Термін, яким багато українців неформально називали російську владу, і якому намагались дати визначення західні науковці, відтепер є частиною українського законодавства.
Верховна Рада ухвалила постанову “Про використання політичним режимом Російської Федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких”.
Депутати зібрали в офіційному документі визначення та характеристики нинішньої російської влади, які озвучували як в Україні, так і намагались науково пояснити такі західні історики, публіцисти та культурологи як Тімоті Снайдер, Енн Еплбаум чи Марк Липовецький.
І зійшлися на тому, що рашизм – це сучасний “російський фашизм”.
Навіщо цей термін привнесли із преси, соцмереж і наукових праць у законодавство?
Депутати пояснюють, що це дозволить сформувати єдиний підхід міжнародних інституцій до російської політики, яка стала підґрунтям невиправданої збройної агресії проти України.
У майбутньому це має допомогти притягнути до реальної відповідальності керівництво Росії.
Але, звісно, зараз на реальні політичні рішення у світі ухвала парламенту навряд чи матиме.
Документ Верховна Рада розробляла майже пів року. Його планували ухвалити ще у березні, проте через низку технічних обставин голосування перенесли аж на травень.
Як запевнили ВВС Україна у фракції “Слуга народу”, жодного політичного підґрунтя у перенесенні не було й закордонні партнери України не тиснули на Київ з вимогою не ухвалювати постанову про рашизм.
Проте перед ухваленням у постанову все ж внесли суттєву зміну – рашизмом вирішили називати не сам політичний режим Росії, а ідеологію, яку використовує влада РФ.
Що таке “рашизм”: версія українських законодавців
“Жорстока, неспровокована війна Росії проти України викрила всьому світові реальну сутність політичного режиму В. Путіна, як неоімперської, тоталітарної диктатури, яка наслідує найгірші практики минулого та втілює ідеї фашизму та націонал-соціалізму в сучасній версії російського фашизму (рашизму)”, – дається коротке визначення у поясненні до постанови.
Ознаками ідеології “рашизму” там радять вважати масове та систематичне порушення прав людини як всередині Російської Федерації, так і на окупованих територіях України. А також переслідування громадян за найменші прояви інакодумства, які в сучасній Російській Федерації трактуються виключно як зрада “національних інтересів”.
Другою базовою ознакою режиму Путіна є, за твердженнями депутатів, покладання ідей “руського націоналізму” в основу державної ідеології. Це призводить до самозвеличування Росії та росіян за рахунок насильницького пригнічення, заперечення права на самовизначення, або взагалі – права на існування інших народів.
Це, мовляв, стало зараз головною світоглядною концепцією в Російській Федерації. І головне, йдеться у поясненні до постанови, що ці ідеї зараз агресивно насаджуються на окупованих територіях України та супроводжуються забороною всього українського.
Основою “рашизму” і її витоком депутати вважають державну ідеологію російського націоналізму, яка більше відома як концепція “русского мира”.
Ще серед важливих ознак ідеології рашизму Україна визначила культ сили та мілітаризм, а також культ особи Путіна. Окремо вказали, що ознакою рашизму є використання для експансії Москви Російської православної церкви.
У силовому вимірі до ознак рашизму зарахували порушення визнаних кордонів інших держав, створення у інших країнах незаконних збройних формувань та сепаратистських рухів. У воєнному плані рашизм передбачає застосування заборонених методів ведення війни та системне вчинення воєнних злочинів та масових вбивств, страт, катувань і депортацій.
“Розуміємо рашизм як новий різновид тоталітарної ідеології та практики, який лежить в основі режиму, що сформувався у Російській Федерації під керівництвом президента В. Путіна, та ґрунтується на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму”, – йдеться в офіційній заяві, яку розішлють іноземним партнерам.
Верховна Рада у заяві робить висновок, що розв’язана проти України війна є прямим наслідком політики режиму “рашизму”. Тому депутати засудили рашизм як ідеологію і практику, а також закликали це зробити усі інші країни та міжнародні організації.
Аналіз кореспондента ВВС Святослава Хоменка:
Українське суспільство давно потребувало визначення того, проти чого веде війну за саме своє існування Україна та її народ.
Слова на кшталт “російська армія” чи “Путін” змальовують суть цієї війни не зовсім коректно. Ці терміни, наприклад, не враховують ту ж РПЦ, яка благословляє агресивну війну, або залишають поза увагою мільйони росіян, які підтримують війну.
Назвати ворога України просто “росіянами”? Але це виглядає як мінімум несправедливо щодо тих росіян, які зі зброєю в руках воюють за Україну.
Найкоректнішим у цій ситуації українським законодавцям видався термін “рашизм”. В Україні після 24 лютого сфера його вжитку стрімко зростала і, зрештою, вийшла за межі сварок і соцмереж.
У квітні минулого року Володимир Зеленський на пресконференції казав, що у майбутньому “рашизм як ідеологія сучасної Росії займе своє місце в підручниках історії”. Тоді ж кілька статей щодо рашизму опублікував відомий американський історик Тімоті Снайдер.
Йому це слово здалося максимально підходящим, аби цілком в дусі академічної дискусії описати панівну в Росії ідеологію, що має характерні ознаки фашизму – культ особистості, культ смерті, міфологізацію минулого, всеохопну цензуру і тотальну війну як засіб досягнення своїх цілей.
Отож ухвалення Верховною Радою постанови про рашизм просто констатувало реальність вживання цього терміну, яка на сьогодні склалась і всередині в Україні, і – частково – у світовому науковому дискурсі.
Але це не все. Автори цього документу намагалися дати максимально інструментальне визначення рашизму, яке б було максимально зручним для політичного використання цього терміну – в тому числі і в комунікації з міжнародними партнерами.
