ІНТЕРВ’Ю

Голова парламентського комітету*Іванна Климпуш-Цинцадзе про українські перспективи вступу до ЄС та нову формулу взаємин з НАТО

Майже рік тому Україна отримала статус кандидата на членство в Європейському союзі. Незабаром має бути перша оцінка українських перспектив вступу до ЄС. Наша держава покладає на цю подію чималі сподівання. Чому?

На початку червня ми чекаємо так званої вербальної оцінки Європейської комісії, на яку вона погодилась, зробивши радше виняток для України. Саме ця оцінка, яка має бути передана  державам – членам ЄС та Україні, є дуже важливою. Вона стане для нас адекватною дорожньою картою, яку ми відпрацюємо спільно з урядом та парламентом. По суті, йдеться про завершення виконання завдань, передбачених сімома умовами кандидатства, часу буде до вересня. І протягом останніх тижнів я рада чути від виконавчих структур України тверезішу оцінку зробленого, оскільки попередні малообґрунтовані переможні реляції неточно відображали ситуацію.

Наразі у рік виборів в Європейському союзі може змінюватися фокус уваги, певною мірою можуть гальмуватися ті чи інші процеси, знижуватися їх пріоритетність. Але сподіваюся, що в жовтні ми зможемо наполягати на відкритті перемовин вже цього року, а із відкриттям перемовин отримати повне залучення європейської бюрократії – чіткий моніторинг, аналіз того, що треба зробити, з фокусом на внутрішні процеси в Україні. Для нас це принципове питання, адже інакше ми можемо втратити суть того, за що боремося.

Ви кажете про жовтень, але спочатку…

Спочатку червень. В жовтні це буде в загальному пакеті. Сподіваюсь, те, що ми зробимо між червнем і вереснем, буде враховано і виллється в позитивну рекомендацію в жовтні.

Як ви оцінюєте виконання «кандидатських» умов? Чи може Україна претендувати на швидку перспективу членства?

Одночасно іде безліч процесів. Зараз уряд ініціював самоскринінг щодо виконання чи запровадження європейського права в різних галузях, який планується завершити у серпні. Йдеться не тільки про виконання «кандидатських» умов, а й Угоди про асоціацію, про запровадження нового масиву правових норм. На основі цього уряд матиме чіткіше розуміння того, як рухатися далі.

Щоб претендувати на швидку перспективу членства, на даний момент ані в уряду, ані в парламенту недостатньо інституційної спроможності. Це реальна оцінка.

Щоб претендувати на швидку перспективу членства, на даний момент ані в уряду, ані в парламенту недостатньо інституційної спроможності. Це реальна оцінка. Ті, хто говорить, що ми за два роки будемо повноцінними членами Європейського союзу, просто не розуміють задач та обсягу роботи, яка має бути зроблена. Деякі колеги вважають, що нас мають спочатку прийняти до ЄС, а потім ми маємо трансформуватися. Так це не працює. Не можна ставити віз попереду коня. Це не в наших інтересах. Ми маємо бути сильним членом європейської спільноти і взаємосумісними у різних секторах.

Щоб не повторювалася історія із блокуванням українського зерна?

Так, історія з обмеженням експорту української сільськогосподарської продукції через територію ЄС – дуже якісний приклад того, скільки різних нюансів, перешкод, проблем доведеться вирішити на шляху до нашого членства.

Я вважаю, що відкриття перемовин про повноцінне членство в ЄС до кінця року – реалістична мета, але багато залежатиме від того, наскільки якісно Україна виконає свою домашню роботу. Деякі наші найближчі партнери, лобісти в Європейському союзі постійно наголошують на тому, що ми маємо зробити домашню роботу на 120 відсотків.

А як нам бути із скептиками, які виступають проти євроатлантичного майбутнього України?

Для них в першу чергу ми маємо показати роботу, зроблену на 120 відсотків, щоб комар носа не підточив. Ми не маємо права будувати свою комунікацію з партнерами на наполяганні на їхній моральній відповідальності перед Україною, яка справді захищає не тільки себе, але й весь вільний світ сьогодні. Щоб бути бажаним членом європейської спільноти, нам треба дивитись у дзеркало і бачити там європейський відбиток. Поки що з цим є певні проблеми.

Стосовно європейської перспективи більш-менш зрозуміло, а от з НАТО, здається, складніше. Деякі експерти дедалі активніше говорять про альтернативи членству України в НАТО. Як ви ставитеся до так званих планів «Б» для України?

Я не бачу жодної іншої можливості забезпечити тривалий мир в Європі після завершення цієї війни, окрім як вступ України до НАТО.

І тут я підтримую зусилля влади стосовно того, чого нам треба добиватися і в Вільнюсі, і у Вашингтоні. Вже у Вільнюсі має з’явитися формула наступного щаблю наших взаємин з НАТО. Не можна задовольнитися повторенням формули Бухарестського саміту. Ми точно розуміємо, що ПДЧ вже є нерелевантною історією після досвіду Фінляндії та Швеції.

