Ідеться про формування нового регіонального порядку тепер уже без Росії, домінування якої почало різко випаровуватися
Минулого тижня увага світу була прикута до Азії. Події, які матимуть непересічний вплив на процеси у світі, відбувались не лише в Японії, де проходив надважливий для нас саміт лідерів G7 і де перебував Президент України, а й дещо далі від Хіросіми – в китайському Сіані, на першому саміті «Китай – Центральна Азія». Тут, у місті, яке дві тисячі років тому було відправною точкою древнього Шовкового шляху, керівники сучасного Китаю впродовж двох днів 18-19 травня створювали з п’ятьма країнами новий регіональний порядок.
НОВА РЕАЛЬНІСТЬ І НОВИЙ ФОРМАТ
Формат співпраці з Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном ініціював Пекін, і створили його відносно недавно. Перша зустріч «Китай – Центральна Азія» або «С+С5» (від англійських назв China і Central Asia) пройшла в січні минулого року, була віртуальною і приуроченою до тридцятиріччя встановлення дипломатичних відносин між КНР і п’ятьма республіками колишнього Радянського союзу.
Важливо підкреслити, що в даному разі йдеться про співробітництво без Росії, багаторічне домінування якої в Центральній Азії почало різко випаровуватись після її вторгнення в Україну п’ятнадцять місяців тому. Звичайно, Китай і до цього співпрацював із країнами регіону у двосторонніх та багатосторонніх форматах, наприклад, у рамках Шанхайської організації співробітництва (ШОС), куди входять чотири з п’яти країн, крім “довічно нейтрального” Туркменістану.
Пекін доволі мирно уживався тут із Москвою, розділивши сфери інтересів – за росіянами безпека й гуманітарна складова, з урахуванням чинника російської мови, а економіка й інвестиції – за китайцями. Проте, останні трохи більше року суттєво змінили контекст і перейшли до реалізації нового плану Пекіна.
Так, сьогодні Китай отримує економічний зиск від ізоляції Москви, проте що буде далі після посилення тиску Заходу на РФ? На роль довгострокового партнера Росія вже не дуже підходить. Вона обтяжена санкціями, які можуть вторинним ефектом вдарити по китайській економіці, а в кріслі її правителя сидить непередбачуваний диктатор, готовий принести в жертву своїм хворим фантазіям власну країну й, паралельно, підставити під удар китайських партнерів.
Ризик в один момент втратити економічні зв’язки з Росією (джерела сировини, транзитні можливості й споживчий ринок) потрібно перестрахувати, й тут найкращим варіантом видається Центральна Азія. Через регіон проходить один із маршрутів до Європи глобальної ініціативи «Пояс і шлях», місцеві держави багаті корисними копалинами та нафтою й газом, мир у цих сусідів дозволить Китаю зберегти стабільність у своєму Сінцзяні, а головне – їхнє керівництво повністю лояльне до Китаю. Абсолютна гармонія, як її бачать у Пекіні.
Для центральноазійських держав зближення з Китаєм обіцяє дивіденди для економіки й підвищення рівня життя громадян, а відповідно – й продовження перебування нинішніх лідерів при владі з усіма її привілеями й можливостями збагачення. До того ж, Пекін, на відміну від Москви, не спекулює історією і не шантажує згадками про «подаровані» землі, які потрібно б повернути.
Сусіди Федерації, очевидно, давно вже чекали зручної нагоди позбутися московської опіки й тепер беруть курс на Піднебесну.
ЗУСТРІЧ У СТИЛІ ТАН
Господарі саміту підійшли до його організації з розмахом і через призму історичного контексту. Місцем проведення було обрано не столицю Пекін, а Сіань, адміністративний центр провінції Шеньсі у центральному Китаї.
Це місто, засноване понад 3100 років тому, в давнину називалося Чан’ань і служило столицею для 13 імператорських династій. Звідси правив перший імператор Цінь Ши Хуан-ді, який об’єднав китайські царства в імперію і залишив по собі легендарну теракотову армію, та могутня династія Тан (618-907), за якої сформувалися класична китайська культура і традиції, особливий стиль і етикет.
