). У нас можуть проводитись кризові консультації. Це один з елементів, щоб наблизити Україну до членства в НАТО.

Результати засідання Ради Україна-НАТО та гарантії безпеки “Групи семи”

Засідання новоствореної Ради Україна-НАТО проходило за зачиненими дверима. Що конкретно там обговорювалося — невідомо. Втім, одразу після того, як захід завершився, Президент України зробив кілька заяв:

• Рада Україна-НАТО – це не просто інструмент участі, це інструмент інтеграції. І це дає нам відчуття, що ми будемо частиною Альянсу. Ми зробимо все для цього;
• Не знаю, чи всі були зі мною відверті, але ми повинні жити з вірою у союзників;
• Ми ніколи не обміняємо будь-який статус на будь-які наші території. Навіть якщо це буде одне село, де живе один дід. Ми не віддамо нашу територію.

Дещо згодом країни “Групи семи” опублікували спільну декларацію, в якій пообіцяли надати Україні гарантії безпеки. Повідомляється, що до цієї декларації тепер може приєднатися будь-яка країна, яка підтримує Україну.

“Це запускає процес, у якому кожна з наших країн і будь-яка інша, яка побажає брати участь, запустять довгострокові двосторонні зобов’язання з Україною. Ми допоможемо Україні побудувати сильну оборону на землі, на морі та в небі. Наша підтримка триватиме довго”, – сказав президент США Джо Байден.

Що конкретно передбачатимуть гарантії безпеки (детальніше — за посиланням):

1. Забезпечення сил, здатних захищати Україну зараз і стримувати російську агресію в майбутньому, шляхом надання:

• допомоги у сфері безпеки та сучасного військового обладнання на суші, в повітрі та на морі з пріоритетом на протиповітряну оборону, далекобійну артилерію та вогневі засоби дальньої дії, бронетехніку та інші ключові засоби, такі як бойова авіація, а також шляхом сприяння підвищенню рівня оперативної сумісності з євроатлантичними партнерами;
• підтримка подальшого розвитку оборонно-промислової бази України;
• тренування та навчання українських військових;
• обмін розвідданими та співробітництво;
• підтримка ініціатив з кіберзахисту, безпеки та стійкості, в тому числі для протидії гібридним загрозам.

2. Зміцнення економічної стабільності та стійкості України, у тому числі через зусилля з реконструкції та відновлення, з метою створення умов, сприятливих для економічного процвітання України, включаючи її енергетичну безпеку.

3. Надання технічної та фінансової підтримки для задоволення нагальних потреб України, спричинених війною з Росією, а також для того, щоб Україна могла продовжувати впроваджувати ефективний порядок денний реформ, необхідних для підтримки євроатлантичних прагнень.

“Ці документи будуть ратифікуватися в парламентах держав. Це дуже серйозний документ, а не Будапештський меморандум. Це конкретні двосторонні домовленості”, – так прокоментував гарантії безпеки Володимир Зеленський.

Конкретно: яку допомогу отримає України

На полях Вільнюса Володимир Зеленський провів ряд двосторонніх зустрічей з лідерами країн-членів Альянсу, зокрема з прем’єром Канади Джастіном Трюдо, прем’єром Великої Британії Ріші Сунаком, прем’єром Нідерландів Марком Рютте, прем’єром Австралії Ентоні Албенізі, президентом Франції Емманюелем Макроном, канцлером ФРН Олафом Шольцем і так далі. Партнери пообіцяли Україні цілком конкретні речі, які стосуються підсилення ЗСУ. Про що йдеться?

