Протягом останніх сорока восьми годин новини з Росії приковують увагу. Євген Пригожин, лідер групи найманців “Вагнера”, оголосив, що російські військові розбомбили табори його військ в Україні, і що він зі своїми військами піде на розправу з міністром оборони Росії Сергієм Шойгу. Коли на вулицях Москви з’явилися бронемашини, сили Вагнера взяли під контроль місто Ростов-на-Дону, головний логістичний вузол війни в Україні, і відправили колону в напрямку столиці. Федеральна служба безпеки (ФСБ) висунула Пригожину звинувачення в підбурюванні до збройного заколоту, а президент Росії Владімір Путін виступив з промовою, в якій назвав дії Пригожина державною зрадою (не називаючи його імені) і заявив, що всі ресурси держави будуть використані, щоб покласти край цій загрозі для нації. Тим часом Пригожин виступив із заявою, в якій підкреслив, що його сварка була з Шойгу і не згадував Путіна.
Потім так само несподівано Пригожин відкликав свій наступ і відступив, заявивши, що хоче уникнути кровопролиття в Росії і що це завжди було частиною плану. Але потім білоруський диктатор Олександр Лукашенко від імені Путіна домовився з Пригожиним про врегулювання, яке, за словами прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова, змусило Пригожина відвести свої війська з підступів до Москви і з Ростова-на-Дону на їхню базу. Врегулювання включало зняття російським урядом кримінальних звинувачень проти Пригожина і дозволило йому мирно виїхати до Білорусі.
Що все це означає? Ця криза назрівала з минулої осені, коли після успішного контрнаступу України Пригожин почав публічно критикувати і Шойгу, і генерала Валерія Герасимова, начальника Генштабу, за їхні невдачі на полі бою, а також за те, що вони не надіслали Вагнеру зброю і припаси, необхідні для проведення операцій. Минулого року до Пригожина часом приєднувався чеченський лідер Рамзан Кадиров, критикуючи Шойгу і Герасимова. На початку цього місяця здавалося, що Пригожина вдасться приборкати, оскільки всім солдатам приватних оборонних компаній було наказано підписати контракти з Міністерством оборони, що означало б, що найманці Пригожина фактично отримуватимуть зарплату і перебуватимуть під контролем Міноборони. Хоча дедлайном було оголошено 1 липня, Пригожин гучно відмовився це зробити. Цілком можливо, що він завдав удару саме зараз, оскільки побачив у цьому дедлайні небезпеку для свого контролю над військами.
Звичайно, всі ресурси, якими нібито командує Путін – армія і військово-повітряні сили, Росгвардія (президентська гвардія) і ФСБ – значно переважають Вагнера. Але сили Пригожина в Україні були помітно ефективнішими, ніж армія в Україні, і багато хто вважає його відповідальним за ті кілька перемог, яких Москва досягла після контрнаступу України в 2022 році. Таким чином, він має такий авторитет у Росії, який не має ані Шойгу, ані жоден інший командувач армії. Пригожин також має репутацію людини, яка краще піклується про своїх солдатів, ніж армія. Ці речі важливі, тому що Пригожин, як і Путін, апелює до лояльності солдатів на іншій стороні. Є повідомлення, що сорок п’ята повітряно-десантна бригада та інші російські підрозділи відмовилися залишати казарми, щоб зупинити Вагнера. Коротше кажучи, Путін не міг бути впевненим, що наказ про розправу над Вагнером буде успішно виконаний. Це було правдою, незважаючи на те, що Кадиров заявив, що його чеченці зупинять Вагнера, і деякі з його сил, очевидно, були на шляху до Ростова-на-Дону до того, як Пригожин пішов у відставку. Але це двосічний розвиток подій, оскільки Кадирова зневажають ФСБ і Міністерство внутрішніх справ. Вони не хочуть, щоб позиції Кадирова в Росії зміцнювалися.
Що ж означає ця мелодрама з високими ставками? Більшість аналітиків ще недавно говорили про те, що контроль Путіна в Росії був непорушним. Те, що Пригожин зайшов так далеко, демонструє дещо інше. Незважаючи на невпинні зусилля російських ЗМІ, російська еліта вже давно зрозуміла, що велике вторгнення Путіна в Україну було катастрофою. У своїй частій критиці Шойгу і Герасимова за останні дев’ять місяців Пригожин також говорив про загальні проблеми війни Росії проти України і припускав, що, можливо, вона була помилкою.
Дійсно, розв’язка, схоже, усуває Пригожина як не зовсім контрольованого гравця на політичному полі Москви. Його ворожнеча з військовими і дедалі гучніша критика як ведення війни, так і рішення розпочати велике вторгнення тепер здаються справою минулого – очевидний виграш для Кремля. Водночас Пригожин кинув виклик Путіну і викликав загрозу покарання за державну зраду, але потім Путін дозволив йому піти неушкодженим. Усе це не схоже на образ сильної людини, яка повністю контролює політику своєї країни і власну долю.
Зараз є припущення, що в Білорусі Пригожину слід триматися подалі від вікон багатоповерхових будинків і уважно стежити за тим, що він їсть. І так, Путін міг би легко дістатися до Пригожина в Білорусі. Але це також змусило б російського диктатора виглядати безчесним і слабким. Це також не усунуло б враження, що Путін не зміг силою зупинити маршируючі війська Пригожина, яких у Ростові-на-Дону вітали як героїв. Ці образи неможливо стерти.
Хоча Путіну не довелося відволікати значні ресурси від війни в Україні, щоб впоратися з викликом Пригожина, хаос, безумовно, завадив плануванню в захопленій Вагнером штаб-квартирі в Ростові-на-Дону. Це також надіслало чіткий сигнал про нестабільність керівництва і без того деморалізованим російським військам в Україні. Це може лише допомогти українським військам, які продовжують свій контрнаступ.
Джон Гербст