Арешт заморожених російських активів для фінансування відновлення України дасть Кремлю потужний пропагандистський інструмент, за допомогою якого він зможе зобразити Росію жертвою, а не агресором. Але це, мабуть, кращий варіант, ніж запровадження постійних репараційних виплат.
Дебати щодо використання заморожених російських активів для фінансування відновлення України наближаються до завершення. Аргументи на користь цього переконливі. Заперечення слабкі. Але можуть бути й непередбачувані наслідки.
Канада ухвалила закон, що дозволяє перерозподіляти російські активи в інтересах України. У Сполучених Штатах чотири члени Конгресу представили законопроект про перепрофілювання суверенних російських активів на користь України. Лідери Європейського Союзу розглядали це питання на своєму нещодавньому саміті, хоча канцлер Німеччини Олаф Шольц та інші висловили занепокоєння, що будь-які такі дії можуть порушувати міжнародне право.
Аргументи на користь арешту заморожених російських активів були зручно зібрані в одному місці Лоуренсом Саммерсом, Філіпом Зеліковим та Робертом Зелліком. Росія має кошти для фінансування реконструкції. Енергійна економіка буде найкращим захистом України після війни. Правда і справедливість на боці України. Інші сильні світу цього, спокушені наслідувати імперіалізм російського президента Владіміра Путіна, будуть стримані.
Існує і прагматичний випадок. Уряди країн G7 мають великі борги і стикаються з необхідністю виділяти додаткові ресурси на національну оборону, зелений перехід і старіння населення. Вже є ознаки втоми від допомоги Україні, і критики запитують, чому західні країни повинні нести витрати на війну, яку вони не починали.
Ці нарікання лунають, незважаючи на те, що фінансові трансферти від США та ЄС, які становлять близько 3 мільярдів доларів на місяць, бліднуть у порівнянні з витратами на відбудову України. У березні Світовий банк оцінив ці витрати в 411 мільярдів доларів. Рахунок продовжує зростати з кожним наступним днем бойових дій.
Уряди країн G7 не нададуть фінансування в таких масштабах. Безумовно, інші країни та багатосторонні фінансові інституції зроблять свій внесок, і прямі іноземні інвестиції будуть надходити, хоча цього навряд чи буде достатньо, навіть якщо буде забезпечено страхування від війни. За цих обставин 230 мільярдів доларів заморожених активів російського центрального банку, плюс відсотки, могли б суттєво допомогти заповнити цю прогалину.
Деякі заперечення легко відкинути. Одне з них полягає в тому, що якщо на валютні резерви центрального банку буде накладено арешт, центральні банки перестануть тримати резерви, а міжнародна валютна система стане неліквідною і нестабільною. Але такі заходи застосовуватимуться лише до тих центральних банків, уряди яких вчиняють найбільш кричущі порушення міжнародних норм; ризик не буде загальним.
Інші побоюються, що міжнародна роль долара зменшиться, якщо США та їхні союзники вилучать російські резерви. Але цей аргумент ігнорує той факт, що практичної альтернативи долару немає. Китайський юань, хоч його і розхвалюють, залишається далеко позаду як міжнародна валюта.
Чи буде цей захід законним? Інтерпретацію чинного законодавства краще залишити юристам. Але якщо правові норми – це все, що стоїть на заваді, то відповідні закони мають бути змінені.
З іншого боку, накладення арешту на заморожені російські активи дало б Кремлю потужний пропагандистський інструмент, за допомогою якого він міг би зобразити Росію жертвою, а не агресором. Це ускладнило б переговори про тривале перемир’я і зменшило б шанси на перехід до постпутінського уряду, який поважав би територіальну цілісність України і відновив би мирні зв’язки із Заходом. Пропозиція повернути заморожені кошти, якщо Росія дотримуватиметься своїх зобов’язань за міжнародним правом, може мати протилежний ефект.
Очевидною аналогією тут є німецькі репарації після Першої світової війни. Пункт Версальського договору про військову провину, який поклав провину за війну на Німеччину, і величезний рахунок за репарації, який згодом був доданий, мали руйнівні економічні та політичні наслідки для Веймарської республіки.
Гіперінфляція 1923 року та подальший спад виробництва були частково спричинені цим тягарем репарацій. Гіперінфляція виникла, коли німецький уряд, не в змозі виконати свої внутрішні зобов’язання з виплати репарацій, змусив центральний банк надати грошові кошти. Як зазначив Роджер Майерсон з Чиказького університету, канцлер Генріх Брюнінг, прагнучи продемонструвати нагальність призупинення репараційних виплат, “свідомо загнав німецьку економіку в найгіршу стадію депресії”, проштовхнувши скорочення витрат і підвищення податків, що значно посилило спад 1930-х років.
Ці економічні катастрофи підірвали віру німців у те, що обрані ними лідери можуть керувати справами країни, і посилили привабливість демагогів, які звинувачували союзників у німецьких негараздах, створюючи підґрунтя для відродження мілітаризму. Хоча піднесення Гітлера не можна повністю покладати на Велику депресію (яка включала в себе набагато більше, ніж репарації), зобов’язання, накладені Версальським договором, не допомогли.
Сьогоднішня ситуація інша. Стягнення репарацій з Росії було б одноразовим заходом, а не постійною, гнійною болячкою. Російські лідери не матимуть такого ж стимулу зловживати своєю економікою, щоб вирвати поступки у кредиторів.
На цей час в Росії не існує демократії, яку потрібно зберігати. Але важливо подумати про розвиток внутрішньої і зовнішньої політики Росії після закінчення війни. На той момент пом’якшення “версальського ризику” стане головним завданням для всіх.
Баррі Айхенгрін