З того, що вже стало надбанням ЗМІ:

• Британія надасть нашій державі новий пакет підтримки, зокрема:
  • $65 млн для ремонту обладнання та створення військового реабілітаційного центру в Україні;
  • додаткові боєприпаси до танків Challenger 2;
  • понад 70 бойових машин (які саме, не вказується. Ред);
• Норвегія — тисячу БпЛА Black Hornet (укр. Чорний шершень – крихітний дрон для ведення розвідки), дві системи ППО Nasams (у них ввійдуть пускові установки та центри керування вогнем).
• Австралія — 30 бронеавтомобілів Bushmaster.
• Нідерланди — додаткові засоби ППО та артилерія.
• Канада — бронетехніку.
• Японія — систему раннього виявлення безпілотників.
• У серпні коаліція з 11 країн, в яку входять Данія, Нідерланди, Бельгія, Канада, Люксембург, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Швеція та Велика Британія, розпочне підготовку українських пілотів на F-16. Глава МЗС Дмитро Кулеба сподівається, що перші західні винищувачі літатимуть в українському небі до кінця березня 2024 року.
• Франція передасть Україні ракети далекого радіусу дії SCALP. Їхня дальність може досягати 250 км.
• Міністри оборони Франції та України підписали угоду, що передбачає збільшення військової допомоги нашій країні на 170 млн євро. Також буде спрощено процес закупівлі та постачання озброєнь в Україну. Окрім того, встановлені рамки для спільного виробництва запчастин та обслуговування озброєння та техніки. Крім того, угоду про співпрацю у сфері оборонних закупівель Україна підписала зі Швецією. За словами глави Міноборони Олексія Резнікова, цей документ відкриває великі можливості як для наших Збройних Сил, так і для шведських компаній, таких як SAAB (ця компанія, зокрема, виробляє високоточні бомби GLSDB, ПТРК NLAW, винищувачі Gripen) та інших.
• Німеччина підготувала новий пакет допомоги Україні на 600 млн євро, в який увійдуть:
  • кілька пускових установок Patriot, додаткові ракети до них та інша зброя класу «земля-повітря»;
  • БМП Marder;
  • танки Leopard 1;
  • обладнання для розмінування;

Чому Вільнюс-2023 — це не Бухарест-2008: думки експертів

Політолог Віктор Таран, а нині військовослужбовець ЗСУ наголошує, що саміт у Вільнюсі — це точно не Бухарест-2008. Порівнювати два цих саміти вкрай некоректно.

“Хоча б тому, що тоді й зараз — йдеться про абсолютно інші настрої, політичну ситуацію. На саміт у Бухарест наша держава їхала ще не перебуваючи в стані війни з Росією. Україна проголошувала так звану“ багатовекторність ім. Кучми”. Підтримка населенням ідеї вступу України до НАТО була дуже низькою (опитування 2007 року Фонду “Демократичні ініціативи” показало: вступ до НАТО підтримує 19,2%, проти 55%, – Ред.) Водночас на Заході теж були не готові приймати Україну (і Грузію, – Ред.) до Північноатлантичної сім’ї. За виключенням, мабуть, країн Балтії. Тоді серед більшості членів Альянсу домінувала думка, яку, до слова, активно просувала Німеччина на чолі з пані Меркель, що Росія є стратегічним партнером НАТО, її треба не дратувати, а поглиблювати з нею стосунки тощо. А отже, не слід давати Україні ПДЧ. Максимум сказати, що “двері НАТО — відкриті”, – нагадує пан Таран.

Зараз ситуація принципово інша.

“Майже 10 років Україна живе в стані війни з РФ. Останні 17 місяців — в активній фазі цієї війни. Весь західний світ на нашому боці. 23 з 31 країни-члена НАТО уже підтримують вступ України до Альянсу. І серед них є навіть “бухарестські скептики”, як от Франція, наприклад. Майже 90% українців також виступають “за”. Влада, як ніколи єдина. Розмов про “багатовекторність” більше нечутно натомість у вересні 2022-го Україна подала заявку на вступ. Тобто, як бачимо, сьогодні зовсім інша ситуація. Щобільше, з гордістю скажу, що ЗСУ, підсилені натівською зброєю, демонструють фантастичні результати й хоронять міфічну “другу армію”, – перераховує експерт. – Що не змінилося? А те, що НАТО, починаючи з 1991 року, – це Альянс не стільки про військову компоненту та безпеку, скільки про демократичні цінності, правову державу, свободу слова, вільні вибори, верховенство права. І тут Україні потрібно закінчити домашню роботу. І на цьому дуже чітко вчора наголосив секретар РНБО Данилов, за що я йому дуже вдячний. Бо про це чомусь у нас почали забувати”.