Автори постанови у розмовах з ВВС вказували, що її ухвалення ще раз консолідує міжнародну увагу на подіях в Україні, і це допоможе у формуванні своєрідної ідеологічної єдності проукраїнської коаліції.
У цьому сенсі не варто применшувати значення звернення Ради до західних партнерів, аби вони взяли до уваги нинішнє рішення.
Ціллю українських законодавців є ситуація, у якій слово “рашизм” міцно і надійно увійшло до політичного, публіцистичного та культурного вжитку у різних мовах світу, щоб зайвий раз показати людям, що Росія насправді активно використовує практики фашистського режиму, який на словах засуджує.
Якщо ж поглянути на юридичну точку зору, то згадаймо, що Україна активно добивається створення міжнародного суду над Росією. Говорити про його формат наразі зарано, але можемо пофілософствувати: а що може стати об’єктом такого трибуналу?
Будь-які історичні паралелі видаються не вповні коректними, але якщо згадати про Нюрнберзький трибунал, то на ньому судили не Німеччину і німців як таких, а ідеологію нацизму та її провідників. От і тут: гіпотетичний майбутній суд може бути не над Росією як такою, а над ідеологією рашизму та її провідниками та глашатаями.
У розмові з ВВС авторка і натхненниця постанови про рашизм Вікторія Подгорна цитувала Стівена Кінга: “Якщо ви не даєте злу визначення, ви не можете його перемогти”. І, каже вона, – це головний аргумент на користь того, навіщо було узаконювати і давати детальне визначення поняттю рашизм.
Ще один співавтор постанови, колишній дипломат Богдан Яременко, додає: називаючи зло за іменем, ми даємо відповідь на важливе питання – а що таке перемога України у цій війні?
У цій логіці перемога України – це не просто вихід на кордони 1991 року, а й крах головної причини війни – ідеології рашизму. Що, цілком ймовірно, означає і крах породженого нею режиму.
Як це бачать західні науковці
Хоча “рашизм” був неформальним виразом, який українці почали вживати з 2014 року, а грузини – з часу війни 2008-го, у західний дискурс він увійшов лише після 24 лютого 2022 року.
У квітні 2022 року слово “рашизм” щодо російського режиму на фоні вторгнення почав вживати у своїх офіційних виступав президент Володимир Зеленський.
На Заході це слово почало активно вживатись багато в чому завдяки статтям американського історика Тімоті Снайдера.
“Фашисти, які називають інших “фашистами”, – це фашизм, доведений до своєї нелогічної крайності як культ безумства. Це крайня точка спотворення реальності через розпалювання ненависті, де пропаганда є чистою вимогою… Я назвав це “шизофашизмом”. Але в українців є більш елегантне формулювання. Вони називають це “рашизмом”, – писав Тімоті Снайдер у колонці для New York Times навесні 2022 року.
“Нове слово “рашизм” – дієва концептуалізація світогляду Путіна. Значно раніше від західних аналітиків українці помітили схиляння росіян до фашизму за останнє десятиліття”, – пояснив історик в іншій статті.
Снайдер описав атрибути “рашизму”: “культ лідера і культ мертвих, корпоративна держава (держава, де економічний вплив мають великі корпорації, підконтрольні владі – Ред.), міфічне минуле, цензура, теорії змови, централізована пропаганда, а тепер і війна та руйнування”.
Тімоті Снайдер відзначав, що поки на Заході сперечалися про те, кого саме із сучасних політиків і партій можна порівняти з “фашистами”, там проґавили “головний випадок відродження фашизму, яким є путінський режим у Російській Федерації”. Або ж “рашизм”.
“Агресор у цій війні постійно намагається повернутися до минулого, якого не було, до безглуздих і некрофільських образів історії. Причинами того, що Росія має завоювати Україну, за словами Путіна, є хрещення [Русі], яке сталося тисячу років тому, а також кровопролиття Другої світової війни. Але російські міфи про імперію ніяк не можуть умістити в собі картину загиблих українців у новій війні”, – пояснює Тімоті Снайдер.
Інша американська публіцистка та історикиня Енн Епплбаум, авторка книг “Гулаг” та “Червоний голод: сталінська війна проти України” також наголошує, що терміну “фашизм” недостатньо для того, щоб описати нинішній режим і його методи в Росії.
“Мені не подобається термін фашизм у російському контексті. Лише з однієї причини: бо він нагадує більшості людей у світі про Голокост і масове вбивство євреїв. Це відвертає увагу. Слово “рашизм” тут доречніше, бо воно вказує, що маємо справу з особливою російською версією ідеології винищення – і відтак цей термін конкретніший і корисніший”, – говорить вона у розмові з BBC News Україна.
За її словами, “рашизм” є формою колоніалізму або ж “гіперімперіалізму” сучасної Росії.
Окрім політичного й релігійного бекграунду “рашизм” має ще й культурний вимір, який розвивався у тих самих 1990-х, вважає американсько-російський літературознавець і критик Марк Липовецький. Він пропонує вважати “рашизм” і культурним феноменом.
“Десь із середини 2000-х [в Росії] отримує авторитетну підтримку тенденція до порядку, ідея порядку виходить на перший план. І одразу створюється демонізація 90-х років як “лихих девяностых”. Але сама концепція порядку… інтерпретувалася у глобальних термінах: от є Європа й Америка, які “розламують” світовий порядок, і є Росія, яка змушена, так би мовити, майже трагічно цей світовий порядок “охороняти”, – пояснював Марк Липовецький.
На його думку, “рашизм” є своєрідним “постмодернізмом по-російськи”.
“Рашизм” виникає тоді, коли російська “ідеологія порядку” переходить в агресивну імперську фазу. Коли вона стає тим, що нав’язується світу: “час навести порядок у світі”, – дає свою оцінку Марк Липовецький.