На півночі Косово загострюється суперечка між сербською меншиною та місцевою владою. Однак архітектор заворушень перебуває в сусідній країні.
Жорстокі зіткнення сербської меншини на півночі Косово знову в центрі уваги міжнародної спільноти. Однак ключ до розуміння нинішньої кризи лежить не в столиці Косова Приштині, а в Белграді. Під внутрішньополітичним тиском президент Александар Вучич шукає ескалації в сусідніх країнах. Це повторювана картина, яка суперечить довгостроковим інтересам Німеччини в регіоні.
Щонайменше 30 солдатів отримали поранення, деякі серйозні, під час зіткнень між оперативною групою НАТО КФОР і сербськими протестувальниками в Звечані в понеділок. В офіційній заяві для преси НАТО говориться про поранення в результаті саморобних вибухових пристроїв і вогнепальної зброї. У вівторок НАТО оголосила, що надішле 700 додаткових солдатів до Косова. НАТО довелося втрутитися минулого тижня після того, як мерам чотирьох муніципалітетів на півночі Косова, де косовські серби становлять більшість, протестувальники не дозволили увійти до ратуш, а косовська поліція забезпечила доступ, використовуючи, серед іншого, сльозогінний газ.
Напад на солдатів НАТО – це новий рівень ескалації та низька точка у напружених відносинах між Косово та Сербією. У Сербії до 60 000 людей неодноразово протестували проти президента Вучича та його уряду протягом приблизно трьох тижнів. Це найбільші протести в країні після падіння Слободана Мілошевича. Поштовхом до протестів стали два акти насильства, які призвели до надзвичайно швидкого загострення політичної ситуації.
3 травня 13-річний учень початкової школи в Белграді вбив зі зброї вісьмох однокласників. Ще кілька студентів отримали поранення, ще двоє померли від отриманих травм. Злочин було скоєно зі зброї, яка є приватною власністю батька. Наступної ночі 21-річний хлопець убив ще вісім людей у місті Младеновац поблизу Белграда, стріляючи зі свого автомобіля, що рухався.
Напад на солдатів НАТО – це новий рівень ескалації та низька точка у напружених відносинах між Косово та Сербією.
Крім парламентської опозиції, бажання відмовитися від насильства, здається, вражає нерви сербського суспільства. З моменту вступу на посаду в 2012 році Вучич не зазнавав такого внутрішнього тиску, як зараз. Проте з понеділка у центрі уваги не протести, а те, що відбувається в Косово.
Ситуація з безпекою на півночі Косова була крихкою протягом кількох місяців після того, як косовські серби – за вказівкою Белграда – вийшли з косовських державних інституцій (включаючи судову систему, поліцію та уряд). Вони подали у відставку на знак протесту проти звільнення косовсько-сербського командира поліції центральною владою Косово в листопаді 2022 року. Цьому передувала суперечка про заходи взаємності у розпізнаванні номерних знаків минулого року.
Нинішні протести та заворушення є результатом невдалих місцевих виборів, призначених для заповнення цих посад. Srpska Lista, партія, контрольована Белградом, бойкотувала вибори , вказуючи на необхідність створення асоціації сербської громади (яка тим часом стала центральною точкою суперечок у косовсько-сербському діалозі). Крім того, на косовських сербів чинився масовий тиск, щоб вони не брали участі у виборах.
Незважаючи на мінімальну явку менш ніж за п’ять відсотків, центральний уряд Косово дотримувався результатів виборів і привів до присяги переможців виборів. Далі відбулися описані вище протести та жорстокі заворушення. З цієї констеляції можна дуже чітко побачити, як сербський режим навмисно створює крихку безпекову ситуацію в сусідніх країнах (окрім Косово також у Боснії та Герцеговині), щоб потім – у разі необхідності – активізувати її.
Протести – це не акти розлючених громадян, які спонтанно спалахують, обґрунтовано обурюються на центральний уряд.
