Під час саміту НАТО голова Мюнхенської конференції з безпеки пояснив DW, чому Україну потрібно якнайшвидше прийняти до альянсу і коли Росія піде на дипломатичне вирішення конфлікту.

У кулуарах саміту НАТО, що проходить у Вільнюсі, DW взяла інтерв’ю у голови Мюнхенського конференції з безпеки Крістофа Хойсгена (Christoph Heusgen), розпитавши про те, як він оцінює перспективи вступу України до альянсу, що думає про постачання Києву винищувачів F-16 і яким України та Росії.

DW: Членство України в НАТО є важливою частиною неформальних переговорів на цьому саміті. Ви висловилися за те, щоб Україна якнайшвидше вступила до альянсу. Як далеко ви хотіли б просунутися на цьому саміті, щоб побачити, що НАТО поставило Україну на шлях членства?

Крістоф Хойсген: Ви повинні усвідомлювати те, чим я займався раніше. У 2008 році я був радником канцлера ФРН Ангели Меркель (Angela Merkel), і в 2008-му ми говорили (на саміт НАТО в Бухаресті. – Ред.), що зараз не той момент (для надання Києву ПДЧ щодо вступу альянс. – Ред. . ), Україна до цього не готова, народ не підтримує. Тому у 2008 році вони не набули членства.

Сьогодні ситуація зовсім інша. Україна – це народ, який підтримує її заявку. Вони хочуть бути частиною НАТО. І я думаю, що ми повинні піти так далеко, як тільки зможемо. Що це означає? Це означає, що вони не можуть стати членами НАТО прямо зараз , тому що через зобов’язання виступати на їх стороні (ст. 5 Договору про створення НАТО щодо взаємної оборони. – Ред . ) це втягне альянс безпосередньо у війну (Росії та України) .- Ред . ).

Але на цьому саміті, я сподіваюся, що це все ж таки трапиться, Україну можуть запросити стати частиною організації . А потім нова рада НАТО-Україна вирішить формальності – як нам діяти далі? Який порядок денний? Які умови ще мають бути виконані, оскільки ми маємо зробити величезний крок уперед у порівнянні з тим, де ми зараз знаходимося.

Ви чуєте все це від багатьох членів НАТО. Але чому все ще є небажання такого кроку з боку Вашингтона та Берліна?

Щодо Вашингтона, то я думаю, що вам потрібно подивитися на ситуацію, в якій опинилися США. У Сполучених Штатах склалася ситуація, коли адміністрація хотіла зосередитись на Індо-Тихоокеанському регіоні. Але була втягнута в цю війну Росією – постачанням (України. – Ред . ) зброї у значних обсягах.

Я не знаю, я не хочу знати, де б ми були без підтримки США. І я думаю, що один із розрахунків у Вашингтоні полягає в тому, що якщо ми зараз знову розширимо НАТО за рахунок членства України, то, насамперед, Сполучені Штати мають бути твердими у своєму рішенні справді зробити це так, щоб люди в це повірили.

Тому американці повинні взяти на себе зобов’язання також і в майбутньому не залишитись осторонь, якщо Росія знову атакує Україну. Я думаю, що більш менш публічно вони (американці. – Ред . ) просять, щоб європейці зробили крок назустріч, щоб європейці нарешті виконали те, що вони зобов’язалися зробити ще в 2014 році – виділяли 2% від ВВП на оборону, щоб у разі кризи не вийшло знову так, що США доведеться нести найбільший тягар.

Повернемося до війни, яка зараз вирує в Європі. Контрнаступ України просувається дуже повільно. Що може зробити НАТО, щоб допомогти українським солдатам, що борються на фронті, досягти успіхів? На даний момент ми знаємо, що росіяни закопалися в землю, бо вони мали на цей час. Постачання зброї Києву йдуть дуже повільно.

Так, справді. Було б чудово, якби українці мали змогу отримати зброю та розпочати контрнаступ раніше. Зараз єдиний шлях уперед – це продовжувати підтримувати Україну та продовжувати постачати їй зброю, більше зброї, винищувачі, ракети більшої дальності , щоб вона могла успішно продовжувати свій контрнаступ. Тому що я бачу в цьому єдине рішення, дипломатичне рішення, яке Росія розуміє – вона не може виграти цю війну, Росія розуміє, що перебуває в обороні. І зараз Путін готовий до переговорів.

Я хочу дуже коротко спитати про F-16. Ви говорили про постачання винищувачів. Ми знаємо, що українських пілотів навчають літати на них. Чому зобов’язання відправити та доставити ці винищувачі Києву виконується так повільно?

Ну, тут те саме, що й з іншою зброєю. Ви знаєте, як ми, німці, поводилися з поставками танків Leopard. Ви знаєте, для нас це була кардинальна зміна позиції – відправити зброю та танки до зони конфлікту. І було величезне небажання і на початку, і наприкінці. Ми поставили.

Те саме і з винищувачами. Що ж, до цього кроку далеко. Люди кажуть на початку – ні, ми не можемо. Але поступово люди розуміють – ні, ми маємо це зробити. А так, думаю, рано чи пізно ми побачимо F-16 у зоні бойових дій – із запізненням, але сподіваюся не надто пізно.