Після травневого саміту «Великої сімки» в Хіросімі президент США Джо Байден заявив, що очікує «відлиги» у відносинах із Китаєм. Але незважаючи на низку нещодавніх офіційних двосторонніх зустрічей (а міністерка фінансів США Джанет Єллен говорить про надії на візит до Китаю найближчим часом), відносини залишаються вкрай холодними.
Нова холодна війна не просто не змінюється відлигою, вона стає крижаною: саміт «Великої сімки» (G7) істотно посилив китайські побоювання з приводу реалізації Америкою стратегії «всебічного стримування, оточення і придушення». На відміну від попередніх зустрічей, на яких лідери G7 робили мало дій і більше говорили, нинішній саміт виявився одним із найважливіших в історії цієї групи. США, Японія і Європа, а також їхні друзі та союзники, дали абсолютно ясно зрозуміти, що мають намір об’єднати свої сили для протидії Китаю.
Японія (яка головує зараз у цій групі) запросила на саміт ключових лідерів із країн Глобального Півдня, зокрема прем’єр-міністра Індії Нарендру Моді. Звернувшись до зростаючих і середніх держав, «Велика сімка» хоче переконати інші країни приєднатися до її більш жорстких заходів, що вживаються у відповідь на підйом Китаю. І багато хто, найімовірніше, погодиться з поданням Китаю як авторитарної держави державного капіталізму, яка дедалі рішучіше демонструє свою силу в Азії та на світовій арені.
Хоча Індія (цього року вона головує у «Великій двадцятці») зайняла нейтральну позицію з приводу російської війни в Україні, вона вже давно вступила в стратегічне суперництво з Китаєм — частково це пояснюється тим фактом, що ці дві країни мають дуже протяжний спільний кордон, і значна його частина є спірною. Відповідно, навіть якщо Індія і не стане формальним союзником західних країн, вона продовжить позиціонувати себе як незалежну глобальну державу, що зростає, а її інтереси збігатимуться більшою мірою з інтересами Заходу, ніж Китаю і фактичних китайських союзників (Росія, Іран, КНДР і Пакистан).
Ба більше, Індія є офіційним членом «Чотиристороннього безпекового діалогу» («Квад»), групи країн, до якої входять також США, Японія та Австралія, об’єднані інтересами безпеки, які зробили своєю відкритою метою стримування Китаю. А в Японії з Індією склалися давні дружні стосунки, і в них є спільна історія ворожих відносин із Китаєм.
Крім того, Японія запросила на саміт Індонезію, Південну Корею (у відносинах з цією країною вона почала дипломатичну відлигу, вмотивовану загальними тривогами з приводу Китаю), Бразилію (ще одну ключову державу Глобального Півдня), а також голову Африканського Союзу Азалі Ассумані та президента України Володимира Зеленського. Сигнал абсолютно зрозумілий: китайсько-російська дружба «без кордонів» справила серйозний вплив на ставлення до Китаю інших держав.
Але цим «Велика сімка» не обмежилася, присвятивши значну частину фінального комюніке роз’ясненням, як саме вона протидіятиме Китаю і стримуватиме його в майбутні роки. Серед іншого в цьому документі засуджується китайська політика «економічного примусу» і підкреслюється важливість Індо-Тихоокеанського партнерства, покликаного перешкодити спробам Китаю встановити своє панування в Азії. У ньому критикується китайський експансіонізм у Східно-Китайському і Південно-Китайському морях і міститься чітке попередження: Китай не повинен атакувати і нападати на Тайвань.
Роблячи кроки щодо «усунення ризиків» у відносинах із Китаєм, західні лідери обрали трохи менш агресивну термінологію, ніж міркування про «розрив». Але змінився не тільки дипломатичний жаргон. Згідно з комюніке, західні зусилля зі стримування Китаю супроводжуватимуться проведенням політики взаємодії з Глобальним Півднем, включно з великими інвестиціями в перехід до чистої енергетики, щоб ключові країни регіону не потрапили в китайську сферу впливу.
Не дивно, що Китай не міг стримати своєї люті щодо «Великої сімки». Саміт у Хіросімі не просто збігся в часі із засіданням «Квада», він відбувся рівно в той момент, коли блок НАТО почав розворот до Азії, а альянс AUKUS (до складу якого входять Австралія, Велика Британія і США) почав готуватися до протистояння з Китаєм у Тихоокеанському регіоні.
Одночасно триває ескалація технологічної та економічної війни між Заходом і Китаєм. Японія запроваджує обмеження на експорт напівпровідників до Китаю, які мають не менш драконівський характер, ніж обмеження, запроваджені у США, а адміністрація Байдена тисне на Тайвань і Південну Корею, щоб вони наслідували цей приклад. У відповідь Китай заборонив чипи, зроблені американською компанією Micron.
З огляду на те, що американський виробник чипів Nvidia швидко перетворюється на корпоративну надсилу (завдяки різкому зростанню попиту на його передові чипи для забезпечення роботи застосунків зі штучним інтелектом), ця компанія, найімовірніше, теж зіткнеться з новими обмеженнями на продажі в Китаї. Американська влада дала ясно зрозуміти, що в перегонах за панування у сфері штучного інтелекту вона має намір стримувати Китай так, щоб той відставав як мінімум на одне покоління. Ухвалений торік закон «Про чипи і науку» містить величезні стимули для повернення в країну виробництва чипів (так званий «решоринг»).
Ризик зараз у тому, що Китай, який усіма силами прагне ліквідувати технологічне відставання від Заходу, скористається своїми домінантними позиціями у видобутку та переробці рідкоземельних металів (вони вкрай важливі для «зеленого переходу») для відповіді на американські санкції й торговельні обмеження. Китай уже збільшив експорт електромобілів майже на 700% з 2019 року, а зараз починає вводити в експлуатацію комерційні авіалайнери, які конкурують з продукцією Boeing і Airbus.
Хоча «Велика сімка» намагається стримувати Китай без ескалації холодної війни, з реакції Пекіна видно, то західні лідери не зуміли протиснутися у вушко голки. Зараз як ніколи очевидно, що США і загалом Захід рішуче налаштовані стримати підйом Китаю.
Звісно, китайці воліли б забути про те, що причиною сьогоднішньої ескалації такою самою (якщо не більшою) мірою є їхня власна агресивна політика, а не тільки стратегія США. У нещодавніх інтерв’ю з приводу свого 100-річного ювілею Генрі Кіссінджер (архітектор американської політики «відкриття Китаю» 1972 року) попереджав, що, якщо дві країни не дійдуть нового стратегічного розуміння, вони залишатимуться на курсі, що веде до зіткнення. І що товстішою буде крига, то вищим буде ризик силового конфлікту.
Нуріель Рубіні