З іншого боку, якщо слідувати офіційним заявам Держдепартаменту США та представників Німеччини, уряд Курті винен у поновленні ескалації. Однак ця критика є непропорційною, оскільки ігнорує справжнього збудника нової кризи. Протести не є діями розлючених громадян, які спонтанно, законно обурюються проти центрального уряду, а є продуктом інструменталізації режимом Вучича сербської меншини.
Як і у випадку бойкоту місцевих виборів у квітні, демонструється повна міра соціального контролю, який Белград здійснює на півночі Косово через Сербський список та інші структури. Архітектор крихкої ситуації з безпекою на півночі Косова перебуває в Белграді, а не в Приштині. Безумовно, можна критикувати уряд Курті за відсутність деескалації . Але ні чітке визначення, ні протиставлення актора ескалації не виглядає дивним.
Також не зовсім зрозуміло, що Приштина могла зробити інакше. Справа в тому, що місцеві вибори – після того, як їх кілька разів переносили на користь косовсько-сербського діалогу – відбулися з благословення міжнародної спільноти. Проте бойкот напередодні виборів, який остаточно замовив Белград, не викликав достатньої критики з боку представників країн QUINT. Тоді на виборах було обрано чотирьох мерів косовського албанського походження, троє з яких минулого тижня хотіли виконувати свої службові обов’язки у відповідних меріях під охороною поліції.
Звичайно, уряду Курті слід було краще координувати дії з KFOR перед поліцейською операцією в п’ятницю. Однак, з огляду на останню напруженість наприкінці минулого року та врегулювання міжнародної кризи, вказувати на таку можливість занадто дешево. У той час КФОР – всупереч своєму мандату – не втручався і протягом кількох тижнів утримувався від розчищення блокпостів. Іншим невтручанням було б також оголошення про банкрутство уряду Курті та його власна державність. Класичний сценарій, заснований на гаслі: як не роби, то не так.
Архітектор крихкої ситуації з безпекою на півночі Косова перебуває в Белграді, а не в Приштині.
У будь-якому випадку можна звинуватити Приштину в тому, що вона втратила нагоду дозволити провокації Сербії зійти нанівець і, таким чином, не дати Вучичу можливості розпалити Косово для внутрішньої політичної мобілізації. Вміла витівка допомогла б Приштині як посилити контраст із Белградом, так і зберегти увагу на протестах у Белграді.
Яким би розчаровуючим і неконструктивним часом не здавався уряд Курті, незважаючи на всю обґрунтовану критику управління кризою, не слід ігнорувати джерело конфлікту та причину нинішньої напруженості. Час заворушень разом із широко розголошеними оперативними зв’язками між Белградом і напівпрофесійними головорізами, залученими до протестів і попередніх дій бойовиків, має дати достатнє розуміння агітатора та бенефіціара поточної ситуації. Той факт, що солдати КФОР також були поранені під час заворушень, повинен змусити людей сісти, звернути увагу та закликати до зміни політики.
Поточна політика Німеччини та США у косовсько-сербському конфлікті, здається, слідує головній меті тісніше прив’язати Сербію до євроатлантичного табору з метою конфлікту з Росією. Враховуючи дестабілізуючу роль, яку відіграє режим Вучича через регулярну інструменталізацію сербських меншин у всьому регіоні – проти відповідних національних урядів або, у випадку Косово, проти його державності – ця політика є принаймні недалекоглядною, якщо не відверто наївною. . Нещодавно підвищена інтенсивність стратегії Белграда «від ескалації до деескалації» вказує на необхідність зміни політики, яка чітко визначає антагонізм у зовнішній політиці Сербії та рішуче протидіє йому.
Масштаби протестів у Сербії показують, наскільки серби невдоволені владою та дедемократизацією країни. Бажання змін і повторної демократизації системи, яка давно скотилася до автократії, надто очевидне. Тому міжнародне співтовариство має не стежити за відволікаючими маневрами в Косово, а звернутись до внутрішньополітичної ситуації в Сербії. Водночас слід прагнути до діалогу з протестувальниками щодо їхніх вимог.
Автор: Рене Шлі – очолює офіс Фонду Фрідріха Еберта в Північній Македонії та Косово.
Джерело: IPG–Journal, Німеччина