Колишній офіцер британської військової розвідки Френка Ледвіджа про контрнаступ ЗСУ та про те, чи ще лишилися у армії РФ “тузи в колоді”.
У міністерстві оборони України повідомили, що станом на 12 червня Збройні сили України звільнили від російської окупації сім населених пунктів на Донеччині. Загалом, за цими ж даними, було взято під контроль 90 квадратних кілометрів території.
Про значення цих подій в контексті очікуваного ширшого контрнаступу ЗСУ DW розпитала колишнього офіцера британської військової розвідки з досвідом служби на Балканах, в Іраку та Афганістані Френка Ледвіджа.
DW: Пане Ледвідж, Україна стверджує, що відбила низку сіл у Донецькій області. Чи означає це, що контрнаступ ЗСУ розпочався успішно?
Френк Ледвідж: По-перше, більшість наявної зараз інформації надходить, так би мовити, “через тьмяне скло”. Але можна сказати, що досі ми ще не бачили застосування основних українських сил. Є чотири окремі напрямки, на яких, вірогідно, йде наступ, але не на повну силу.
Гадаю, частково це тому, що у більшості цих місць ЗСУ ще не досягли перших рубежів російської оборони – цих сильних опорних пунктів, які зводилися протягом зими. Але вони (ЗСУ – Ред.) добре просуваються. Краще, або ж принаймні так само добре, як і можна було б очікувати. Та основного наступу за участю головних сил українських бригад поки ми не бачимо.
Якими, на вашу думку, будуть ймовірні наступні кроки у цьому наступі?
Отже, на схід від Каховського водосховища, яке зараз висихає, іде напрямок на Токмак. Схоже, що сили на цьому напрямку рухаються до цього надзвичайно важливого залізничного вузла – Токмака. Далі маємо Благодатне та Нескучне на захід від Донецька, які розташовані на маріупольському напрямку. Але просування на цьому напрямку може зайняти багато місяців. Є також Бахмут і, знову ж таки, є Кремінна на північному сході, яка пригадується ще з торішніх боїв за Сєвєродонецьк.
Відверто кажучи, ми не знаємо, який з цих напрямків буде головним. Ми можемо лише припускати, а насправді все станеться в іншому місці. Українці чудово вміють використовувати військове маскування, і можна очікувати, що вони вдадуться до цього знову.
А як щодо російської оборони? Чи є у росіян, на вашу думку, ще “тузи в колоді”, які могли б зашкодити українському просуванню?
У цьому сенсі маю лише одне побоювання і це – авіація. Але українці цілком це усвідомлюють. Вони будуть обережними, щоби не виходити за межі своєї протиповітряної оборони з тим, щоби їх не змогли вирахувати та уразити безпілотники та артилерія. Це одна з причин, чому просування відбуватиметься доволі повільно.
Але в тому, що стосується звичайних збройних сил – ні, у росіян немає козирів. Вони вже кинули в бій свої основні сили. Вони вкрай виснажені, а на стратегічному та оперативному рівнях їхнє командування сиплеться. Вони вже у біді й так буде і надалі. Як “собака на сіні” вони можуть далі вдаватися до таких дій, як руйнування дамб або ударів по цивільній інфраструктурі. Але на військовому фронті – ні, вони вже використали усі свої “козирні карти”.
Ґергард Ельферс