Що може статися з американською зовнішньою політикою, якщо Трамп раптом повернеться до Білого дому
У США розпочинається сезон президентських праймеріз перед виборами 2024 року, і найвірогіднішим фіналом стане повторення матчу між президентом Джо Байденом та Дональдом Трампом. Судячи з електоральної карти 2020 року, Байден добре позиціонований для перемоги. Однак американська політика непередбачувана, і будь-яка кількість медичних, юридичних чи економічних сюрпризів може змінити перспективи. Саме тому багато закордонних друзів запитують мене, що може статися з американською зовнішньою політикою, якщо Трамп раптом повернеться до Білого дому.
Питання ускладнюється тим, що сам Трамп непередбачуваний. Посада президента стала першою у його політичній кар’єрі, а накопичений ним досвід призвів до появи вкрай нетрадиційного політичного стилю. Досягши успіху як зірка телевізійних реаліті-шоу, він завжди зосереджений на утриманні уваги камери, зазвичай порушуючи традиційні норми поведінки і роблячи заяви, які частіше бувають обурливими, ніж правдивими.
Крім того, Трамп інтуїтивно зрозумів, що може мобілізувати незадоволених, засуджуючи несправедливий економічний ефект глобальної торгівлі, а також розпалюючи образи на імміграцію та культурні зміни (особливо у літніх білих чоловіків, які не мають вищої освіти). За допомогою нескінченного потоку популістських, протекціоністських та націоналістичних заяв він отримував таку ж постійну увагу преси до себе.
У 2016 році багато хто очікував, що Трамп зрушить у бік центру для розширення своєї політичної бази, як робить більшість нормальних політиків. Але замість цього він продовжував підігравати своїм вірним прихильникам, використовуючи цю електоральну базу як кийок проти будь-яких членів Конгресу від своєї партії, які посміли критикувати чи суперечити йому. Ті республіканці, які відкрито виступали проти нього, зазвичай програвали на праймеріз кандидатам, підтриманим Трампом. Внаслідок цього Трамп встановив майже повний контроль над Республіканською партією. Однак на виборах 2020 року його опора на вкрай правих, ймовірно, коштувала йому підтримки деяких поміркованих республіканських і незалежних виборців у так званих штатах, що вагаються.
Непередбачуваність була одним із найпотужніших політичних інструментів Трампа
Будучи президентом, Трамп сильно відрізнявся від своїх попередників. Він часто оголошував про ухвалення серйозних політичних рішень (або про звільнення міністрів свого кабінету) у соціальній мережі Twitter, і це явно виглядало як примха. В результаті його адміністрація відрізнялася частою зміною вищого керівництва і подавала суперечливі політичні сигнали, при цьому президент підставляв їм призначених вищих чиновників. Втім, ці втрати в організаційній послідовності він компенсував майже повним контролем над порядком денним. Непередбачуваність була одним із найпотужніших політичних інструментів Трампа.
Якщо Трамп має і якісь глибокі політичні погляди, то вони еклектичні і не є традиційно республіканськими. Він з давніх-давен дотримується протекціоністської думки щодо зовнішньої торгівлі і висловлює націоналістичні образи, заявляючи, що союзники Америки використовують її. Він відкрито кинув виклик консенсусу з приводу ліберального міжнародного порядку, що склався після 1945 року, і оголосив НАТО застарілою організацією. Через це Джон Болтон, один із його колишніх радників з національної безпеки, стривожився, що у разі переобрання Трамп оголосить про вихід США з цього альянсу. Зі свого боку, Трамп нещодавно пообіцяв «завершити розпочатий за моєї адміністрації процес фундаментальної переоцінки сенсу НАТО».
Будучи президентом, Трамп оголосив про вихід США з Паризької кліматичної угоди та з Транстихоокеанського партнерства, переговори про яку вів президент Барак Обама. Трамп послабив Світову організацію торгівлі; ввів мита на імпорт сталі та алюмінію із союзних країн; розпочав торговельну війну проти Китаю; вийшов із Іранської ядерної угоди; критикував «Велику сімку»; хвалив авторитарних лідерів із добре відомою репутацією порушників прав людини. Він був особливо делікатним у своїх відносинах із президентом Росії Володимиром Путіним і скептично ставився до американської підтримки України.
