Хоча засновники США наділили Конгрес повноваженнями – і обов’язком – притягати президентів до відповідальності за незаконну поведінку, структурні зміни фактично переклали цю функцію на федеральні правоохоронні органи. На прикладі звинувачення колишнього президента ми побачимо, чи зможе цей механізм запобігти конституційній кризі.
Звинувачення колишнього президента є безпрецедентним для Сполучених Штатів. Але американці – і світ – повинні звикнути до цього. Це було лише питанням часу, коли президент або колишній президент США опиниться в юридичній небезпеці.
Зрештою, у 1999 році президент Білл Клінтон був звинувачений у неповазі до суду за те, що по суті було перешкоджанням правосуддю, в тому числі за брехню під присягою (він ледве уникнув звинувачення у лжесвідченні). Так само два попередники Клінтона, Джордж Буш-молодший і Рональд Рейган, були причетні до незаконної схеми торгівлі зброєю в обмін на заручників з Іраном, хоча жоден з них не був притягнутий до кримінальної відповідальності.
Річард Ніксон майже напевно був би притягнутий до відповідальності за пов’язані з Вотергейтом злочини і хабарництво після того, як пішов у відставку, якби його не помилував Джеральд Форд. А дехто вважає, що Джорджа Буша або його підлеглих слід було б притягнути до відповідальності за злочини, пов’язані з веденням ними “війни з тероризмом”.
Втім, нормалізації ідеї про те, що президент може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, лише кілька десятиліть. Засновники США не очікували, що виконавча влада буде сама себе охороняти, тому вони передали право імпічменту Конгресу. Але три речі змінили підхід до імпічменту з часів заснування країни.
По-перше, з розвитком партійної системи президенти врешті-решт стали де-факто головами своїх партій. По-друге, впродовж ХХ століття президентська влада стала надзвичайно потужною, що створило нові ризики використання президентом своєї адміністративної влади для придушення політичних дисидентів та партійних опонентів. І, по-третє, в міру бюрократизації та професіоналізації виконавчої влади багато хто почав уявляти, що федеральні правоохоронні органи можуть діяти незалежно від президента та його помічників – що вони можуть розслідувати їхні справи або протистояти їхньому тиску з метою розслідування справ політичних опонентів.
Але ця трансформація створила власні проблеми. Оскільки президент призначає голову Міністерства юстиції, всі рішення федеральних правоохоронних органів можуть бути в кінцевому підсумку приписані йому і його партії. Це означає, що будь-який кримінальний процес над колишнім президентом або тим, хто прагне стати президентом (Трамп, звісно, є і тим, і іншим), не схожий на звичайний кримінальний процес і більше нагадує політичне змагання, свого роду кампанію за довіреною особою.
Тому президент Джо Байден і його генеральний прокурор Меррік Гарланд доклали зусиль, щоб дистанціюватися від поточних розслідувань щодо Дональда Трампа. Але Трамп і його союзники нагадали всім, що Байден призначив Гарланда, а Гарланд призначив спеціального радника Джека Сміта. Крім того, всі знають, що переслідування є політично зручним для демократів, навіть якщо воно виглядає як благе і повністю обґрунтоване.
Таким чином, обвинувачення має довести не лише те, що Трамп скоїв злочини, але й те, що рішення про притягнення до відповідальності є бездоганним. Щоб заспокоїти будь-який скептицизм з боку присяжних, судді або громадськості, прокурори будуть робити все можливе, щоб представити сильну аргументацію і надати обвинуваченим презумпцію невинуватості в процедурних питаннях. Ми вже бачимо це в надзвичайно детальному обвинувальному акті, який Сміт оприлюднив минулого тижня. В інтересах прозорості спеціальний адвокат пожертвував елементом несподіванки, яким зазвичай користуються прокурори.
Щоб протидіяти зусиллям обвинувачення зробити судовий процес максимально впорядкованим, справедливим і пристойним, адвокати Трампа намагатимуться перетворити його на цирк, використовуючи кожну можливість, щоб поставити під сумнів мотиви уряду і, перш за все, щоб уповільнити процес. Не варто очікувати жорстко закрученої юридичної драми за зразком “Дванадцяти розгніваних чоловіків”. Швидше за все, ми отримаємо “В очікуванні Годо” з елементами “Мого кузена Вінні”.
Затягування слугує інтересам Трампа, оскільки в міру того, як судовий процес затягуватиметься, його адвокати стверджуватимуть, що провадження заважає його президентській кампанії. Будь-яка спроба прокурорів прискорити процес буде зустрінута криками про несправедливість. У малоймовірному випадку, якщо Трампа визнають винним до початку первинних виборів номінантів від Республіканської партії або навіть загальних виборів, адвокати Трампа стверджуватимуть, що він не повинен бути змушений вести передвиборчу кампанію з тюремної камери, оскільки це буде перешкоджати праву народу обирати президента за власним вибором.
Хоча соціаліст Юджин Дебс балотувався в президенти з в’язниці в 1920 році, він не належав до великої партії і не переміг би, навіть якби був на волі. Цього не можна сказати про Трампа.
Справді, уявімо, що Трампа обирають – навряд чи це малоймовірний результат для провідного республіканського кандидата, який кидає виклик непопулярному вісімдесятирічному чинному президенту. Кримінальний процес проти обраного президента (також безпрецедентний) може бути заблокований судами, якщо вони побоюються, що це завадить новообраному президенту підготуватися до президентства або виконувати свої обов’язки. А якщо його визнають винним і засудять, що тоді? Ядерний футбол передадуть Трампу через ґрати його камери?
Швидше за все, суд призупинить його вирок (або судовий процес, якщо він ще не завершений) до завершення терміну його перебування на посаді. Це практично гарантувало б, що Трамп, якому нічого втрачати, окрім перспективи провести старість у тюремній камері, проведе свій другий термін, використовуючи всі доступні засоби для того, щоб запобігти виконанню свого вироку. Байдену доведеться розглянути можливість помилування Трампа або пом’якшення його вироку, щоб уникнути конституційної кризи і допустити найменше зло – другий термін Трампа, під час якого він просто продовжить корумпувати президентську посаду і погано керувати країною.
Механізм верховенства права погано підходить для виборчої політики. Якщо зірка Трампа не згасне серед республіканців, судовий процес може допомогти йому або ще більше зашкодити системі правосуддя. Гірше того, подібні легалізовані політичні змагання можуть стати звичайним явищем у політиці ще довго після того, як Трамп зійде зі сцени.
Ерік Познер