План дій також включає, що військо претендента має відповідати стандартам НАТО.

“Зараз ЗСУ відповідає всім критеріям НАТО, цей компонент ми цілком закриваємо. Саме тому, нам пропонують спрощений план вступу — не двоетапний, а одноетапний. Це чесна і відкрита угода: вступ до НАТО в обмін на реформи. Інструментом для контролю реформ, які виконує Україна, стане Річна національна програма (РНП). Цей інструмент вже є у розпорядженні України. І саме цим Вільнюс-2023 відрізняється від Бухареста-2008 – насамперед, конкретикою. Тож якщо протягом року українські політики проведуть ключові реформи – судову, реформу СБУ, інших силових відомств тощо, то через рік, на саміті НАТО у Вашингтоні, на 75-ту річницю створення Альянсу, Україна отримає запрошення. Особисто від Джо Байдена, господаря саміту. А те, що саміт відбуватиметься у розпал передвиборчої кампанії в США – чистий збіг. Як і те, що Байден у цей час буде кандидатом на посаду президента США”, – жартує Віктор Таран.

Що важливо — програма демократичних перетворень майже на 100% збігається з тими зобов’язаннями, які Україна виконує для вступу в Європейський союз.

“Уже восени цього року нашу державу буде “екзаменувати” Єврокомісія. Станом на зараз, реформи перебуваються у статусі “на трієчку”. Але часу ще достатньо. Тож підсумовуючи — я не бачу жодної трагедії у тому, що відбулося у Вільнюсі. Навпаки, безпрецедентні безпекові гарантії, які нам дали партнери — це фантастичні речі. Це означає, що Україна матиме повну фінансову, організаційну та військову підтримку. А ми — проводитимемо необхідні реформи. Так, це не просто, але можливо. Досвід таких держав, як Індонезія, Південна Корея, Австралія, Фінляндія, Ізраїль має нас надихати. Це ті держави, які в умовах кризи чи військового конфлікту консолідувалися й досягли успіху. Ми точно не гірші. Справимось — будемо в НАТО”, – переконує наш експерт.

Дипломат Вадим Трюхан також наголошує: “Вільнюс-2023 — це абсолютно не Бухарест-2008. І як мінімум є три причини так вважати”.

По-перше, “рожевих окулярів”, в яких у 2008-му перебували ключові держави-члени НАТО, щонайперше США і Німеччина, вже немає.

“Ці окуляри зняті агресією Росії. Причому агресією не лише проти України, а й проти Грузії. Знято брутальною поведінкою РФ у Сирії та всюди, куди ступав російський чобіт за останні 10-15 років”, – каже дипломат.

По-друге, під час Бухаресту-2008 Росія в очах Заходу ще виглядала як потуга №2 у світі.

“Втім, зараз переважна більшість держав уже розуміють що то все було лише мильною булькою. Відтак, якихось серйозних загроз з боку РФ глобально для НАТО вже немає”, – акцентує пан Трюхан.

І, по-третє, у 2008 році Україна виглядала як слабка пострадянська держава, їй не довіряли, на неї не надіялися: “Сьогодні ж Україна довела, що є дієздатною державою, яка може не лише себе захищати від зовнішньої агресії, а й захищати всю Європу”.

Єдина проблема в тому, що залишився, на жаль, відгомін «обамо-меркелівської» політики, суть якої полягала в необхідності не дратувати Росію, в якої є “ядерна дубина”.

“А також у тому, щоби якимось чином ангажувати Росію в спільні проєкти. Тепер про це уже не йдеться, оскільки РФ виступила нині в ролі абсолютної імперії зла, яка не здатна бути частиною цивілізованого світу”, – зазначив експерт.