Звідси, з Сіаня, понад 2100 років тому китайський посланник Чжан Цянь двічі відправлявся до Центральної Азії й далі з дипломатичними місіями, започаткувавши легендарний Шовковий шлях із Азії в Європу. І тепер саме тут закладено підмурок нових відносин між Китаєм і країнами сусіднього регіону.
Зв’язок із минулим підкреслювався повсюдним використанням декорацій, одягу та етикету часів династії Тан. Наприклад, високих гостей в аеропорту Сіаня зустрічали, як у древні часи, танцями й музикою близько двох сотень артистів.
Ще масштабніше дійство відбулося у перший день саміту ввечері, коли Сі з гостями зібрались на святковий бенкет у вежі Цзиюнь, або Вежі фіолетових хмаринок, найбільшій у Китаї реконструкції архітектурної реліквії часів Тан.
Будівля, освітлена червоними ліхтарями, у вечірніх сутінках здавалась особливо величною і повинна була символізувати могутність як древньої імперії, так і сучасної республіки.
Сам саміт складався з двох частин і пройшов доволі камерно. Першого дня Сі провів двосторонні переговори з президентами Казахстану Касим-Жомарт Токаєвим, Таджикистану Емомалі Рахмоном, Туркменістану Сердаром Бердимухамедовим, Узбекистану Шавкатом Мірзійоєвим і Киргизстану Садиром Джапаровим, попідписували двосторонні угоди.
Наступного дня було спільне засідання з програмною промовою Сі, виступами гостей і церемонією підписанням документів та прес-конференція учасників.
Після офіційної частини пройшли кілька окремих заходів, як-от висадка шістьма главами держав гранатових дерев на символічній алеї дружби.
Ніяких дискусій чи обговорень. Всі проєкти й пропозиції, традиційно для китайської дипломатії, підготовлені та узгоджені завчасно, аби уникнути випадкових прикрощів.
ДОМОВЛЕНОСТІ, МЕХАНІЗМИ, ПЛАТФОРМИ
Результат насправді вийшов вражаючим. Главами шести держав ухвалено 54 основних домовленостей та ініціатив, погоджено створення 19 механізмів і платформ багатостороннього співробітництва та підписано 9 багатосторонніх документів саміту (з повним переліком можна ознайомитись тут). Про масштабність задумів свідчить і охоплення сфер – від торгівлі, інвестицій, енергетики й транспорту до безпеки та гуманітарних, культурних і освітніх обмінів. Погляньмо на них ближче.
Так, опікуватися відносинами будуть особисто глави держав через створений постійний механізм зустрічей, які проходитимуть кожні два роки почергово в Китаї та одній із центральноазійських республік. Наступний саміт С+С5 пройде в Казахстані у 2025 році.
Взаємодія в галузях покладена на відповідні міністерства й відомства урядів шести країн. Для цього передбачено регулярні зустрічі міністрів торгівлі й економіки, енергетики, транспорту, сільського господарства, освіти й так далі. Створено окремі форуми та діалоги співробітництва «Китай – Центральна Азія», наприклад, регіонального, індустріально-інвестиційного, охорони здоров’я, співробітництва в галузі електронної торгівлі тощо.
Китай пообіцяв надати близько $3,72 млрд прямої фінансової підтримки та безкоштовної допомоги партнерам для сприяння розвитку їхніх економік. Щоправда без деталізації термінів надання та обсягів окремим країнам.
На кожен напрям, кожну сферу розроблено кілька документів, аби охопити всі пов’язані з ними аспекти. Складається враження, що Китай прагне надійно з’єднати країни Центральної Азії своїми проєктами й максимально тісно прив’язати їх до себе.