Опитування показують, що за роки правління Трампа американська м’яка сила значно зменшилась. Твіти можуть допомогти у визначенні світового порядку денного, але при цьому їх тон та зміст можуть образити інші країни. Трамп приділяв дуже мало уваги правам людини, а у своїх промовах нехтував принципами демократії, яких дотримувалися усі президенти з часів Джима Картера та Рональда Рейгана. Навіть ті критики, які аплодували жорсткої позиції Трампа щодо Китаю, звинувачували його в тому, що він не співпрацював із союзниками для відповіді на китайську поведінку. Крім того, Трамп послаблював переваги, якими давно користувалася Америка, будучи провідною впливовою силою усередині глобальних організацій.
Отже, що може статися за другого терміну Трампа? Нагадаю, що напередодні виборів 2016 року 50 республіканців, колишніх співробітників органів національної безпеки, підписали заяву, в якій попереджали, що «президент має бути дисциплінованим, контролювати емоції та діяти лише після роздумів та ретельного обмірковування… Трамп цих якостей не має. Він не заохочує думки, що йому суперечать. Не маючи самоконтролю, він діє імпульсивно. Він не виносить критики на свою адресу. Своєю хаотичною поведінкою він стривожив наших найближчих союзників». Коли Трамп виграв, всі ці критики були позбавлені будь-яких ролей у його адміністрації, і, швидше за все, те саме станеться і цього разу.
Темперамент Трампа також призводить до обмеження його контекстуального інтелекту
Як політичний лідер, зосереджений на концентрації влади, Трамп явно довів свої здібності. Але його темперамент у державному управлінні показав також, що йому не вистачає емоційного інтелекту, який був основою успіху таких президентів, як Франклін Рузвельт та Джордж Буш-старший.
Як одного разу розповідав Тоні Шварц, який написав для Трампа його автобіографію, «я одразу зрозумів, що почуття самооцінки у Трампа постійно під загрозою. Коли він почувається скривдженим, він починає імпульсивно реагувати і захищатися, вигадуючи виправдовуючі його історії, які ніяк не залежать від фактів. Трамп просто не враховує емоції чи інтереси інших… Ключова частина всієї цієї історії в тому, що для Трампа фактами є все, що він вважає фактами того чи іншого дня». Коли Трамп був президентом, його особисті потреби часто спотворювали його мотивацію та перемішувалися з його політичними завданнями.
Темперамент Трамп також призводить до обмеження його контекстуального інтелекту. Через відсутність досвіду державного управління та міжнародних відносин він уже мав меншу кваліфікацію, ніж більшість його попередників, проте потім він не виявляв майже жодного інтересу до заповнення прогалин у своїх знаннях. Найгірше, його постійна потреба в особистому самоствердженні призводила до ухвалення помилкових політичних рішень, які послаблювали американські альянси (наприклад, після його самітів з Путіним та північнокорейським Кім Чен Ыном у 2018 році).
Судячи з поведінки Трампа у ролі колишнього президента, нічого не змінилося. Він, як і раніше, не бажає визнавати свою поразку у 2020 році, а у виборчій кампанії, розпочатій з метою повернутися до Білого дому після виборів наступного року, він використовує екстремістські заяви, що мобілізують лояльну йому базу виборців. Якщо він виграє, єдиним передбачуваним елементом зовнішньої політики США стане її непередбачуваність.
Автор: Джозеф С. Най (Joseph S. Nye) – американський політолог і письменник. В адміністрації Клінтона працював помічником глави Пентагону з питань національної безпеки, очолював Національну раду з розвідки США. В даний час є професором у Гарвардському університеті, автор книги «Is the American Century Over?»
Джерело: Project Syndicate, США