“України там немає”, стверджували цього тижня у Кремлі, схилившись над французькою картою XVII ст. Чому Україна на цій карті є, і не тільки на ній, DW розпитала історика і фахівця з картографії Стівена Сігела.

Цього тижня глава Конституційного суду РФ Валерій Зорькін прибув на зустріч у Кремль із “сенсаційною” новиною – в архівах суду нібито відшукалася копія карти XVII століття, створена за доби французького короля Людовіка XIV, “на якій немає України”, повідомив Зорькін. “Ну, звичайно”, – відповів Путін.

Дискусія державних мужів далі звелася до регулярно повторюваної в Кремлі тези про “створення України більшовиками”. Її Путін неодноразово озвучував публічно, в тому числі й у своїй статті “Про історичну єдність” від 2021 року, яку оглядачі вважають ідеологічним обґрунтуванням подальшого воєнного вторгнення в Україну у лютому 2022-го.

Між тим, на зазначеній старовинній французькій карті чітко вказано – “Україна – земля козаків” (Vkraine au Pays des Cosaques), натомість Крим позначений там ще як Кримське ханство, а територія сучасного Санкт-Петербурга – Інгрія.

Докладніше про те, як Україна була представлена на старовинних картах Європи, DW розпитала професора Центру євразійських та слов’янських досліджень Техаського університету в Остіні, історика, автора картографічної книги “Україна під очима Заходу”, виданої Гарвардським університетом у 2011 році, Стівена Сігела.

DW: Пане професоре Сігел, під час зустрічі з головою Конституційного суду Володимир Путін, посилаючись на згадану копію французької карти XVII століття, стверджував, що “України ніколи не існувало в історії людства”. Що не так із цим твердженням?

Стівен Сігел: Книга, яку я написав, містить понад 90 кольорових карт України, де вказані назви, топоніми, і те, якою була країна від епохи Відродження до XX століття. І тому ці владні сценарії, які я назвав би перформансом Путіна з людиною, що показувала карту, фактично заперечуючи історичне існування України, – є абсурдними.

Україна існує як незалежна, суверенна держава з територіальними кордонами, і ці кордони можна захищати. Є багато версій історії. Звичайно, ми можемо бути поліфонічними, плюралістичними та достатньо толерантними, щоби допускати різні голоси. Але голос Путіна є некоректним.

А щоб говорити правду про незалежну Україну, потрібні глибокі знання про становлення Росії як імперії, заснування Росії, заснування Санкт-Петербурга Петром І у 1703 році. Тож, якщо ви дуже уважно подивитеся на карту, як зазначали вже не лише історики, а й оглядачі, аналітики, Санкт-Петербург насправді мав інші назви. І ви можете побачити на цій карті, що там написано “Україна – козацька земля”, країна козаків.

З чого і коли, якщо спиратися на ваші дослідження, починається картографічна історія України?

Це важливе питання. Отже, якщо ми створюємо основу для розуміння України, нам потрібен період Відродження та Ранній новий період. А це карти, наприклад, Меркатора, голландська та французька картографії. Справді, XVII століття було “золотим віком” Амстердама в плані публікації карт і атласів голландською мовою. І в цей період XVII-XVIII століття створена найважливіша ранньомодерна карта України, яка чітко вказує назву Україна, і написана вона французьким картографом на ім’я Гійом Левассер де Боплан, також відома як Карта Боплана.

Отже, були імперії, були карти, і ті, хто писали карти України, часто використовували різні топоніми різними мовами, наприклад, латиною і французькою. І для мене зрозуміло в сценарії, який намалював Путін, що він не читає по-французьки і не знає французької. І це те, що є дуже показовим у його колонізаторському світогляді. Думаю, що він багато в чому намагається жити у міфічному часі XVII-XVIII століть великих держав. І тому він виключає Україну з карти.

Але, звісно, фактично, як зазначали історики, Україна існувала, з усіма її регіонами і претензіями на всі її території з боку Австро-Угорської чи Габсбурзької імперії, з боку Польщі, Литви, Русі, яка стала Московією та імперською Росією згідно з Ништадським договором 1721 року за Петра І. Це складна багатовекторна історія, що веде у різні напрямки. І щоб відповісти на питання – Україна існувала на цих картах епохи Відродження та Ранньої модерної доби.

Чи знайома вам ця конкретна французька карта XVII століття? Ви бачили її раніше? І чи є у ній щось особливе?

Так, я бачив її раніше. Але насправді в цій конкретній карті немає нічого особливого. Оригінал знаходиться у французьких архівах і у Французькій національній бібліотеці. Тож ідея якимось чином нишпорити всюди, щоб заперечити існування України, – це захід, приречений на провал.