Центральною ініціативою, навколо якої розбудовується вся співпраця, залишається універсальний «Один пояс, один шлях». Тож пріоритетну увагу, більше 15 документів, приділено вдосконаленню транзитного потенціалу центральноазійських країн. Для збільшення обсягів вантажних перевезень через регіон Пекін готовий активно долучитися до будівництва міжнародного транспортного коридору через Каспійське море, прискорити модернізацію портів Актау й Курик (Казахстан) та Туркменбаші (Туркменістан) на його східному узбережжі, збудувати додаткові вузлові станції та склади зберігання продукції на маршрутах потягів Китай-Європа.
Із Киргизстаном та Узбекистаном Китай підписав угоду про будівництво залізниці протяжністю 454 км, яка дозволить скоротити шлях на Близький Схід і далі до Південної Європи на 900 км і 7-8 днів (зараз маршрут пролягає територією РФ). Є й домовленість оптимізувати рух автомагістралями в західному напрямку.
Окрему увагу приділено енергетичному співробітництву (близько 10 документів). Буде створено окремий кластер партнерства Китаю і Центральної Азії з енергетичного розвитку, пришвидшено будівництво четвертої лінії газопроводу Китай-ЦА і збільшено торгівлю нафтою й газом. В пріоритеті –відновлювальна енергетика, «зелені» технології і мирне використання ядерної енергії.
Серед ключових тем – і допомога Пекіна партнерам у розвитку сучасного сільгоспвиробництва, промислових потужностей, будівництві технологічних парків та сучасних підприємств із низькими викидами вуглецю.
Більше десяти угод стосуються освітніх, гуманітарних і культурних обмінів. Там і квоти на навчання й наукову діяльність у китайських університетах, і взаємне проведення днів культури, й археологія з музейною справою, туризм, будівництво нових центрів китайської традиційної медицини й багато іншого.
Шість країн також планують спільно посилювати безпеку, протидію тероризму, організованій злочинності й наркотрафіку, а Китай обіцяє ще й сприяти стабілізації і відбудові в Афганістані, щоб підтримувати мир у регіоні.
ІЗОЛЯЦІЯ РОСІЇ
Саміт Китай – Центральна Азія ще до його початку вважався подією знаковою і з далекосяжними наслідками не лише для регіону, а й далеко за його межами. Підсумки зустрічі це впевнено підтвердили.
Фактично, можна говорити про початок масштабного переформатування в цьому регіоні і його поступовий дрейф від Росії в бік Китаю, який уже не приховує наміру розбудувати паралельний російському логістичний маршрут до Європи й диверсифікувати джерела сировини та ринки збуту продукції.
Однак стверджувати про однозначну перемогу Піднебесної зарано. Попереду ще буде боротьба за вплив із західними країнами, однак їхні позиції в Центральній Азії у порівнянні з китайськими видаються слабкішими.
Ставлення до посилення присутності й впливу Китаю в регіоні ЦА може бути різним. Для України ж, як видається, при цьому створюються певні потенційні можливості приєднання до одного з транспортних маршрутів Китай – Європа через Чорне море, яким товари рухатимуться із Китаю до ЄС і в зворотному напрямі з Європи до КНР.
Позитивний ефект від позбавлення центральноазійських столиць російської опіки буде й для їхніх відносин із Києвом. Роками Москва стримувала відносини цих країн із Україною, вимагаючи лояльності Кремлю, тож усунення російського чинника відкриває додаткові можливості для дипломатії та бізнесу.
Ще одним не менш важливим результатом стане подальша ізоляція країни-агресора від цивілізованого світу й виключення Росії з глобальних виробничих ланцюжків. Це не тільки позбавлення Москви ресурсів для продовження агресії сьогодні, а й наслідки в довгостроковій перспективі. Деградація і занепад у технологіях та подальше звуження економіки РФ врешті-решт стисне вплив Москви до географічних меж Російської Федерації, що принесе стабільність і розвиток далеко за межами Центральної Азії.
Володимир Сидоренко