З 1880 року президенти США в Овальному кабінеті Білого дому працюють за подарованим королевою Вікторією столом, виготовленим із дощок британського вітрильника.
США вважають Велику Британію найближчим союзником. Однак подібні відносини склалися далеко не відразу – дві держави довго ворогували та неодноразово воювали.
Наприкінці 19 століття у Великій Британії та США набула значної популярності концепція англо-саксонської єдності («англосаксонізм») та стратегічної спільності державних інтересів не лише Лондона та Вашингтона, а й британських домініонів – Канади, Австралії, Нової Зеландії. За іронією долі, наприкінці 20 століття ця ідея пережила друге народження. Одним із її адептів був Вінстон Черчілль, автор широко відомої «Історії англомовних народів».
В останні роки набула популярності концепція «Англосфери» – формального чи неформального союзу країн, об’єднаних спільною мовою, історією та загальною системою права. До Англосфери, окрім вищезгаданих держав, іноді відносять ПАР, Ірландію та деякі колишні британські володіння в Карибському морі та Південній Америці.
Історія ворожнечі
США з’явилися на політичній карті світу після того, як 13 британських колоній у Північній Америці здобули незалежність: після довгої та кровопролитної війни Великобританія визнала це у 1785 році. Проте вже 1812 року США та Сполучене Королівство знову опинилися у стані війни – вона закінчилася внічию, проте британський експедиційний корпус взяв Вашингтон.
Протягом багатьох десятиліть дві держави дивилися одна на одну як на потенційних ворогів: у Лондоні негативно реагували на територіальну експансію США, американці ненавиділи колишню метрополію, а у Вашингтоні не залишали надії приєднання британської Канади. ). Крім того, США були молодою республікою, яка політично визначала себе, як антитезу монархіям Старого Світу.
У 1832 році в США з’явилася знаменита «доктрина Монро»: молода держава декларувала, що негативно сприйматиме спроби європейських монархій робити замах на незалежність держав Америк – проте Вашингтон тоді не мав серйозних політичних, фінансових та військових можливостей для протистояння подібним спробам.
Наприкінці 1830-х років дві держави знову опинилися на межі збройного конфлікту – через суперечку про межі США та британської Канади на тихоокеанському узбережжі: тоді Великобританія, наймогутніша імперія світу, сприймала США як незрівнянно слабшого суперника. У 1850 році США та Великобританія вступили в дипломатичний конфлікт через події в Центральній Америці.
Весь цей час, незважаючи на холодні, а іноді й відкрито ворожі відносини, у двох державах існували прихильники американо-британської дружби: здебільшого виходячи з потреб бізнесу, спільної мови, історичної традиції, культури, а також розуміння вигод економічного та політичного співробітництва. Тоді й згодом багато американських літераторів, художників жили і працювали в Англії, у свою чергу, США приймали мільйони емігрантів з Англії, Шотландії та Уельсу.
Під час Громадянської війни в США сепаратисти-конфедерати намагалися отримати визнання Великобританії, зацікавленої в ослабленні конкуруючої держави (успіх армій Півночі в битві при Геттісберзі 1863 не дав цьому відбутися) і закуповували в Англії зброю, військові матеріали і кораблі.
У 1871 році Великобританія погодилася виплатити американцям, які постраждали від дій рейдерів конфедератів, що плавали на кораблях її будівництва, компенсації. Цей рік іноді прийнято вважати умовною датою початку процесу поступового зближення двох раніше ворожих держав.
Історія дружби
У 1899 році «бард Британської імперії» Редьярд Кіплінг відреагував на війну США з Іспанією, написавши гімн колоніалізму – вірш «Тягар білої людини», в якому декларується, що на глобальній арені британці та американці зайняті однією благородною справою: «Неси це гордо Воюй за чужий спокій / Змуси Хворобу відступитися / І Голоду рот закрий» (переклад А. Сергєєва). На той час Великобританія сприймала США не як конкурента, бо як стратегічного партнера і потенційного союзника.
Великобританія негласно підтримала США у війні з Іспанією, результатом якої стало встановлення американського контролю над Філіппінами, Пуерто-Ріко та Гуамом. США – на відміну більшості європейських держав – декларували, що розуміють заклопотаності Британської імперії, яка вела жорстокі війни з бурами у Південній Африці (1899-1902). У 1900 році війська США, Великобританії та ще семи держав спільно взяли Пекін, щоб врятувати посольства, обложені китайцями, що повстали.