Історики, яких я знаю, і які багато працювали над серією “Історії картографії” Чиказького університету в шести томах із тисячами сторінок, включаючи внески російських і російськомовних істориків, картографів, я думаю, вони сказали б і, ймовірно, погодилися б з тим, що ключовим тут є контекст. Це не просто топоніми та написи. Незалежно від того, кажете ви українці, малороси, русини чи кажете, що їх не існує. Насправді суть у тому, щоби вивчити, чому у візуальному представленні вказано саме так, як вказано. І XVII і XVIII століття в європейському імперському контексті, починаючи з Вестфальського договору 1648 року, є світом імперій. Путін найбільше зацікавлений у своїй геополітичній уяві відновленням цього світу імперій. І в цьому контексті він заперечує існування української сучасної національної держави в імперській історії.

"UKRAINE ou PAYS DES COSAQUES"
Stupid and nerd that need glasses to read.
That is written by a French. pic.twitter.com/HUkxIg4hV3

— José Mínguez 🇪🇸🇪🇺🇺🇦 (@minguezpp) May 24, 2023

При цьому, навіть на цій французькій карті знаходимо посилання на “Україну – землю козаків”, пряму відсилку до Гетьманщини…

Деякі українські та північноамериканські історики стверджують, що козацька Гетьманщина на Запоріжжі фактично була державою чи протодержавою.

Це питання багато в чому підкреслює багатство української історії та історіографії. Є багато різних суперечок про походження Русі, і тут я б запропонував книги історика з Гарварду Сергія Плохія чи навіть старшого – Омеляна Пріцака. Багато науковців були й філологами, носіями та дослідниками багатьох мов, іноді понад десяти. Пріцак вивчав угорську, французьку, знав трохи японську.

В українській інтелектуальній традиції, є багато тих, включаючи таких письменників, як Микола Хвильовий, хто казав “геть від Москви!”. Є й інші, які, на мою думку, є надзвичайно важливими, як Микола Костомаров, Михайло Драгоманов та Іван Франко, які постійно сперечалися в українській модерній інтелектуальній традиції щодо відносин із Москвою, Руссю чи Московією.

До речі, на багатьох картах цього періоду сучасна Росія позначена саме як Московія (Muscovy, Moscouie) або Тартарія (Tartaria). Багатьох сьогодні цікавить, коли назва Росія закріпилася за цими територіями?

Якщо читати, наприклад, деякі з важливих робіт, хронік мандрівників, етнографів та іноземних гостей, які відвідували царів ще до періоду Романових, або, скажімо, між Смутою, у 1613 році, коли правив Михайло І, то Росію часто стали називати Русь. Але також дуже часто можна побачити в назвах на латині чи іншими мовами Moscovia та Muscovy – Московію, і це можна простежити аж від XII століття. Принаймні, якщо досліджувати історію походження.

Можна повернутися до 1147 року та Кремля, але це було лише одним з багатьох князівств, за які змагалися в Удільній Русі, а потім серед київських князів. Отже, очевидно, що існує багато різних подібних ліній і траєкторій. Є ж ще татари, монголи, світ Чингісхана, є монгольська “окупація” з 1240 по 1480 роки. Є конкуренція між Великим Новгородом та Володимиром, Суздалем і князями, включаючи князів Київської Русі. Отже, очевидно, ті з нас, хто займається стародавньою історією, звикли до набагато складнішого світу династичних шлюбів, міграції, торгівлі. “Шовковий шлях” був би хорошим прикладом дослідження цього на прикладі євразійського простору, де немає світу національних держав.

Національні держави, про які ми говоримо, є відносно новим творінням із середини до кінця XVIII століття.

Наостанок хочу вас запитати про незвичну історію появи вашої картографічної книги “Україна під очима Заходу“. Звідки походять всі ці дев’ять десятків старовинних карт України?

Книга заснована на колекції однієї людини на ім’я Богдан Кравців. Він народився в Галичині, в імперії Габсбургів на початку XX століття. Моя велика цікавість до нього полягала в тому, що Кравців мав кілька кар’єр і був одержимим пошуком України на картах. Як український патріот, він був також журналістом, перекладачем. Зокрема, перекладав з німецької Райнера Марію Рільке (Rainer Maria Rilke). Він і сам писав вірші у 1920-х роках, а після Другої світової війни, разом із дружиною та трьома дітьми, вони були переміщеними особами та зрештою прибули до США.

І найбільший курйоз полягав у тому, що він справді дуже боявся зникнення України. Тож на початку 1950-х років він їздив уздовж Східного узбережжя від Нью-Йорка до Бостона, від Кембриджа до Філадельфії, купуючи якомога більше карт, на яких була зображена Україна. Таким чином він поповнював цю колекцію, яка після смерті його і його дружини, насправді стала цим дивовижним скарбом, про який знали дуже небагато друзів в українській діаспорі та спільноті активістів у Північній Америці.

Коли після “Помаранчевої революції” 2004 року сім’я вирішила пожертвувати колекцію Гарварду для майбутніх дослідників, це був справді подарунок світу, щоби вивчити всі ці прекрасні та чудово створені графічні зображення України за всю її історію, в її сукупності, всіх її регіонів і народностей, починаючи з епохи Відродження. Тож у книзі я дуже старався бути вірним його баченню, а також його розумінню того, чому варто було зберегти цю серію архівних карт як великий культурний скарб країни.

Дмитро Каневський