Наявність в армії винищувачів F-16 чи МіГ-29 може змінити хід війни. Україна просить надати їй ці літаки. Як вони функціонують, чому в них досі є потреба та як це – пілотувати винищувач?
Політ на винищувачі можна порівняти хіба що з американськими гірками, та й те – тільки умовно: швидкість польоту літака рідко буває меншою за 900 км/год, а на розвороті тіло в сидіння вдавлюється з такою силою, що в багато разів перевищує силу тяжіння. Пілот повинен мати високу фізичну підготовку й бути вдягненим у спеціальний висотно-компенсуючий костюм, аби не втратити свідомість під час карколомних повітряних маневрів. “Прискорення таке, що переймає подих”, – описує свої враження від керування винищувачем колишній пілот німецьких ВПС Йоахам Верґін (Joachim Vergin). До того ж, під час бою треба ще й обслуговувати системи озброєння. Стріляти, ухилятися, захищатися. Ідеться про життя й смерть на швидкості звуку.
Реактивний двигун
Уперше літаки-винищувачі були використані в Європі наприкінці Другої світової війни: завдяки реактивному двигуну вони розвивали набагато вищу швидкість, ніж пропелерні авіамашини, які використовувалися до того.
Якщо пояснювати спрощено, то реактивний двигун працює так: спереду повітря всмоктується в двигун і стискається. Потім у це сильно стиснене повітря впорскується паливо і запалюється. Гарячі гази, які утворилися, “з величезною силою” витискуються з двигуна і прискорюють рух літака, пояснює Роберт Клюґе, експерт з авіації з Німецького музею.
Атака винищувача з повітря
Винищувачі можуть атакувати цілі як у небі, так і на землі. Для повітряного бою винищувач має бути оснащений ракетами класу “повітря-повітря”. Ці ракети випускаються під час польоту для знищення повітряної цілі.
За словами Леонгарда Губена (Leonhard Houben), історика і позаштатного співробітника Військово-історичного музею Берлін-Гатов, для атаки наземних цілей реактивний літак може використовувати ракети класу “повітря-земля” або скидати бомби вільного падіння, які падають на землю практично “за законами фізики”.
Техніка компромісів
При створенні винищувачів враховується мета їх застосування: літак потрібен швидше для знищення інших літаків? Чи будуть літаки противника також винищувачами, здатними дати відсіч? Чи має винищувач бути в змозі ефективно боротися лише з наземними цілями? Такі стратегічні міркування враховуються при розробці винищувача: має літак бути легким і вертким для ведення повітряного бою чи здатним нести додатковий запас палива для великої дальності польоту?
МіГ-29, який деякі країни-партнери уже надали Україні, свого часу був піднятий у повітря з конкретною метою: захищати кордони країн Варшавського договору від літаків НАТО.
Цей літак-перехоплювач, який використовується з 1983 року, здатен дуже швидко злітати й діставатися до місця призначення. Завдяки своїй конструкції МіГ-29 має надзвичайно високу вертикальну та горизонтальну маневреність: під час польоту він, наприклад, здатен робити “свічку” – тобто короткий час триматися вертикально. Однак з метою економії ваги літак спочатку був здатен нести лише дуже обмежену кількість палива, якого вистачало тільки для невеликої дальності польоту.
Багатофункціональний F-16 з конвеєра
Більшість сучасних винищувачів поєднують у собі різноманітні здібності. За словами Губена, економічно вигідніше будувати так звані багатофункціональні винищувачі, оскільки їх можна виробляти серійно лише за один виробничий цикл.
Таким серійним багатофункціональним винищувачем є F-16. Він був розроблений у США в 1970-х роках для продажу країнам-партнерам як недорогий багатоцільовий літак. F-16 – це винищувач з найбільшою кількістю одиниць у світі, які досі перебувають в експлуатації. Винищувач до цього часу виробляється в США і постійно вдосконалюється.
Губен каже, що “F-16, побудовані 20 років тому, мають приблизно однаковий рівень з російськими літаками, побудованими, можливо, три-п’ять років тому”. Частково це пов’язано з тим, що розвиток технологій винищувачів у Росії загальмувався в 1990-х роках і багато конструкторів-талантів емігрували.
Вирішальне значення має озброєння літака
Винищувач – це не лише реактивний літак, вирішальне значення також має його озброєння. Без цього літак є “лише оболонкою, як пожежна машина без драбини і шлангу”, – пояснює Роберт Клюґе з Німецького музею. Як й інші експерти, він не сумнівається, що у разі поставок літаків в Україну до них надаватиметься і сучасне озброєння.
Україна могла б використовувати ці літаки для захисту власного повітряного простору. На відміну від зенітних ракет, що випускаються наземними системами протиповітряної оборони, літаки є високомобільними, тож можуть “прикрити” велику територію, а з сучасними ракетами класу “повітря-повітря” також збивати крилаті ракети в повітрі.
Однак, на думку Леонгарда Губена, малоймовірно, що українські та російські винищувачі, як у голлівудських фільмах, вступатимуть у повітряні бої. Сьогодні літаки радше воюватимуть один з одним на відстані за межами їхньої прямої видимості за допомогою ракет.
Як і у випадку з бойовими танками, часто перемагає той, хто першим стріляє і влучає. Сучасні ракети класу “повітря-повітря” після запуску ніби підкрадаються до цілі й активують свій помітний радар лише незадовго до удару. І в цей час ухилятися зазвичай уже пізно. Тож з дикими маневрами, кулеметним вогнем та Голлівудом це не має нічого спільного.
Навчання пілотів триває роками
Тим не менш, пілот винищувача також має бути здатним вступити в ближній бій, якщо всі ракети випущені. Пілот повинен уміти виконувати багато завдань в екстремальних умовах. Через це пілотів винищувача неможливо підготувати за пару днів: для німецького Eurofighter період підготовки займає п’ять-шість років і коштує п’ять мільйонів євро – на одного пілота.
Колишній пілот Йоахім Верґін пригадує, як під час першого самостійного польоту на реактивному літаку в нього відмовив двигун. Хоча йому було страшно, він точно знав, що робити завдяки “тренуванням і практиці”, зберіг спокій і вміло посадив літак, розповідає Верґін.
Однак зазвичай кожен пілот тренується літати лише на одному типі винищувача – перехід на інший є доволі складною справою. Коли Верґін пересів з винищувача Phantom на Tornado, навчання зайняло сім місяців.
Саме в цьому всі опитані експерти вбачають основний виклик для українських пілотів. Усі інструкції, усі кнопки в літаках НАТО позначені англійською мовою. До того ж, усі покажчики у футах і милях, а пілоти в Україні вчились літати з метричними показниками.
Винищувач як міф
Утім, на війні винищувачі – це більше, ніж просто сума їхніх технічних можливостей.
Роберт Клюґе, наприклад, описує літак як “міф”, адже, на відміну від людини, він також може рухатися у третьому вимірі.
Винищувач також можна розглядати як символ, здатний підняти бойовий дух власних військ. І як важливу шахову фігуру в стратегії війни: її наявності може бути достатньо, щоб змусити ворогів переосмислити свої дії.
Лукас Шток