Вперше в історії США та Великобританія стали союзниками під час Першої світової війни. Великобританія доклала значних дипломатичних і політичних зусиль для того, щоб США, які традиційно проводили ізоляційну політику і не бажали брати участь у «європейській війні», вступили у війну на боці Антанти. Це і сталося в 1917 році після того, як британська розвідка перехопила, розшифрувала і передала США секретну телеграму міністра закордонних справ Німеччини Артура Циммермана, в якій німецькому послу у Вашингтоні наказувалося переконати Мексику атакувати Сполучені Штати. Публікація телеграми викликала обурення в США. В результаті, вперше військові двох країн спільно проводили та планували операції, а досвідчені британські офіцери навчали американських солдатів.
Аналогічно Великобританія діяла у початковий період Другої світової війни: аж до того, що в Нью-Йорку британська розвідка створила спеціальну службу, завданням якої була пропагандистська обробка американців у потрібному Лондоні дусі. До свого вступу у війну США, які бачили в Англії одну з небагатьох демократій, які вціліли під тиском нацистських, фашистських і комуністичних режимів, надавали британцям військову допомогу, зокрема, в рамках програми «ленд-лізу».
Наприкінці 1941 року США та Великобританія формально стали військовими союзниками, спільно плануючи та проводячи стратегічні військові операції. Тоді було розпочато унікальну співпрацю британської та американської розвідок. Великобританія взяла активну участь у реалізації надтаємного американського проекту створення ядерної зброї.
У 1941 році лідери двох країн Франклін Рузвельт і Уїнстон Черчілль (мати британського прем’єра була американкою), чия особиста дружба вплинула на формування союзу двох держав, підписали «Атлантичну Хартію» – документ, на підставі якого був сформований повоєнний порядок, що існує до цього часу. день. Хартія, зокрема, декларувала необхідність створення миру, вільного від потреби та страху.
Згодом, США та Великобританія стали постійними членами Ради безпеки ООН. Завдяки їхнім спільним зусиллям було сформовано багато сучасних міжнародних інститутів.
Холодна війна ще більше зблизила дві демократичні держави, змушені спільно протистояти глобальній експансії комунізму. США надали Великобританії допомогу у рамках «Плану Маршалла». Було продовжено багатосторонню співпрацю як на двосторонній основі, так і в рамках кількох альянсів, найбільшим з яких став НАТО.
Американські та британські війська неодноразово спільно брали участь у низці військових кампаній – наприклад, у війні в Кореї, звільненні Кувейту, війнах в Афганістані та Іраку.
Незважаючи на це, Вашингтон і Лондон регулярно розходилися в принципових питаннях: США, наприклад, з розумінням ставилися до самовизначення колишніх європейських колоній, хоча в результаті цього Великобританія перестала бути імперією. США не підтримали Великобританію під час Суецької кризи і залишилися осторонь під час війни Англії та Аргентини за Фолклендські острови (обидві держави були союзними США, а належність спірних островів Вашингтон пропонує визначати шляхом переговорів).
У 1980-х роках, багато в чому завдяки особистій дружбі президента США Рональда Рейгана і прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер, відносини двох держав стали називати «особливими» – цей статус вони зберігають донині. До особливих відносин закликав ще Вінстон Черчілль
Наші дні
США посідає перше місце у світі за розмірами ВВП, Великобританія – п’яте. Дві держави активно торгують одна з одною, їх пов’язують найрізноманітніші економічні, наукові та культурні зв’язки, а також безпрецедентно високий рівень взаємної довіри.
Так, обидві держави регулярно координують зовнішньополітичні ініціативи, вони обмінюються військовими секретами та технологіями. США та Великобританія, а також Австралія, Канада та Нова Зеландія спільно займаються збором розвідувальної інформації в рамках альянсу «П’ять очей» (UKUSA), а також протистоять кіберзагрозам. У 2021 році США, Великобританія та Австралія створили нове партнерство в галузі безпеки – AUKUS.
Опитування громадської думки показують, що американці тепло налаштовані стосовно британців: так, у березні 2023 року служба Gallup встановила, що 86% жителів США позитивно ставляться до англійців (Великобританія поступилася лише Канаді, до якої позитивно ставляться 88% американців).
Алекс Григор’єв
VOA