Вже у Вільнюсі має з’явитися формула наступного щаблю наших взаємин з НАТО

Можливо, нам самим треба розробити пріоритетний план дій та погодити його з колегами в Альянсі. Є ключові речі на політичному рівні, які Україна може зробити навіть зараз, коли дійсно стікає кров’ю, для того щоб бути готовою для аналогічного шляху, як фінський, і незабаром, сподіваюсь, шведський. Треба знаходити нові формули.  Але поки що ми бачимо, що консенсусу щодо такого рішення немає, на жаль.

Як ви думаєте, чому?

Мені видається, це продиктовано кількома речами. З одного боку, там немає єдності. Багато країн вважають, що для ухвалення консенсусного рішення Україна має бути підготовленою. Інші кажуть, що зараз в пріоритеті – допомога зброєю. Ми не заперечуємо – це для нас є нагальною необхідністю. Але, з іншого боку, така поведінка певною мірою продиктована острахом стосовно Російської Федерації. Він є у певних наших партнерів. І це є головним стримуючим фактором, як би не було нам зараз боляче це усвідомлювати.

Але цей острах поступово слабшає. Ще рік тому звучали фрази про «досягнення миру», «припинення війни», а зараз більшість публічно говорить про перемогу України. Це однозначно прогрес, проте за словами мають бути дії. Які, на вашу думку?

Відбулися тектонічні зміни. Наприклад, Швеція один раз в своїй історії протягом кількох століть змінювала свою нейтральність і надавала військову допомогу Фінляндії. І вдруге вона це зробила по відношенню до України, а потім пішла до НАТО. Уявіть цей шлях. Німеччина ніколи не надавала зброю країні, яка знаходиться у стані війні. А сьогодні Німеччина є другою після Сполучених Штатів за кількісними і якісними показниками надання допомоги, в тому числі військової. Ми бачимо трансформацію мислення від «Україна не може програти» до «Україна має перемогти», але поки що не отримали повної підтримки на найвищому офіційному рівні в усіх країнах, що Росія має бути переможена.

Ми маємо отримувати військову допомогу в будь-який спосіб і в якомога стисліші терміни. Бо для нас втрата часу в постачаннях – це втрата життів.

Звичайно, ми бачимо трансформацію і збільшення кількості зброї. Але, на жаль, ці процеси займають більше часу, ніж для нас є прийнятним, бо для нас це втрата життів, знищення наших міст, зламані долі, тортури людей, зґвалтування, депортації. Для нас це вимірюється іншими категоріями, ніж ті, якими апелюють наші колеги, ухвалюючи те чи інше рішення. Ми маємо отримувати військову допомогу в будь-який спосіб і в якомога стисліші терміни.

Ми ж розуміємо, що не так просто наші колеги ухвалюють рішення про виділення мільярду євро на закупівлю амуніції та ще мільярду – на її виробництво. І дуже боляче спостерігати, як Угорщина блокує частину цих грошей. Угорщина надає нам гуманітарну допомогу, бере участь у санкційному тиску. І ми їм за це вдячні. Я переконана, що і цей процес розблокується, але день блокування допомоги заради досягнення політичних і фінансових цілей всередині Європейського союзу коштує нам життів. Нам потрібна спільна позиція інших 26 країн ЄС, що такі речі неприпустимі. Не можна одночасно отримувати всі переваги від того, що ти є частиною вільного світу, і намагатися зруйнувати цей вільний світ зсередини.

Коли ми говоримо про українську перемогу, у мене складається враження, що кожний розуміє її по-своєму. А що вона для вас? Які ваші сподівання щодо того, як швидко ми досягнемо перемоги?

Очевидно, що нам би хотілося, щоб наша перемога була вже вчора. Все залежатиме від того, наскільки швидко, наскільки багато і наскільки вчасно ми отримаємо все, що нам потрібно. І скільки ми будемо мати підготовлених захисників і захисниць, щоб вони могли реалізувати наші з вами очікування. Але ми маємо бути готові до того, що це займе ще якийсь серйозний час. Це дуже складно для кожного з нас, тому що ми всі травмовані і зболені. Але ми повинні витримати, бо це наш єдиний шанс вижити, перемогти, мати майбутнє.

Мені б, звичайно, хотілося, щоб ми з усім вільним світом приймали капітуляцію Російської Федерації та мали реальний суд над злочинцями на всіх рівнях, в тому числі над колаборантами. І щоб Росія платила за наше відновлення і за все, що вона зробила, поколіннями. Я не вважаю це путінською війною, все російське суспільство має заплатити за те, що воно зробило і робить далі з Україною. Повна деокупація наших земель, покарання, оплата і покаяння поколінь – це для мене буде перемогою. Я не дуже оптимістично на ці перспективи дивлюся, особливо на покаяння, але у Росії теж немає шансу, якщо вона не пройде шлях очищення.

* Іванна Климпуш-Цинцадзе (Ivanna Klympush-Tsintsadze) – народна депутатка України, голова Комітету Верховної ради з питань інтеграції України до Європейського союзу. Раніше була віце-прем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Джерело: IPG-Journal, НімеччинаМК