За підсумками саміту у Вільнюсі…

“Для України важливо виділити те, що членство в НАТО просто так «на голову» не впаде. Україні не лише доведеться довести до завершення справу на полі бою й змусити Росію відступити (в ідеалі капітулювати), а й змінити саму себе. Змінити ставлення європейців, американців, інших наших партнерів до себе. А для цього треба не лише продемонструвати результати в боротьбі з корупцією, а й відмовитися від непотизму й кумівства, які, на жаль, все ще мають місце, відмовитися від пострадянських феноменів, наприклад, як поліціянт по кущах з «фарами», як верховенство права, часто непрацююче для простих громадян тощо.

Вільнюський саміт став, з одного боку, надією для України, світлом в кінці тунелю, адже, дійсно, у нас є всі шанси, щоб під час вашингтонського саміту отримати, нарешті, запрошення до членства, а з іншого… якщо ми не будемо відповідати стандартам, які прийняті в демократичних спільнотах, то можемо надовго застрягнути в періоді “вічного” кандидатства до членства”, – вважає дипломат.

Так, наприклад, Туреччина застрягла в кандидатстві до членства в Євросоюзі.

“Тож «протягом року, до вашингтонського саміту, нам треба проробити велику роботу, щоби в столиці США вже точно ні в кого не було сумнівів, що запрошення для України в НАТО — це просто must, а не якийсь подарунок”, – підкреслив Вадим Трюхан.

А це — військовий експерт Михайло Самусь: “Бухарест-2008 був катастрофою. Особисто Путін, який туди приїхав, змінив рішення НАТО. Меркель і Саркозі заблокували надання Україні та Грузії ПДЧ, чим спровокували розвиток подальших трагічних подій. Тим часом у Вільнюсі-2023 маємо абсолютно іншу ситуацію. По-перше, Україну щиро підтримують майже всі країни-члени НАТО. Без багатомільярдної допомоги, поставок сучасної зброї, усіх можливих засобів підтримки — Україна не змогла б протидіяти російській навалі”.

Друга відмінність — це сама війна Росії проти України.

“Тоді, у 2008-му, Путін міг себе вільно почувати на саміті НАТО, розповідаючи казки про те, що України не існує, що на нашій території проживає понад 10 мільйонів росіян і так далі. У Вільнюсі Росії взагалі не було, – каже пан Самусь. – У Бухаресті була Рада Росія-НАТО, у Вільнюсі — Рада Україна-НАТО. Зрештою, і блок НАТО змінився. У 2008-му НАТО шукав себе у світі, який змінився, розробляв нову стратегію в умовах «перезавантаження» стосунків з Росією, на зважаючи на те, що остання окупувала грузинські території. Росію в НАТО тоді називали не загрозою, а мало не союзником. Тобто НАТО дуже наївно ставилося до РФ, навіть хотіли спільні центри протиракетної оборони відкривати з РФ, допускати російських офіцерів у свої штаби. В НАТО не розуміли, чим є Росія. Зараз уже розуміють… І якщо на Бухаресті НАТО готувалося до миру, то зараз готується до війни”.

Експерт згадав про формулювання підсумкової декларації саміту НАТО у Вільнюсі.

“Напередодні Вільнюса багато хто сподівався, що країни-члени НАТО оголосять, що запрошують Україну до членства, а саме членство, тобто процес вступу — відбудеться одразу після закінчення війни. Натомість партнери використали дещо складнішу конструкцію, а саме: переговорний процес щодо членства України в Альянсі розпочнеться тоді, коли складуться умови (читай — коли Україна переможе). По суті, йдеться про одне й те ж саме, тільки іншими словами”, – підкреслив військовий експерт.

Нарешті, про заяву країн G7 щодо гарантій безпеки для України.

“Це найбільша наша перемога за останній час. Іноді у нас кажуть: “От би нам таку модель, як в Ізраїля”… Насправді модель безпеки від “Великої сімки” є набагато кращою! У Тель-Авіва є договір лише зі США. У Києва – перспектива договору зі США, а також з шістьма іншими країнами, які мають найсильніші економіки світу, найсильніші збройні сили, найкращі оборонно-промислові комплекси. Так, наразі все на рівні меморандуму, але, однак, для України відкриваються величезні можливості, це вихід на новий рівень”, – резюмував Михайло Самусь.

Мирослав Ліскович